Тема 12. Адаптація операційної системи до зміни її завантаження.

1. Актуальність, параметри і форми адаптації устаткування до заданого обсягу роботи.

2. Критерій та механізм адаптації.

3. Впровадження інновацій як засіб підвищення гнучкості виробництва.

4. Вибір форми придбання устаткування за критерієм витрат.

1. Актуальність, параметри і форми адаптації устаткування до заданого обсягу роботи.

Формування виробничої потужності устаткування підприємства та його підрозділів ведеться під запланований обсяг продукції і проводиться заздалегідь. Це тому, що така підготовка виробництва вимагає певних витрат, а також часу для здійснення організаційно-технічних заходів.

Для цього необхідно визначитись яку саме продукцію буде виробляти підприємство та її обсяги. При цьому підприємство керується найважливішими критеріями, які визначають економічну ефективність вибраного асортименту продукції. Це динаміка збуту її на ринку (рівень попиту), стабільність її реалізації і рівень прибутку, який передбачається отримати, рівень насиченості ринку аналогічною продукцією, виготовленою конкурентами, тощо. При цьому також необхідно враховувати життєвий цикл товару: розробка нового виду товару, освоєння його виробництва, зростання випуску, етап зрілості, спад виробництва.

Конструктивні і технологічні особливості продукції обумовлюють вибір обладнання з відповідною продуктивністю (схема 12.1.). При невеликих партіях різновидів виробів використовують універсальне обладнання, яке забезпечить широкий діапазон робіт з мінімальними витратами часу на його переналадку. Якщо продукція виготовляється великими партіями, носить серійний характер, то доцільно використовувати спеціалізоване, високопродуктивне обладнання (автоматизовані технологічні лінії).

Але операційна система не може функціонувати в одному режимі, використовуючи всю виробничу потужність. Обсяги продукції, які заплановані в кожному окремому періоді залежать від багатьох факторів, розглянутих вище, тому необхідна адаптація устаткування до роботи саме в цьому періоді.

Засоби праці та праці не входять до матеріально-речової основи виробу, а тільки здійснюють вплив на предмет праці, виконуючи якусь технологічну операцію, і пропорційні обсягу продукції, що виробляється. Обсяг роботи залежить від інтенсивності та часу роботи і ці показники можна регулювати.

Види продукції		Обсяги продукції

Технологія виготовлення

Види робіт

Трудомісткість роботи кожного виду

Види обладнання

Кількість обладнання кожного виду

Виробнича потужність устаткування

Схема 12.1. Схема формування виробничої потужності устаткування.

Існують слідуючі форми адаптації:

- адаптація за часом роботи устаткування - використовують у випадку, якщо динаміка зміни обсягу продукції незначна, існує певна кількість агрегатів, інтенсивність роботи яких незмінна;

- адаптація за інтенсивністю роботи устаткування - використовують у випадку, якщо динаміка зміни обсягу продукції незначна, існує певна кількість агрегатів, час роботи яких не піддається варіюванню;

- змішана адаптація за інтенсивністю та часом роботи устаткування - використовують у випадку, якщо динаміка зміни обсягу продукції незначна, існує певна кількість агрегатів, час та інтенсивність роботи яких піддається варіюванню;

- кількісна адаптація - використовують у випадку, якщо динаміка зміни обсягу продукції значна і потрібне додаткове обладнання;

- селективна адаптація – коли при зміні обсягу продукції визначається не тільки необхідна кількість агрегатів, а й порядок їх введення та виведення з процесу виробництва;

- мутативна адаптація - використовують у випадку, коли здійснюється переналагодження обладнання на інший метод виробництва.

2. Критерій та механізм адаптації.

Критеріями адаптації виступають:

- економічна ефективність процесу. Процес адаптації вважається оптимальним, коли з усіх технічно можливих варіантів віє найдешевшим, тобто загальні витрати на виробництво заданого обсягу продукції є найменшими.

Це здійснюють за допомогою економіко-математичних методів – лінійного та динамічного програмування.

