- •1. Гомерівський епос. Ідейно-художня своєрідність поеми «Ілліада».
- •2. Творчість Данте. Тематика і проблематика «Божественної комедії».
- •3. Високі трагедії Шекспіра. Їх гуманістичний зміст.
- •4. Ідейно-художня своєрідність трагедії Шекспіра «Гамлет».
- •7. Багатство і різноманітність творчості Гьоте.
- •8. Композиція, тематика і проблематика «Фауста» Гьоте.
- •9. Своєрідність творчості Байрона.
- •10. Ліро-епічна поема Байрона «Паломництво Уайльд Гарольда»
- •11. Тематика і проблематика роману «Собор Паризької Богоматері» в. Гюго.
- •12. Творчість Проспера Меріме.
- •13. Багатство творчості Оноре де Бальзака
- •14. Ідейно-художня своєрідність «Батька Горіо» Бальзака.
- •15. Новаторство французьких символістів
- •16. Творчість а. Рембо
- •18. Метерлінк – теоретик і творець символістської драми.
- •19. Творчість г. Ібсена
- •20. Гуманістичний пафос «Маленького принца» а. Де Сент-Екзюпері
- •22. Модерністська новела ф. Кафки «Перевтілення»
- •23. Тематика та проблематика роману д. Джойса «Уліс»
- •24. Причини виникнення «театру абсурду»
- •25. Філософія роману в. Голдінга «Володар мух».
- •26. Не традиційність творчості Кобо Абе.
- •27. Символіка та метафорика роману а. Камю «Чума»
- •28. Антивоєнна тематика творчості г. Бьоля.
- •29. Концепція світу і людини письменників-екзистенціалістів.
- •30. Творчість е. Гемінгвея.
30. Творчість е. Гемінгвея.
У 1923 році паризьке видавництво тиражем у 300 примірників випустило маленьку книжечку письменника "Троє оповідань і десять віршів". У 1924 році зовсім маленьким тиражем у Парижі вийшла наступна книга - "У наш час", де були зібрані 24 мініатюри на близькі письменникові теми: репортаж про бій биків, замальовки військового кореспондента. 1925 року побачила світ невелика книжечка "Весняні потоки", а у 1926 - у Нью-Йорку роман "І сходить сонце", що засвідчив появу в американській літературі зрілого письменника.
Після роману "Прощавай, зброє!" прозаїк публікував оповідання, що широко друкувалися в американських журналах, а потім вийшли окремою книжкою під назвою "Переможець не одержує нічого" (1933).
У 1935 році вийшла книга нарисів "Зелені горби Африки" - це спостереження ліричного героя за племенами, що населяли Африку, за її тваринним світом. А головне - роздуми автора про мистецтво, про письменницьку працю, про сутність життя і смерті. До питання письменницької майстерності він звернувся й у нарисі "Маестро ставить запитання (лист із бурхливого моря)" (1935); роздуми про долю і обов'язок письменника з'явилися в оповіданні "Сніги Кіліманджаро" (1936) та у романі "Маєш і не маєш" (1937).
Працюючи над романом "По кому б'є дзвін", митець жив у Гавані.
1952 року Е. Хемінгуей видав повість "Старий і море", за яку одержав першу в житті і найвищу літературну нагороду США - премію Пулітцера.
У 1954 році письменник нарешті отримав всесвітнє офіційне визнання своїх письменницьких заслуг, йому присуджено Нобелівську премію. Одержував її американський посол, бо сам автор за станом здоров'я не міг вирушати у далекі подорожі.
Е.Хемінгуей ввів у літературу поняття "втрачене покоління".
Поняття "втрачене покоління" з'явилася у літературу в XX столітті. Цей термін запровадив з подачі американки Гертруди Стайн Е. Хемінгуей. "Усі ви - втрачене покоління", - кинув власник паризького гаража механікові, який погано відремонтував автомобіль Гертруди Стайн. Вона підхопила ці слова, поширила загалом на молодь, що скуштувала боїв на Марні й під Верденом. Відтак його використовували для характеристики всіх тих, хто був скалічений Першою світовою війною. Вперше у літературі це поняття використав Е. Хемінгуей як епіграф до роману "Фієста" і дав тим самим назву цілому літературному напрямові.