19. Творчість г. Ібсена

Творчість Ібсена була пов'язана з багатьма літературними напрямами, але не вклалася у межі жодного з них. У 60-х роках XIX століття він починав як романтик, у 70-х роках став одним із визнаних європейських письменників-реалістів, а символіка п'єс 90-х років зблизила його з символістами та неоромантиками кінця століття.

Ібсен - драматург-новатор. Він створив 12 п'єс на сюжети буденного життя. Найпомітніші серед них - гострі соціально-аналітичні драми "Стовпи суспільства" (1877), "Ляльковий дім" (1879), "Привиди" (1881), "Ворог народу" (1882) та витончено психологічні драми "Дика качка" (1884), "Жінка з моря" (1888), "Гедда Габлер" (1890). У своїх творах драматург порушив вічні проблеми, закликав читачів пройнятися такими непростими цінностями та істинами, як людська гідність, щастя, кохання, сім'я, права людини, відповідь за скоєні злочини, моральна досконалість та внутрішня краса особистості.

Літературну творчість розпочав як поет. У його ранніх віршах з'явився мотив, який згодом стало домінуючими у творчості: мотив покликання людини, іноді поєднаний із сумнівами щодо покликання самого поета. Перші вірші були надруковані 28 вересня 1848 в газеті "Кристіанія Постен".

Він став не лише драматургом, а й одним із режисерів, взяв на себе зобов'язання кожного року писати для театру по одній п'єсі. Впродовж п'ятьох років він писав нові твори: "Іванова ніч", "Фру Інгер із Ест рота" та інші. На жаль, вони не мали успіху.

Першою зі створених за межами Данії творів стала п'єса "Бранд" (1866). В основу покладено конфлікт між персонажем-максималістом і світом. Бранд-священик суворий і твердий. У п'єсі простежувалися мотиви покликання людини та її протиставлення світу міщанства. Високу репутацію п'єси закріпив наступний твір - драматична поема "Пер Гюнт" (1867). Вона вирізнялася гармонійним поєднанням сучасних проблем, казковістю і символікою.

протягом десятиліття написав дві зовсім різні п'єси: комедію "Спілка молоді" (1869) - першу спробу змалювати сучасне життя в театрі та історичну драму "Кесар і Галілеянин" (1873), у якій виклав свої погляди на філософію історії. Упродовж 70-років світоглядна позиція автора зазнала великих змін, підготувавши період "нової драми" в його творчості, який розпочався 1877 року виходом у світ "Стовпів суспільства".

Твори Г. Ібсена мали великий вплив на всю світову драматургію. Критика соціальної дійсності та інтерес до внутрішнього життя героїв стала законом передової драми на межі XIX - початку XX століття. Під безпосереднім впливом письменника сформувалася творчість Б. Шоу, Г. Гауптмана. Його послідовником на ранньому етапі творчості став Стріндберг. Символіка ібсенівської драматургії надихнула М. Метерлінка. Навіть А. Чехов знаходився під його впливом.

Така характеристика творчості Г. Ібсена періоду "нової драми" довела, що він до кінця життя залишився суперечливим і наполегливим автором, зумів пережити складну еволюцію від романтизму до реалізму і модернізму.

Дві монументальні філософсько-символічні віршовані п'єси "Бранд" (1866) і "Пер Гюнт" (1867), написані Ібсеном в Італії, знаменували його відмежування і прощання із романтизмом, вони поставили його в перший ряд сучасної скандинавської літератури. Основна проблема названих творів - доля людини, особистості у сучасному світи, проте центральні фігури цих п'єс діаметрально протилежні.

Г. Ібсен - драматург "нової драми". Його драматичні твори стали є "п'єсами про людську душу", в яких йшлося, насамперед, про напружену, здебільшого трагічну боротьбу індивідуальності за власний унікальний світ.

У п'єсах "нової драми" відбулося зближення драматургічного простору з тією реальністю, в якій жили глядачі. Драматург буквально брав із сучасних персонажів їхню мову, поведінку, одяг, а також максимально наблизив декорації до місць їхнього проживання. Автор відкрив якісно нові джерела драматичного у звичайній прозі повсякденного існування. Він істотно збагатив коло тем, які можна було виставляти в театрі: різноманітні соціальні проблеми, становище жінок у суспільстві, спадкові хвороби, влада грошей.

У п'єсах "нової драми" не було чіткої межі між комедією і трагедією. Ця риса поетики стала наслідком бажання Ібсена максимально наблизитися до дійсності, повсякденне життя трагікомічне.

Незавершена кінцівка - найвидатніший внесок "нової драми" в світову драматургію. У деяких п'єсах розв'язка не була розв'язанням проблем, а їхньою постановкою, конфлікт не вичерпувався після завершення дії, а дедалі більше загострювався. Така відкритість фіналу краще відповідала вимогам сучасного проблемного театру, який і намагався створити Ібсен.