3.1.4. Процесуальне наступництво

Процесуальне правонаступництво - заміна сторін чи третіх осіб (правопопередників) іншою особою (правонаступником) у разі вибуття з процесу суб'єкта спірних чи встановлених судом правовідносин.

При процесуальному наступництві має місце перехід процесуальних прав та обов'язків під час процесу від однієї особи, яка була стороною або третьою особою у справі, до іншої, яка не брала участі у справі.

Основою процесуального наступництва є наступництво у матеріальних правах та обов'язках. У цивільному праві воно поділяється на універсальне та сингулярне, коли правонаступництво відбувається щодо всіх прав та обов'язків суб'єкта цивільних відносин, а також коли стосується лише певної частини таких прав та обов'язків.

Процесуальне наступництво є завжди загальним щодо матеріального. Тобто у цивільному процесі до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов'язки, не може бути половинчастого (часткового) правонаступництва. Наприклад, коли під час розгляду справи помирає позивач, то всі його процесуальні права, встановлені у ЦПК для позивачів, переходять до його правонаступника.

Підстави процесуального наступництва (ч. 1 ст. 37 ЦПК):

- смерть фізичної особи, яка була стороною чи третьою особою у процесі;

- оголошення її померлою;

- встановлення факту смерті у порядку окремого провадження;

- припинення юридичної особи;

- заміна кредитора чи боржника у зобов'язанні, тобто при переведенні боргу чи уступки вимоги, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.

За загальним правилом, процесуальне наступництво можливе не з усіх вимог, а тільки з тих, які мають майновий характер. Правонаступництво не допускається, якщо вимога тісно пов'язана з особистістю, тобто йдеться про захист особистого немайнового права, наприклад, розірвання шлюбу, стягнення аліментів, поновлення на роботі.

Правонаступництво щодо третіх осіб

Процесуальне наступництво також можливе щодо третьої особи з самостійними вимогами, оскільки третя особа, пред'являючи самостійну вимогу на предмет спору за ч. 1 ст. 34, має усі процесуальні права та обов'язки позивача та вважає, що саме її спірне право порушене і воно потребує захисту шляхом ухвалення судового рішення, яке буде підставою для отримання певних благ правонаступником після вибуття із процесу його правопопередника.

Щодо третіх осіб без самостійних вимог, то у разі їх вибуття із процесу правонаступництво може також мати місце, хоча вони у процесуальних правах не прирівнюються до сторін, але така ситуація зумовлена правом регресу. Тобто якщо буде розглянуто первісний позов, де участь брала третя особа без самостійних вимог на боці відповідача, і позовні вимоги буде задоволено у повному обсязі та при розгляді справи встановлено, що вона вчинила правопорушення. Щодо правонаступництва третьої особи без самостійних вимог на боці позивача: наприклад, було завдано шкоди підприємству та здоров'ю водія, пошкоджені одяг, годинник, телевізор - керував автомобілем підприємства водій, тоді він є третьою особою на боці позивача. В частині майнової шкоди може мати місце правонаступництво, а в немайновій - ні (адже йдеться про здоров'я).

Порядок вступу у процес правонаступника

Правонаступництво може мати місце на будь-якій стадії цивільного процесу, тобто як з моменту відкриття провадження у справі до ухвалення судового рішення, так і після його ухвалення - до набрання ним законної сили.

На період вирішення питання про вступ у процес правонаступника провадження у справі повинно зупинятися за п. 1 ст. 201 ЦПК на точно не визначений строк, тобто до вступу чи залучення у справу правонаступника (ч. 1 ст. 203 ЦПК). Після вступу у процес правонаступника він має продовжуватися, і ті права, які були притаманні правопопереднику, та ті дії, які він вчинив, є обов'язковими для правонаступника тією ж самою мірою, якою вони були обов'язковими для правопопередника, оскільки права правопопередника та правонаступника збігаються і не суперечать між собою.

Вступ у процес правонаступника має оформлятися ухвалою суду. Це зумовлено тим, що суд на підставі п. 1 ч. 1 ст. 201, ст. 203 ЦПК зобов'язаний зупиняти провадження у справі до вступу у справу правонаступника, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, про що за ч. 2 ст. 201 ЦПК повинен постановити ухвалу.

Вступаючи у процес, правонаступник має довести своє право на наступництво прав та обов'язків конкретного суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин. Після вступу у процес правонаступника за ч. 1 ст. 204 ЦПК провадження у справі відновлюється.

