4.4. Позов третьої особи з самостійними вимогами

Позов третьої особи із самостійними вимогами - відносно самостійний позов щодо первісного позову між сторонами. Він пред'являється до однієї чи обох сторін у справі, у якій відкрито провадження за первісним позовом між сторонами, з метою захисту своїх власних прав та інтересів, відмінних від прав та інтересів сторін щодо предмета спору між сторонами з метою недопущення ухвалення рішення, яке порушуватиме права третьої особи.

Позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору між сторонами може бути пред'явлений на стадіях: після відкриття провадження у справі (ст. 129 ЦПК), у попередньому судовому засіданні (ст. 130 ЦПК), на стадії підготовки до судового розгляду (ч. 6 ст. 130 ЦПК), на стадії судового розгляду, тобто до ухвалення судом рішення (ч. 1 ст. 35 ЦПК).

У ст. 34 ЦПК йдеться про таких суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, як треті особи із самостійними вимогами щодо предмета спору, які можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Фактично ст. 125 ЦПК та статті 123, 124 ЦПК можуть збігатися щодо підстав об'єднання первісного позову із позовом третьої особи з самостійними вимогами (ч. 2 ст. 123 ЦПК) та вимогами щодо змісту та форми позову третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору (статті 119, 120, 121 та 124 ЦПК).

5. Забезпечення позову

5.1. Загальні умови забезпечення позову

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Підстави забезпечення позову

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.

Види забезпечення позову

До видів забезпечення позову згідно зі ст. 152 ЦПК належать:

1) накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;

2) заборона вчиняти певні дії;

3) встановлення обов'язку вчинити певні дії;

4) заборона іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зо­бов'язання;

5) зупинення продажу описаного майна, якщо подано позов про право власності на це майно або про виключення його з опису;

6) зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

7) передача речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

Основні правила забезпечення позову:

- співмірність забезпеченого способу із заявленими вимогами;

- неможливість застосування певних видів забезпечення позову у випадках, передбачених частинами 4, 5 ст. 152 ЦПК.

Зупинемося на аналізі даних видів.

1) Накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, в основному застосовується судом у тих випадках, коли йдеться про поділ майна між подружжям, про відшкодування шкоди, повернення позики, тобто коли майно може бути відповідачем продане, розтрачене, кошти витрачені, що у майбутньому перешкоджатиме виконанню рішення або взагалі зробить його неможливим.

2) Щодо заборони вчиняти певні дії, то таке забезпечення може мати місце у немайнових позовах. Наприклад, коли ви­рішується питання про визначення місця проживання дитини, суд може позивачці заборонити перешкоджати зустрічати ся батькові з дитиною; заборонити перешкоджати користуватися майном (будинком, квартирою, земельною ділянкою), коли мають місце спори щодо визначення порядку користування цим майном чи визнання на це майно право власності.

3) Суд у певних категоріях справ може в становити обов'язок вчинити певні дії, наприклад, при розгляді справи, по­в'язаної із захистом інтелектуальної власності, заборонити видавництву друкувати тираж книг.

4) Такий вид забезпечення позову, як заборона іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання може здійснюватися, коли йдеться про відшкодування шкоди, - мо­же мати місце заборона банку здійснювати платежі за рахунком відповідача, передавати йому кошти з його рахунку чи виконувати щодо нього інші зобов'язання.

5) Щодо зупинення продажу описаного майна, то такий вид забезпечення позову досить часто має місце, якщо подано позов про право власності на це майно чи якщо при вирішенні питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності з конфіскацією майна мав місце опис майна, куди потрапило майно не тільки обвинуваченого, а й інших осіб, які проживали у квартирі за місцезнаходженням майна. Тому ці особи можуть подати до суду заяву про виключення їх майна з опису. При розгляді такої справи суд може забезпечити позов шляхом зупинення продажу описаного майна.

6) Щодо зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку, то сюди можна віднести судовий наказ (ст. 181 Закону «Про виконавче провадження») у випадку подання боржником заяви про скасування судового наказу (ст. 106 ЦПК), визнання у судовому порядку недійсним виконавчого напису нотаріуса.

7) Судом може бути застосовано такий вид забезпечення позову, як передача речі, яка є предметом спору, на зберіган­ня іншим особам, наприклад, передача певних документів на зберігання нотаріусу (п. 21 ст. 34 Закону «Про нотаріат»), передача на депозит нотаріуса грошових сум та цінних паперів (п. 16 ст. 34 Закону «Про нотаріат»).

У разі необхідності судом може бути застосовано інші види забезпечення позову. Наприклад, коли йдеться про розгляд судом справи про позбавлення батьківських прав, то як забезпечення позову може мати місце тимчасове відібрання дитини, якщо склалися такі обставини, що загрожують життю та здоров'ю дитини. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову, наприклад, накласти арешт на частину коштів, які знаходяться на банківському рахунку, та заборонити проводити певні дії з рахунком.

