Тема 2. Історія розвитку соціології в країнах західної європи, сша та в україні

Мета: Ознайомитись з основними історичними набутками соціологічної думки, особливостями розвитку соціологічного знання в різні часи, вивчити теоретичні ідеї класиків світової соціології ХІХ-ХХ століть.

Ключові поняття: Соціальна природа соціології, сучасна соціологія, соціологія в Україні, теорії соціальної спільності, технократичні концепції, теорії еліти, соціологізм.

План

1. Класичний період у розвитку соціології.

2. Розвиток української соціології.

3. Основні концептуальні напрями сучасної соціології, 1. Перше питання почнемо з проголошення О. Контом (1789-1857) нової науки - позитивної філософії. О.Конт - французький філософ і соціолог, один з засновників позитивізму і соціології. Він гадав, що за допомогою науки можна вивчити закони, при допомозі яких здійснюється управління суспільством.

Позитивна соціологія Конта складається із двох концепцій. Одна з них - соціальна статика - розкриває взаємовідносини між соціальними інститутами, розглядає суспільство як живий організм, частини якого гармонійно узгоджені між собою. Це сприяє стабільності суспільства. Конт виявляв зацікавленість і до соціальної динаміки, до процесів, які змінюють суспільство. Зміна соціальної динаміки сприяє реформам, які є результатом чи то розпаду, чи то перебудови соціальних структур.

Дні ідеї започатковані в працях Конта:

Перша - використання наукових методів для вивчення суспільства;

Друга - практичне використання науки для здійснення соціальних реформ.

Ідеї Конта були розвинуті англійським філософом і соціологом Г. Спонсором (1820-1903), який був основоположником органічної школи в соціології. Слід відзначити, що на Спенссра великий вплив мала теорія еволюції Ч.Дарвіна. Пін вважав, що принципи еволюції можна застосувати до будь-якого знання, включаючи історію суспільства.

Спенсер порівнював суспільство з біологічними видами, ;і окремі частини суспільства (держава, релігія, освіта, сім'я) з органами біологічних

видів (серце, легені), кожен з яких впливає на функціонування цілого. За Спенсером, суспільство подібно до біологічних видів, розвивається від менш простих форм до більш складних.

"Природній добір" відбувається і в людському суспільстві, він сприяє виживанню самих пристосованих. В складному суспільстві одну частину (інститут) неможливо замінити іншою. Всі частини повинні функціонувати в інтересах цілого, в іншому разі суспільство розвалиться. Згідно Спенсеру, такий зв'язок є основою соціальної інтеграції. Соціальна інтеграція і соціальна диференціація є виразом внутрішньої динаміки і різних форм життєдіяльності суспільства.

Е.Дюркгейм (1858-1917) - французький філософ і соціолог, один із засновників сучасної соціології. Найважливіші проблеми теоретичної соціології, які він розробив - природа суспільства, інтегративна основа, методи соціологічного дослідження. Він розробив концепцію колективної свідомості (сукупність переконань і думок, які визнають всі члени суспільства). Багато ідей обґрунтував Дюркгейм на основі дослідження проблеми самогубства. Встановив зв'язок між самогубством і такими чинниками як національність, релігія, вік, стать і, навіть, пора року. Дюркгейм обґрунтував принципи об'єктивізму і емпіризму в дослідженні соціальних фактів, сформулював концепцію соціальної солідарності.

К.Маркс (1818-1883) - розробив теорію матеріалістичного розуміння історії. Визначив роль засобів виробництва матеріальних благ в розвитку суспільства. Сформулював революційний принцип в соціології. Розробив проблему соціального конфлікту і класової боротьби.

М.Вебер (1864-1920) - основоположник так званої "розуміючої соціології, теорії соціальної дії"'. Створив концепцію "ідеального типу". Йому належав соціологічний аналіз типології влади, легітимний, традиційний і харизматичний типи влади.

Особливу увагу приділяв Вебер вивченню бюрократії, вважаючи, то її розвиток - неминуча риса нашої епохи.

П.Парето (1848-1923) - італійський соціолог, розглядав суспільство як систему взаємодій індивідів, а соціологію як синтез різних суспільних наук. При вивченні суспільства Парето пропонував користуватися емпіричними судженнями, дотримуючись логічних правил при переході від спостережень до узагальнень. Природничі науки виступали як зразки побудови соціологічної теорії. Особливу увагу привертає теорія еліт де він створив теорію круговороту еліт.

Таким чином, ми розглянули становище соціології з середини XIX - початку XX ст. Характерною ознакою цього процесу був паралельний розвиток соціальної теорії та емпіричних соціальних досліджень. Соціальні дослідження, збір інформації був необхідний для обґрунтування соціальних реформ, які поставали на тлі гострих проблем західного суспільства XIX ст. 2. Соціологія в Україні заявила про себе у 80-х роках XIX ст.