Щодо заміни правопопередника-позивача, то потрібна згода, правильніше клопотання, про це правонаступника. Якщо такої згоди (клопотання) немає, провадження у справі повинно закриватися, але така підстава не передбачена у ст. 205 ЦПК та за аналогією тут не може застосовуватися п. 1 цієї норми, оскільки передбачуваний правонаступник позивачем не є. Крім того, правонаступник повинен подавати відповідну заяву-клопотання, що відповідає принципу диспозитивності. Щодо пунктів 6, 7 ст. 205 ЦПК, тут йдеться про закриття провадження у справі, коли правовідносини не допускають процесуального правонаступництва.

Заміна ж правопопередника-відповідача правонаступником відбувається незалежно від волі (згоди) останнього та повинна узгоджуватися з волею позивача, здійснюватися на підставі ухвали суду. Тобто у цьому випадку може застосовуватися аналогія ст. 33 ЦПК, де має враховуватися воля позивача.

Якщо правопопередник помер у проміжок часу від ухвалення рішення до набрання ним законної сили, саме суд першої інстанції повинен допустити до участі у справі правонаступника, і тоді до нього перейде право апеляційного оскарження судового рішення. Якщо правонаступник вступить у процес після набрання рішенням законної сили і заявить, що не знав про знаходження справи у суді, тому пропустив строк на апеляційне оскарження, то формально він не може оскаржити це рішення у касаційній інстанції, оскільки це суперечить передбаченій ЦПК процедурі (обов'язковість розгляду справи спочатку у апеляційній інстанції). Але він може звернутися до суду першої інстанції з проханням про поновлення терміну на подання апеляційної скарги, оскільки пропуск ним строку на подання апеляційної скарги був зумовлений поважними причинами.

У частині 1 ст. 37 ЦПК йдеться про те, що правонаступник може бути залучений на будь-якій стадії цивільного процесу, тобто як у суді першої, так і апеляційної і касаційної інстанцій чи на стадії виконавчого провадження.

Так, коли справа розглядається у суді першої інстанції і матеріальне наступництво мало місце саме у цей проміжок часу, то процесуальний наступник відповідача без його згоди може залучатися судом у процес до ухвалення судового рішення.

Якщо ж наступництво у матеріальних правах мало місце на стадії апеляційного та касаційного проваджень або при виконанні судового рішення, то процесуальне наступництво відповідача не може здійснюватися без його згоди, оскільки рішення фактично ухвалювалося без участі у судовому процесі правонаступника.

У такому разі можна говорити про активну роль суду, який має здійснити певні заходи для того, щоб залучити до участі у справі правонаступника. Для того, щоб залучити правонаступника, його треба розшукати. Це можна здійснити шляхом звернення до державного нотаріуса за останнім місцем проживання фізичної особи або за місцем реєстрації юридичної особи, де мають бути відомості про реорганізацію чи ліквідацію юридичної особи.

Якщо у правонаступництві беруть участь декілька осіб як з боку позивача, так і з боку відповідача, суд повинен їх усіх про це повідомити.

Після встановлення відомостей про правонаступників суд має з'ясувати їх позицію з приводу продовження процесу розгляду справи або відмову від участі у справі, якщо вони замінюють позивача.

Що ж до вступу у процес кожного із правонаступників позивача, то це їхнє вільне волевиявлення, навіть і у тому випадку, коли за законом має місце обов'язкова активна співучасть.

Щодо відповідача - фізичної особи, то він може бути правонаступником лише у розмірі успадкованого майна.

Представник не може ототожнюватися з правонаступником у справі особи, що вибула, оскільки він діє лише до того часу, до якого діють його повноваження як представника. У разі вибуття з процесу основного суб'єкта перестають діяти повноваження представника, і постає питання про правонаступництво.

Відмінність процесуального правонаступництва від заміни неналежного відповідача:

- процесуальне наступництво можливе щодо сторін, третіх осіб як з самостійними вимогами, так і без самостійних вимог щодо предмета спору, а заміна неналежної сторони - лише щодо відповідача;

- процесуальне наступництво має місце на всіх стадіях цивільного процесу, а заміна неналежного відповідача - лише у суді першої інстанції до ухвалення рішення;

- при правонаступництві процес продовжується, а при заміні неналежного відповідача процес може починатися спочатку за його клопотанням;

- щодо процесуальних прав та обов'язків, то вони є обов'язковими для правонаступника тією самою мірою, в якій були обов'язковими для правопопередника, а при заміні неналежного відповідача усі дії, вчинені неналежним відповідачем, не викликають для останнього ніяких правових наслідків;

- правонаступництво настає внаслідок переміни суб'єктів спірних відносин, між якими існує матеріально-правовий зв'язок, а заміна неналежної сторони - відповідача - у разі відсутності матеріального обов'язку перед позивачем.