5.2. Порядок забезпечення позову

За загальним правилом, про необхідність забезпечення позову до суду звертається позивач. Клопотати про забезпечення позову (зустрічного) може також відповідач, інші особи, які беруть участь у справі, - треті особи з самостійними вимогами, тобто суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходів забезпечення позову. Проте якщо це стосується державних інтересів, інтересів дітей, наприклад тимчасове відібрання дитини, коли йдеться про позбавлення обох батьків батьківських прав, суд має право забезпечити позов за клопотанням осіб, передбачених у ст. 45 ЦПК. Заява про забезпечення позову подається у письмовій формі.

Зміст заяви про забезпечення позову

У ній повинно бути зазначено:

1) причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов;

2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;

3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову (інформація про місцезнаходження майна, яке конкретно майно підлягає забезпеченню, розмір позовних вимог, в межах яких доцільно забезпечити позов (ч. З ст. 152 ЦПК).

Крім того, у заяві слід зазначити суд, до якого подається заява, предмет спору, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка клопоче про забезпечення позову, її адресу, прізвище, ім'я, по батькові відповідача, місце проживання.

Заява про забезпечення позову, яка подається до суду, повинна відповідати вимогам ст. 151 ЦПК. Якщо суд встановить, що заява не відповідає вимогам закону, він не надає строк для усунення недоліків, а повертає її заявнику, про що постановлює ухвалу.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду (ч. 3 ст.151ЦПК). Забезпечення позову може мати місце при розгляді справи по суті у суді першої інстанції на будь-якій стадії розгляду справи. Але це положення закону стосується випадків необхідності забезпечити позов, коли справа розглядається апеляційною та касаційною інстанціями.

Судова практика

При розгляді справи Н-ським судом м. Києва про скасування договору довічного утримання (об'єктом якого була квартира ) позивачка (відчужувач за договором, стара бабуся, якій було 70 років) просила суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на квартиру. Суд взагалі не розглянув це клопотання, позов не забезпечив. У задоволенні позову було відмовлено. Позивачка подала апеляційну скаргу та клопотала перед апеляційним судом про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру. Але виникло запитання: хто повинен забезпечити позов, адже норми, яка регламентувала б обов'язок апеляційного суду при розгляді апеляційної скарги забезпечувати позов, у ЦПК немає. Посилання на можливість застосувати статті 151, 153 ЦПК за аналогією викликала сумнів у апеляційної інстанції. Позивачка направляє поштою заяву до суду першої інстанції та повторно клопоче про забезпечення позову, але в Н-ському суді м. Києва не вважають доцільним розглянути повторне клопотання позивачки. І позов не забезпечують.

Після розгляду справи апеляційним судом позивачка подає касаційну скаргу та знову клопоче про забезпечення позову. Справа знаходиться на розгляді у касаційній інстанції більше двох років, поки позивачка не померла. Ухвалою суду касаційної інстанції справа направляється до Н-ського суду м. Києва для вирішення питання про правонаступництво, хоча справа вже пройшла апеляційну інстанцію, тобто рішення суду першої інстанції набрало законної сили. Проте питання про забезпечення позову не вирішується й судом касаційної інстанції. Це дало можливість відповідачу після смерті позивачки проникнути в квартиру, поставити броньовані двері та унеможливити нотаріусу вчинити заходи до охорони спадкового майна, яке було розтрачене, чим порушено права спадкоємців.

Виходячи із аналізу цього прикладу вважаємо, що як суд першої інстанції, так і суд апеляційної та касаційної інстанцій повинні вирішувати клопотання про забезпечення позову. Так, до повноважень апеляційного суду належить можливість ухвалення судового рішення - п. 2 ч. 1 ст.307 та у порядку підготовки справи за п. 7 ч. 1 ст. 301 ЦПК апеляційний суд повинен вирішувати питання щодо вжиття заходів забезпечення позову. Крім того, у ч. 1 ст. 153 ЦПК має місце положення, яке ще додатково підкріплює мотивацію авторів, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, тобто у суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій.

Крім того, інститут забезпечення позову - це загальний інститут цивільного процесу, який повинен поширюватися на весь цивільний процес, тобто на всі його стадії.

Позов забезпечується:

1) після подання заяви до суду;

2) до подання позовної заяви.

Шодо другого випадку, то його слід розцінювати як виняток, який має місце у справах з метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності. До заяви про забезпечення позову у справах щодо захисту інтелектуальної власності особа повинна додати документи та інші докази, які підтверджують, що саме ця особа є суб'єктом відповідного права інтелектуальної власності і що її права можуть бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову. До заяви додаються також її копії відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити заходів забезпечення позову.

Якщо позов забезпечується до пред'явлення заяви до суду, то на заявника покладається обов'язок подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову. Якщо заявник не подасть заяву у суд протягом 10 днів, то особа, щодо якої вжито заходів, протягом 10 днів з дня отримання ухвали може подати заяву про їх скасування, яка повинна бути розглянута судом протягом двох днів. У даному випадку у разі скасування судом заходів забезпечення такого позову, особа, щодо якої вжито таких заходів, має право на відшкодування завданих збитків забезпеченням позову (ч. 1 ст. 155 ЦПК).