С.Подолинський (1850-1891), економіст, соціолог. Вплив на формування його поглядів мали марксистські і соціал-дарвіністські ідеї. Сформулював закони суспільного життя: закон боротьби за існування, закон зростання солідарності людей.

С.Подолинський аналізував соціальне становите різних груп людей, вивчав причини соціальної диференціації, соціальної мобільності.

В. Липинський (1882-1931). Слід відзначній, то В. Липинський жив і творив в умовах, коли науковий аналіз, дослідження були підпорядковані завданням політичної боротьби, обґрунтуванню певної громадянської позиції. Для українського суспільствознавця такою ідеєю була ідея державної незалежності. Це був головний критерій у формуванні його міркувань та політичних ідей.

Аналізуючи рушійні сили соціально-історичних процесів в Україні, він звертається до таких понять як "воля", "влада", "органічність груп та класів", "національна аристократія".

В.Липинський розглядав "національну аристократію як верству, то повинна організувати суспільство, створити і захистити національну державу.

Без правлячої еліти немає держави. Авторитет влади, у кінцевому рахунку, залежатиме від моралі національної еліти.

В.Липинський розрізняє три типи правління; демократію, олігархію і класократію. Він віддає перевагу класократичній формі правління, коли в суспільстві існують "органічні класи", панує громадська моралі., духовна культура, а головне - високий авторитет "провідної верстви". Пікою органічною спільністю, універсальним класом для В.Ліпинського є селянство, "хліборобський клас". "Нова провідна хліборобська перства" повинна відродитися з залишків "хліборобського дворянства" і "хліборобського селянства". Найприйнятніший політичний режим для нової еліти за В.Липинським - монархія. Саме вона здатна обмсжіни волю національної аристократії і забезпечити національні пріоритети.

Соціологічна концепція В.Липінського могла слугувати його політичній програмі: висуненню національного лідера, який би став втіленням єдності нації.

Михайло Драгоманов (1841 -.1895). Є всі підстави розглядати М.Драгоманова як основоположника вітчизняної політичної соціології. Проблеми влади, взаємин між державою і суспільством, ціле коло етнополітичних питань постійно були предметом уваги вченого. Досліджуючи різні політичні режими, особливості взаємин між владою світською і духовною, впливи політичної системи на можливості реалізації прав і свобод громадян, він підходив до них історично, спирався на свою версію позитивістської концепції соціальної еволюції.

Особливою прихильністю у М.Драгоманова користувався порівняльний метод. Він використовував порівняльний аналіз не тільки до представників із різних етнічних чи соціальних груп, а цих самих груп в різні історичні періоди, факти стародавньої історії, зіставляв з сучасними.

Соціологічні методи класифікації та типологізації сполучав із принципом логічної систематизації, конкретно-історичним підходом.

У своїх історичних і культурологічних працях М.Драгоманов не раз звертався до об'єктивних закономірностей історичного процесу. Він доводив, що ніякими зусиллями окремих осіб чи соціальних груп, урядів, держав неможна зупинити течію "природного руху історичного". Його світосприйняття пройняте історичним оптимізмом, вірою у соціальний прогрес. Дотримуючись позитивістської інтерпретації суспільного розвитку як закономірної, він цю логіку обґрунтував ідеєю прогресу.

У Драгомановому розумінні прогресу наголос робиться на матеріальних його чинниках (демографічні, господарські, культурні, соціальні). Він розмірковував над об'єктивними потребами суспільства. Рівень і характер реалізації цих потреб, на його думку, вирішальне впливає на спрямованість розвитку суспільства. Критерії прогресу треба встановлювати об'єктивно-науковим способом, відштовхуючись від практичних потреб і завдань.

Розуміння прогресу в українського соціолога пов'язане з бажанням обґрунтувати власну концепцію соціальної динаміки. Як зазначав М.Драгоманов варто завжди пам'ятати, що на світі немає нічого постійного, навпаки, спостерігаються переміни, рух, еволюція. Мета соціальних наук - передбачити напрям руху, його закономірності.

Привертає до себе увагу розробка М.Драгомановим принципу федералізму і централізму. Він був прихильником федералізму, боровся за децентралізацію і місцеве самоуправління, за федерацію вільних общин -громад. Його ідеї побудови нового суспільства виходили з таких понять, як "соціальний рух", "політичні революції", "історичний прогрес", "державні союзи" тощо. Аналізуючи ці поняття вчений обґрунтував висновок, що політична автономія, децентралізація влади, її розподіл - це шлях до демократизації суспільства.