Лінійне програмування (планування) - - математичний метод відшукування максимуму чи мінімуму лінійної функції при наявності обмежень у вигляді лінійних нерівностей чи рівнянь. (Лінійне тут означає, що на графіку функції зображуються у вигляді прямих ліній).

Максимізуюча (мінімізуюча) функція являє собою прийнятий критерій ефективності розв'язання завдань, що відповідає поставленій меті. Вона носить назву цільової функції.

Обмеження характеризують наявні можливості розв'язання завдання.

Суть розв'язання завдань лінійного програмування полягає в знаходженні умов, що спрямовують цільову функцію в мінімум чи максимум.

Рішення, що задовольняє умови завдання і відповідає поставленій меті, називається оптимальним планом.

Умови завдання подаються з допомогою системи лінійних рівнянь чи нерівностей, що виражають обмеження, які накладаються на використання наявних ресурсів:

а₁₁х_І+а₁₂х₂+... + а_Іjх_j+... +а_1nх_n=Ь₁;

а_i1х_І+а_i2х₂+... + а_ijх_j+... +а_mnх_n=Ь_n;

j = 1,2, ..,n; і = 1,2,...,m; m<n; хj≥0

де xj — шукані величини, що містять розв'язання поставленого завдання; а_ij і bi — відомі постійні величини, що характеризують умови завдання.

у = с_Іх,+с₂х₂+.. + с_jхj+.. + с_пx_n]

Цільова установка оптимізації полягає в тому, щоб звести очікувані при розв'язані даного завдання витрати підприємств до мінімуму. Геометрична інтерпретація завдання лінійного програмування можлива лише при наявності двох незалежних змінних. При трьох змінних наочне уявлення істотно ускладнюється, так як в цьому випадку має місце деякий випуклий багатогранник в трьохвимірному просторі, що відповідає об'єму допустимих планів.

Динамічне програмування (динамічне планування) являє собою математичний метод оптимізації рішень, спеціально пристосований до так званих «багатоступеневих» (чи «багатоетапних») операцій. Багато економічних процесів дійсним чином діляться із врахуванням часу, тобто в динаміці. Тимчасовим ступенем в них може бути період стратегічного планування, п'ятирічка, рік, місяць, день і навіть години.

Процес в даному випадку керований, бо на кожному ступені приймається певне рішення, від якого залежить успіх даного кроку і операції в цілому. Керування ніби складається із ряду елементарних, «ступеневих» керувань.

• Фондоозброєність праці (ОПФ/Ч _ПВП)

• Технічна озброєність праці ( Активна частина ОПФ / Ч _ПВП)

• Електроозброєність праці ( спожита е/е / Ч _ПВП)

• Коефіцієнти оновлення і вибуття основних фондів, а також їх активної частини

• Вікові характеристики і структура ОПФ;

• коефіцієнти механізації виробництва і механізації праці,

• коефіцієнти автоматизації виробництва,

• частка електроенергії на технологічні цілі;

• рівень утилізації відходів;

• рівень забруднення навколишнього середовища;

• частка екологічно чистої продукції.

На основі цих критеріїв (бажаного їх рівня) на підприємстві складають план технічного розвитку підприємства, який містить розділи:

1. науково-дослідні і проектно-конструкторські роботи – дослідження і розробки власними силами (описання розробки, виконавці, строки, вартість);

2. створення нових і підвищення якості продукції, що виготовляється – створення та освоєння нових видів продукції, зняття з виробництва старих, розробка нових стандартів та сертифікація продукції;

3. запровадження прогресивної технології, модернізація та автоматизація технологічних процесів;

4. заходи по організації виробництва;

5. заходи по організації праці;

6. оцінка результатів здійснення технічних заходів – зниження матеріальних витрат та собівартості продукції, приріст виробничої потужності підприємства, вивільнення працівників, динаміка основних техніко-економічних показників.

При цьому слід враховувати, що зміна технічних умов підприємства потребує змін в організації виробництва та праці.