3. Інноваційні процеси – сукупність якісно нових прогресивних змін.

Результатом інноваційних процесів новинки в техніці, технології, організації праці, а процес їх впровадження в господарську практику– нововведення.

Види інноваційних процесів:

Технічні нововведення – освоєння виробництва нових видів продукції, використання нових видів технологій, засобів та предметів праці.

Організаційні нововведення – застосування нових форм і методів організації виробництва і праці.

Економічні інновації – вдосконалення планування, прогнозування, ціноутворення, фінансування, мотивації і оплати праці, оцінки результатів фінансово-господарської діяльності підприємства.

Соціальні нововведення – форми активізації людського фактора у виробництві (стимулювання творчої діяльності, підвищення кваліфікації персоналу, поліпшення умов праці та відпочинку, безпека праці, охорона навколишнього середовища та здоров’я людини).

Правові нововведення – розробка та прийняття нових законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність підприємств.

За масштабністю і силою впливу всі новинки і нововведення можна поділити на локальні та глобальні. Локальні ведуть до еволюційних перетворень у діяльності підприємств, а глобальні – революційно змінюють організаційно-технічний рівень виробництва.

Всі види інноваційних процесів взаємопов’язані між собою. Технічні, організаційні та економічні нововведення ведуть до позитивних змін у соціальних процесах на виробництві, і всі вони повинні спиратись на відповідну нормативну базу.

До появи технічних новинок веде науково-технічний прогрес (НТП). НТП – це неперервний процес одержання і нагромадження наукових знань, процес розвитку науки і техніки та їх практична реалізація.

НТП охоплює три взаємопов’язані стадії «наука – техніка – виробництво», тобто фундаментальні наукові дослідження, прикладні науково-дослідні роботи, дослідно-конструкторські розробки, освоєння технічних нововведень, застосування протягом певного часу, заміна їх новими новинками.

Еволюційна форма НТП – поступове неперервне вдосконалення традиційних технічних засобів і технологій, нагромадженням цих вдосконалень.

Революційна форма НТП – виникнення принципово нових науково-технічних ідей і на основі цього докорінної зміни використовуваної техніки та виробляємої продукції, стрибок у розвитку продуктивних сил суспільства. Їх перехід у якісно новий стан.

Суть НТР:

• Перетворення науки у продуктивну силу;

• Новий стан суспільного поділу праці;

• Інтеграція науки і виробництва;

• Якісне перетвоення всіх елементів виробництва: засобів, предметів та самої праці.

Основні напрями НТП:

Електронізація н/г – забезпечення всіх сфер виробництва і життя високоефективними засобами обчислювальної техніки, використання штучного інтелекту, нового покоління супутникових систем зв’язку.

Комплексна автоматизація всіх галузей н/г на базі електронізації – впровадження гнучких виробничих систем, промислових роботів, багатоопераційних верстатів з ЧПУ, систем автоматизованого проектування, автоматизованих систем управління технологічними процесами.

Застосування прогресивних базових технологій – мало стадійних процесів, безвідходного виробництва.

Освоєння принципово нових технологій: мембранної, лазерної, плазмової, вакуумної та ін.

Створення і використання нових матеріалів, що мають нові властивості: надпровідність, стійкість до зношування, надчисті матеріали із заданими властивостями.

Розвиток біотехнології – створення безвідходних технологічних процесів.

Розвиток інфраструктури – сфера НТП, що формує умови зовнішнього функціонування підприємств.

Розвиток інформаційних технологій – формують не лише якісно новий виробничий потенціал, але й нові виробничі відносини.

Хімізація виробництва – сприяє раціональному використанню природних ресурсів, розширенню матеріально-сировинної бази виробництва. Підвищенню якості продукції, полягає у використанні синтетичних хімічних матеріалів для технічних потреб, при виготовленні таропакувальних засобів, використанні хімічних речовин у виробничих процесах для їх прискорення.

Організаційний прогрес – узагальнена характеристика процесу використання організаційних факторів розвитку та підвищення ефективності виробництва. Суть – удосконалення існуючих та застосуванні нових методів і форм організації виробництва і праці.

Особливості організаційного прогресу, які відрізняють його від НТП:

• НТП – головний фактор зростання ефективності виробництва, а організаційний прогрес забезпечує реалізацію створюваних НТП потенційних можливостей інтенсифікації виробничо-трудових процесів;

• Введення нової техніки знижують трудомісткість, а вдосконалення організації зменшують втрати робочого часу та простоїв;

• Реалізації досягнень НТП потребує великих затрат суспільної праці, матеріальних і фінансових ресурсів, а заходи організаційного прогресу не потребують значних витрат.

Об’єкти організаційного прогресу:

1. Організація виробництва – система взаємодії елементів виробничого процесу. Охоплює всі ланки виробництва (від РМ до сукупності підприємств однієї галузі) тому розрізняють локальні форми організації виробництва (всередині одного підприємства) та суспільні – концентрація, спеціалізація і кооперування, диверсифікація підприємств.

2. Організація праці – технологія об’єднання окремих працівників в сукупний трудовий ресурс, здатний виробляти матеріальні блага і духовні цінності; поєднання працівників у часі та просторі для досягнення найбільшої ефективності трудових процесів за умов конкретної технології та організації виробництва. Забезпечується різними формами поділу і кооперації праці, організації обслуговування РМ, встановлення раціональних режимів праці, організації різних ланок виробничих ланок підприємства, у закріпленні персоналу за РМ.

3. Сукупність елементів господарського механізму – системи управління, планування, фінансування. Постійна їх раціоналізація та вдосконалення веде до поліпшення організації трудової діяльності, це засіб поєднання НТП та організаційного прогресу.

Залежно від місця прийняття і реалізації організаційних рішень та масштабності їхнього впливу, організаційного прогрес є загальносистемний (здійснюється в суспільному масштабі, окреслює орієнтири для ефективних організаційних заходів внутрішньовиробничого характеру) та локальний (на підприємства, сприяє підвищенню їх організаційного рівня).