4. Форми держави

Форма держави характеризує державу, визначає організацію державної влади і має відповідне правове закріплення. Всі її елементи фіксуються в конституції, законах і підзаконних актах. Форма держави об’єднує форму правління, форму державного устрою та державно-правовий (політичний) режим.

Форма правління – це організація верховної державної влади, порядок її утворення і діяльності, компетенція і взаємозв’язок її органів, а також їх взаємовідносини з народом. Розрізняють дві форми державного правління: монархія і республіка.

Монархія – це форма правління, при якій джерелом влади є одна особа, яка отримує владу у спадок (фараон, шах, цар, імператор). Існують дві форми монархії:

• абсолютна монархія (історичний тип монархії, якому влас­тива належність монарху необмеженої влади (Саудівська Ара­вія, Оман);

• обмежена монархія (форма правління, що передбачає чітке обмеження влади монарха конституцією чи парламентом). Се­ред обмежених монархій розрізняють: дуалістичну (у руках монарха зосереджена виконавча і, частково, законодавча влада (Йорданія, Марокко); конституційну (парламентську), яка ха­рактеризується певним співвідношенням повноважень монар­ха й парламенту (Англія, Данія, Швеція, Японія); виборну; теократичну (монархія, у якій релігійний лідер є одночасно і главою держави); принципат (форма рабовласницької монархії, за якої зберігають республіканські установи, але влада фактич­но належить одній особі — принцепсові (першому у списку сенаторів).

Республіка - це форма правління, при якій джерелом влади є народна більшість, а вищі органи влади обираються громадяна­ми. Залежно від особливостей повноважень глави держави та їх співвідношення із повноваженнями парламенту розрізняють республіки:

• парламентські (характерне верховенство влади парламенту (Фінляндія, Індія, Туреччина, Італія);

• президентські (характеризуються наявністю глави держави - президента, який поєднує повноваження глави держави та уряду (США, Російська Федерація, Аргентина, Мексика, Бра­зилія);

• змішані (характеризуються сильною президентською вла­дою та контролем парламенту за діяльністю уряду (Україна, Франція);

• надпрезидентські (характеризуються зосередженням всієї повноти влади в руках президента (латиноамериканські країни, Білорусь, Туркменистан, Узбекистан та ін).

Форма державного устрою - це спосіб територіаль­ного устрою держави, який визначає порядок взаємо­дії центральної, регіональної та місцевої влад.

За формою державного устрою держави поділяються на прості та складні.

Простою або унітарною є держава, яка не містить у собі від­окремлених державних утворень, які користуються певною дер­жавною самостійністю (Україна, Франція, Китай, Японія, Поль­ща). Вони, зокрема, характеризуються:

• цілковитою політичною єдністю;

• єдиною системою державних органів;

• єдиною системою законодавства;

• єдиним громадянством;

• можуть мати автономні утворення.

Складні держави формуються з окремих адміністративно-те­риторіальних одиниць, які володіють певною державною само­стійністю.

Федерація - це союзна держава, що складається з територій-суб’єктів, які мають обмежений суверенітет (США, Мексика, Росія, Канада). Для федерації характерні:

• наявність двох рівнів державного апарату;

• наявність двопалатного парламенту;

• наявність дворівневої системи законодавства;

• можливе подвійне громадянство та ін.

Конфедерація - це договірний союз держав, які об’єдналися для досягнення спільних цілей і зберігають свій суверенітет. Конфедерація характеризується:

• відсутністю єдиного громадянства;

• добровільним об’єднанням необхідних коштів для вирішення спільних справ;

• створенням спільних органів шляхом рівного представ­ництва;

• має здебільшого лише історичний характер (Північна Аме­рика XVIII ст., Німеччина XIX ст.).

Імперія - це складна держава, яка включає суверенну держа­ву-метрополію - і підвладні їй несуверенні держави-колонії (Російська імперія, Османська імперія та ін.).

Політичний режим (державно-правовий) — це сукупність методів і за­собів здійснення державної влади, її взаємодії з на­селенням.

Залежно від наявності демократичних інститутів політичні режими поділяють на демократичні і недемократичні.

Демократичні режими засновані на визнанні принципу рівності та свободи людей. Вони характеризуються:

• гарантованістю проголошених прав і свобод громадян;

• політичним плюралізмом;

• законністю і правопорядком;

• існуванням і рівноправністю всіх форм власності;

• незалежністю правосуддя;

• багатопартійністю та ін.

Демократичні режими класифікуються на демократично-ліберальний, демократично-радикальний, демократично-консервативний.

Для недемократичних режимів характерні:

• існування тільки однієї офіційної ідеології;

• зведення до мінімуму політичних прав та свобод громадян;

• однопартійність;

• агресивність у зовнішній політиці;

• перевага однієї форми власності;

• культ особи вождя;

• месіанство;

• тотальний контроль з боку держави над усіма сферами суспільного життя.

Недемократичні режими поділяють на тоталітарні та авторитарні.