Загальна соціологічна концепція історичного прогресу М.Драгоманова, пропоновані ним соціологічні методи пізнання дійсності, є вагомим внеском в історію соціологічної думки.

М.Грушевський (1866-1934) є лідером інституціалізованої соціології в Україні.

У своїй соціологічній роботі М.Грушевський торкався надзвичайно широкого кола питань. Це і соціально-класова структура тогочасного суспільства, і динаміка громадських настроїв, і взаємовідносини міста і села, і проблеми суспільно-політичного устрою, етносоціології.

Привертає увагу те, що вчений прагнув відповісти на питання: що таке людське суспільство, які закони його розвитку й прогресу. Він будував свої умоглядні висновки, виходячи із засад соціальних знань. Грушевський використовував метод історичного порівняння, взаємопроникнення соціології та історії в руслі контівської традиції розуміння предмета соціології. При вивченні поглядів М. Грушевського слід звернути увагу на те, що відбувається вплив класичної позитивістської традиції: французької соціологічної школи Е.Дюркгейма, .антропологічних ідей Л.Леві-Брюля і психологічних підходів В. Вундта.

Проекти М. Грушевського про соціальне і національне будівництво спиралися на врахування таких чинників суспільної організації тих часів, як-настрої народних мас, - механізми демократичних свобод - вирішення "земельної справи", а також на _ принципи "народної єдності" (аналог "органічної солідарності").

3. Вивчаючи питання "Основні концептуальні напрямки сучасної соціології" необхідно виділити загальні напрямки дослідження: І) це розвиток світової цивілізації, 2) політика і економічні реформи. Такий підхід зумовлений історичними, соціально-економічними і політичними умовами. Чинниками, які визначають характер, напрямки і динаміку суспільних процесів ХХІ ст. є: індустріалізація, науково-технічний прогрес, - загострення соціальних, національних і релігійних конфліктів, екологія. соціокультурна динаміка. В соціології склалися два підходи до оцінки якісною стану суспільної системи:

- формаційний (одноваріантний)

- цивілізаційний (поліваріантний).

Створюються конкретні програми і моделі сучасного суспільного устрою в яких враховуються політика, економіка, ідеологія, культура, геополітичний простір, національні традиції, менталітет, наука, людський чинник.

Привертають до себе увагу теорії соціальної мобільності (П.Сорокін); класової диференціації (В.Ленін, К.Каутський); середнього класу (Р.Дарендорф, Д.Телбрейт); еліти (Дж.Бернхем, А. Тойнбі, Карстго, Моска).

Технократичні концепції: стадії економічного росту (У.Ростоу); єдиного індустріального суспільства (Р. Арон); нового індустріального суспільства (Д.Телбрейт); постіндустріального суспільства (Д.Бслл, З.Бжсзиііськнй); інформаційного суспільства (А. Тоффлер).

Прикладом існування політичних моделей: це була тоталітарна (С'РСР і Східна Європа (Куба), соціал-демократична - (Швеція, Австрія); неоконсервативна (СІІІА, Англія); постготалітарна (Україна, Росія, країни СНД).

Контрольні запитання

\. Що зумовило появу соціології? 111,0 було характерно для першого, етапу її розвитку?

2. Яка роль О.Копта і І.Спонсора у становленні соціології?

3. В чому особливості української національної соціології?

4. Назвіть відомих українських соціологів.

5. В чому проявилась криза класичної соціології? Чим вона реально була зумовлена?

6. Чим відрізняються соціологічні погляди К-Маркса і М.Вебера?

Теми рефератів

1. Теорія соціальної стратифікації Платона.

2. Теорія "середнього класу" Арістотеля.

3. Теорія "соціальної дії" М.Вебера.

4. Соціал-дарвіністська соціологія, її напрямки.

5. Психологічні концепції в західно-європейській соціології.

6. Теорія соціальної мобільності П.Сорокіна.

Рекомендована література

1. Громов Й.А. Мацкевич А.Ю. Западная теоретическая социология. - С-Петербург, 1996.

2. Городяненко В. Г. Соціологія. - К., 1999.'

3. Історія соціології від античності до початку XX ст./ за ред. М.В. Захарченко, О.І.Погорілого. - К.,1993.

4. Липинський В. Листи до братів-хліборобів: Хрестоматія. - К., 1993.

5. Попова 1. М. Соціологія.-К., 1998.

6. Піча В. М. Соціологія. - К. 1997.

7. Смелзер Н. Дж. Социология. - М., 1994.

8. Танчер В. Українська соціологія - нелегкий шлях до теорії. // Філософська і соціологічна думка. - 1993. - №11-12.

9. Харчева В. Основьі социологии. - М., 1997.