83. Характ. Осн. Джерел та інст. Права Німеч.

Сповільнені темпи розвитку феодалізму на німецьких землях зумовили тривале збереження там пережитків звичаєвого права, що відповідало інтересам землевласників. Безліч князівств заважала встановленню єдиних норм права. Майже у кожній частині країни діяли свої правові звичаї, з яких па-нівний стан намагався закріпити ті, що оберігали їхні приві-леї. У XІІ – XVІ ст. у правотворчості велику роль відігравали шефени – члени феодальних судів. Вони зобов’язані були не тільки з’ясовувати фактичну сторону справи, усвідомлювати й оцінювати докази, а й у разі потреби “відшукувати права”. Тому навіть коли випадки були однаковими, шефени могли виносити найрізноманітніші вердикти, враховуючи інтереси феодалів. У XІІІ ст. з’явились приватні записи права, такі як “Сак-сонське зерцало” і “Швабське зерцало”. Джерелами їх були норми звичаєвого і канонічного права, а також норми, запо-зичені з кодексу Юстиніана. Автором “Саксонського зерцала” вважають одного з магдебурзьких шефенів Ейке фон Репхофа.Уже з першої статті збірника видно прагнення відтіснити служителів церкви від розгляду громадських прав і право-порушень.Як будь-яка пам’ятка феодального права, “Саксонське зерцало” дає суворий поділ жителів на залежних і вільних. Були й проміжні групи напіввільних осіб, які виконували різ-ні повинності. Дрібні рицарі й заможні селяни вважались ше-фенським станом. Зерцало складається з двох частин. Перша містить норми земського права, яке поширювалось на вільних шефенського стану і відображало головним чином практику судів. Друга – ленне право, яке діяло лише серед шляхетних панів, вищої знаті. Воно визначало порядок успадкування зе-мельних наділів, регулювало відносини між сеньйорами і ва-салами.“Саксонське зерцало” передбачало дуже суворі покарання за скоєні злочини. Замість штрафів, навіть за дрібні кра-діжки, передбачалась смертна кара. Звичаєве право, що діяло в Німеччині тривалий час, умовно можна розділити на три частини: право феодалів, се-лянське право і міське.

84. Характерні риси державно-правової системи англ. Республіки 1649-1658

85. Характерні риси і особливості країн стародавнього сходу.

Найдавнішими державами і системами права в історії людства були держави і правові системи Стародавнього Сходу. Вони виникли у південно-західній частині Азії та північно-східній Африці. Саме тут створено колиску людської цивілізації, письменності, культури тощо. У межиріччі Тигру та Євфрату виникли стародавні Шумер і Аккад, згодом Вавилонія і Ассирія. По сусідству з ними розташувалися Хеттська держава, Фінікія, єврейські (семітські) царства, потім — Персія, Урарту та ін. В Африці, у долині річки Ніл, знаходився Єгипет. До цієї групи країн належать також Стародавні Індія та Китай.

Отже, відсутність приватної власності на землю, зокрема на перших етапах виникнення і розвитку держави, є характерною рисою країн Стародавнього Сходу. Земля належала общинам, храмам, царям.

1. . Збереження значних пережитків первіснообщинного ладу, зокрема сусідської (територіальної) общини, помітних слідів патріархального побуту, звичаїв, традицій. Значна питома вага у виробництві праці вільних общинників.

2.  Відсутність на перших етапах розвитку приватної власності на землю, слабкий її розвиток загалом.

3. Наявність колективного рабоволодіння (храми, общини).

4.  Збереження первісних форм рабства, так званого домашнього рабства, коли раби ще мають деякі права (майно, сім'ю та ін.).

5.  Створення деспотичної форми правління, тобто державного ладу, який характеризується необмеженою владою монарха. Це пояснюється не тільки необхідністю чітко управляти суспільством, утримувати у покорі рабів, захищати свою землю від численних нападів войовничих сусідів чи нападати на них самому, а й особливістю способу виробництва. Створення технічно продуманої, складної системи іригаційних споруд, виконання великого обсягу інших робіт, економне і спільне використання води — все це настійно вимагало централізованої, міцної влади.

6. Ще однією характерною рисою цих суспільств і держав була наявність трьох галузей, відомств чи систем управління — відомства внутрішніх справ,' відомства військових справ і відомства публічних робіт. Це були системи органів, їх комплекс, які відали тією чи іншою сферою державного життя.

86. Виникнення і розвиток феодальної держави в Польщі З давніх-давен вздовж південного берега Балтійського моря, між Лабою (Ельбою) і Віслою, проживали багаточисе-льні слов’янські племена. Вони заснували нинішній Щецин і Колобжег, Любек і Магдебург (Девин). Від їх “Помор’я” ви-никла німецька назва всього району – Померанія. Слов’янські поселення розміщувались і там, де тепер Берлін: тут колись до свого знищення жили стодоряни. Історія застає прибалтійських слов’ян на стадії розпаду первіснообщинних відносин і формування держави.Суспільний лад Основну масу населення складали вільні люди – смарди. Свої обов’язки і свої права вони бачили в тому, щоб брати участь у народних зборах (віче), воювати, мстити за кровну образу. На збори вони з’являються озброєними.  Вище смарда стоїть знатна людина – князь, старійшина, княжий дружинник, а в містах Помор’я – купець, землевлас-ник і старійшина одночасно, що розбагатіли на торгівлі. Нижче смарда – напіввільний “десятник”, жертва “подачі” (так називалась у слов’янському Помор’ї боргова кабала) і раб. Ці обидві групи, близькі за своїм юридичним положенням, скла-дали ядро залежного населення.Політичний устрій прибалтійських слов’ян був неодна-ковим у різних племен. Державний лад Мешко І та його наступники опирались на військову дружину. При Мешко І вона нараховувала три тисячі досвід-чених воїнів. Відносини між князем і дружиною будуються на основі васалітету, але без лену: одяг, зброю і продовольство дружині дає князь, а дружина за це служить.Дружина значно посилюється при знаменитому сині Мешко І – Болеславі Хороброму. При ньому завершується об’єднання польських земель в єдину державу. Він першим з династії П’ястів прийняв королівський титул. Польща зазнавала нападів німецьких феодалів і татар. Її західні землі потрапили в залежність від Тевтонського орде-ну. Тому боротьба за подолання феодальної роздробленості за централізацію держави відповідала життєвим інтересам країни. На об’єднання країни була спрямована політика коро-лів Пшемислава ІІ, Владислава Локетка, Казимира ІІІ. У 1331 р. Владислав Локетка відбив напад могутнього тоді Тевтонського ордену. Особливо багато зробив для централізації влади Казимир ІІІ. За часів його правління почалося будівництво укріплених замків, що мали важливе значення для оборони країни. Їх очолювали королівські чиновники – каштеляни. Дворян зобов’язували служити в королівському ополченні. Знать виступала в самостійних загонах. До військової служби залучали селян і міщан. Певну кількість воїнів мало постачати духовенство. Король став карбувати єдину монету – краківський грош. Заохочувалася зовнішня торгівля, за рахунок мита зросли прибутки скарбниці.