8. Сімейне право України: загальна характенистика

Сімейне право - регулює особисті і майнові відносини, що випливають із шлюбу, визначає завдання шлюбного законодавства, принципи взаємостосунків членів сім’ї та інших осіб, регулює порядок укладання і розірвання шлюбу, особисті майнові та немайнові права та обов’язки батьків і дітей.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка - у вісімнадцять років. Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу.

Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку. За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.

Шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу. Присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації їхнього шлюбу є обов’язковою.

Батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

При визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров’я та матеріальне становище дитини; стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів на одну дитину за жодних обставин не може бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Батьки зобов’язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Повнолітні дочка, син зобов’язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов’язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.

Дочка, син крім сплати аліментів зобов’язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

Тема 7. Житлове право: загальна характеристика

Житлове право України — це сукупність правових норм, що регулюють житлові правовідносини між громадянами та громадян із державними та громадськими організаціями у процесі реалізації конституційного права на житло.

Законодавчу базу, що передбачає державне регулювання в сфері житлового права, складають закони та інші підзаконні нормативно-правові акти; укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України; інструкції, нормативні акти державних відомств, а також нормативно-правові акти колишнього СРСР з питань, які не врегульовані законодавством України, що не суперечать Конституції України та законам нашої держави, а також укладені і ратифіковані Україною міжнародно-правові договори.

Житловий фонд України — це сукупність жилих будинків, а також жилих приміщень в інших будівлях, що знаходяться на території республіки для постійного проживання громадян.

Житловий фонд України включає:

• державний житловий фонд — це житловий фонд місцевих рад, а також житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ (так званий відомчий житловий фонд);

• громадський житловий фонд — жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колективним підприємствам та іншим кооперативним організаціям;

• фонд житлово-будівельних кооперативів — жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам;

• приватний житловий фонд — жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать особам на праві приватної власності.

До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.У складі житлового фонду в самостійну категорію виділяють будинки і житлові приміщення спеціального призначення, наприклад, гуртожитки.

Стаття 47 Конституції України гарантує: „Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду”.

Основні житлові права громадян: одержання у безстрокове користування жилого приміщення; приватизація квартир (будинків) державного житлового і фонду; придбання квартир (будинків) у житлових кооперативів; індивідуальне будівництво житла; судовий захист від протиправних посягань на житло.

Житлові обов’язки громадян: дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають; використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення; додержуватись правил користування жилими приміщеннями; економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію; своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Норма жилої площі в Україні на одну людину встановлюється в розмірі 13,65 м2 (ст. 47 Житлового кодексу України).

Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування житлового приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством.

Громадяни самостійно здійснюють право на одержання жилого приміщення в будинках державного і громадського житлових фондів із настанням повноліття, тобто після досягнення вісімнадцятирічного віку, а такі, що одружилися або влаштувалися на роботу у передбачених законом випадках до досягнення вісімнадцятирічного віку, — відповідно з часу одруження або влаштування на роботу. Інші неповнолітні (віком від п’ятнадцяти до вісімнадцяти років) здійснюють право на одержання жилого приміщення за згодою батьків або піклувальників.

Особи, які потребують поліпшення житлових умов, члени житлово-будівельних кооперативів, громадяни, які мають жилий будинок (квартиру) у приватній власності, та інші громадяни, що проживають у цих будинках (квартирах), забезпечуються жилими приміщеннями на загальних підставах.

Такими, що потребують поліпшення житлових умов, визнаються громадяни:

1. забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається законодавством;

2. які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам;

3. які хворіють на тяжкі форми хронічних захворювань, у зв’язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім’ї;

4. які проживають за договором піднайму жилого приміщення у будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів;

5. які проживають тривалий час за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності;

6. які проживають у гуртожитках.

Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду. Облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, здійснюється, як правило, за місцем проживання у виконавчому комітеті районної, міської, районної у місті, селищної, сільської ради. Облік потребуючих поліпшення житлових умов громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, що мають житловий фонд і ведуть житлове будівництво або беруть пайову участь у житловому будівництві, здійснюється за місцем роботи, а за їх бажанням - також і за місцем проживання.

Громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.

Молоді сім’ї та одинокі молоді громадяни, які згідно із законодавством визнані такими, що потребують поліпшення житлових умов, мають право на отримання кредиту у Фонді сприяння молодіжному житловому будівництву. Відповідно до статті 10 Закону України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, визначено порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, Положення про який затверджено постановою КМУ від 29 травня 2001 р. № 584.

Приватизація державного житлового фонду — це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень державного житлового фонду на користь громадян України. Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Об’єкти приватизації: квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки, які використовуються громадянами на умовах найму; незаселені квартири, частини будинків, одноквартирні будинки після закінчення їх будівництва, реконструкції, ремонту та поточного звільнення.

Способи здійснення приватизації: безоплатна передача громадянам квартир з розрахунку санітарної норми 21м2 загальної площі на наймача і на кожного члена його сім'ї та додатково 10 м2 на сім’ю; продаж надлишків загальної площі квартир (будинків) громадян України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Незалежно від розміру житлової площі безоплатно передаються у власність громадян займані ними квартири в установлених законом випадках. За громадянами, які не виявили бажання приватизувати житло, у якому вони мешкають, залишається чинний порядок отримання і користування житлом на умовах найму.

Порядок користування приміщеннями, а також утримання житлових будинків і прибудинкових територій, незалежно від відомчої належності і форми власності, визначають Правила користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 р., № 572. На основі цих Правил відповідними державними органами управління розробляються нормативні документи (правила, нормативи, інструкції) щодо використання і утримання житлового фонду.

Використання квартир, одноквартирних будинків (надалі - будинків) здійснюється громадянами на основі приватної власності, найму або оренди. Квартири (кімнати) житлових будинків, що перебувають у державній і колективній власності, можуть надаватися громадянам в оренду або найм, а в будинках або квартирах, що перебувають у приватній власності, — в оренду.

Власники квартир у багатоквартирному будинку можуть утворювати товариства (об’єднання) власників квартир для забезпечення ефективного використання приватизованих квартир та управління ними і вирішення інших передбачених статутом питань (Закон України „Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку”).

Договір найму жилого приміщення в будинках державного та громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордеру на жиле приміщення між наймодавцем — житлово-експлуатаційною організацією (а у разі її відсутності — відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем — громадянином, на ім’я якого видано ордер.

Предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного та громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи декількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.

Члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім’ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов’язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється, виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку). Норма загальної площі встановлюється у розмірі 21 м2 на одну особу. В одинарному розмірі оплачується загальна площа, що має належати наймачеві та членам його сім’ї за встановленими нормами, а також загальна площа, якщо розміри її на всю сім’ю не перевищують половини норми загальної площі, яку належить мати одній особі. Загальна площа, право користування якою зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім’ї, не вважається зайвою. Наймач зобов’язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.