57.. Соборне уложення

Соборне уложення 1649 р. закріпило монопольне право, посаду на ремесло і торгівлю, включивши в державне “тягло” “білі слободи”. За посадом було закріплено все його населен-ня, були повернені втікачі, а перехід з посаду в посад заборонявся. Прикріплення селян до землі розпочалось значно раніше. Вже в XІV ст. у між князівських договорах записувалось зобов’язання не переманювати один у одного горнотяглових селян.

Заключним актом процесу закріпачення стало Виборне Уложення 1649 р., яке відмінило “урочні літа” і встановило безстроковість розшуку. 

58. Абсолютна монархія. Реформи Рішельє та Людовіка XІV Абсолютизм зародився наприкінці XV ст. Королі з династії Валуа – Людовік ХІІ, Франциск І та Генріх ІІ – ще не мали такої необмеженої влади, як королі з династії Бурбонів, що змінила їх у другій половині XVІ ст. Перехід від станово-представницької монархії до абсо-лютизму був зумовлений багатьма соціально-економічними причинами. Перед загрозою наростання селянських завору-шень і невдоволення міської бідноти дворянство і верхівка городян були зацікавлені в посиленні королівської влади. Во-ни підтримували централізацію влади, ліквідацію роздробле-ності. Абсолютизм у Франції встановився у другій половині XVІ ст. за Генріха ІV Наваррського. Воцарінню Генріха ІV передувала багаторічна релігійна війна між католиками і гу-генотами. Король розумів, що шлях до їхнього примирення лежить через компроміс, якого і було досягнуто Нантським едиктом 1598 р. Католицька релігія була проголошена державною, а католицькій церкві було повернуто майно і привілеї.Протестантам (гугенотам) дозволялося сповідувати свою віру скрізь, крім Парижа. Їх допускали нести державну службу.Генріх ІV був першим абсолютним монархом Франції. Теорію суверенітету королівської влади розробив його сучас-ник, великий вчений і юрист Боден. У поняття суверенітету він включав незалежність державної влади як у середині кра-їни, так і за її межами.Абсолютизм остаточно сформувався за кардинала Рішельє, міністра Людовіка ХІІІ.

59. Станово представницька монархія в Англії.

У ХІІ – ХІІІ століттях в Англії сформувалася порівняно сильна

централізована монархія. Це призвело до надзвичайного свавілля та

деспотизму королівської влади. В особистих та династичних інтересах

королі вимагали від населення все більше грошей і повинностей та

здійснювали свою політику (особливо зовнішню) незважаючи на інтереси

країни. Авторитет королівської влади нерідко використовували на шкоду

значної частини панівного класу. Це спричинило опозиційні виступи. Як

результат, буквально всі прошарки суспільства – барони, лицарі, міщани,

селяни – виступили проти короля за обмеження його влади.

Перший британський парламент був скликаний у 1258 р. Король Генріх ІІІ

спробував посилити податковий гніт, що викликало виступ феодальних

магнатів. Їх вимоги зводилися до скликання загальної ради баронів, яка

за задумом, повинна була провести перебудову усієї системи державного

правління з метою припинення зловживань з боку королівської влади. Ця

рада дістала назву парламент. Засідання відбувалися в Оксфорді і

проходили дуже бурхливо. В історії за цим парламентом закріпилася назва

«Скаженого» або «Безумного». При монархові створювалася постійна Рада

П'ятнадцяти. В її обов'язки входили «поради» королеві в справі

управління державою та контроль за діяльністю вищих посадових осіб:

канцлера, скарбника, шерифів.

Незважаючи на існуючі обмеження, монарх зберігав усю повноту влади. Це

стосувалось навіть фінансів. Корона без згоди парламенту могла вимагати

сплати таких податків: “щитових грошей”, талії, стягуваної з розміщених

у королівському домені міст, феодальної допомоги, яка належала королю як

сеньйору.

Монарх мав право накладати вето на законопроекти. Король міг відстрочити

виконання вже прийнятого закону, вилучивши з-під його дії будь-яку

особу. Королівські ордонанси і прокламації мали таку саму юридичну силу,

що й парламентські закони. Те, що не зачіпали статути, регулювалось

актами, які одноосібно видавав монарх.

60. Виникнення та особливості станово-представницької монархії НімеччиниСлабкість центральної влади – характерна особливість феодальної монархії в Німеччині. Імператорам лише на короткий час вдавалося підкоряти собі князівства, приборкувати світських і духовних феодалів. Навіть у власних володіннях німецькі імператори були обмежені у діях, залежні від папи римського і від усієї знаті. До початку ХІІІ ст. королівська (імператорська) влада була ще значною. Управління будувалось за двірцево-вотчинною системою. Владу на місцях здійснювали графи. З часом вони привласнили собі спадкоємні права. Посилення влади герцогів, графів та єпископів привело до децентралізації дер-жави. Феодальна роздробленість Німеччини була закріплена Золотою буллою 1356 р., яка була видана імператором Кар-лом V (королем Чехії). Згідно з положенням Золотої булли папу римського було усунуто від виборів німецьких імпера-торів, визнавалась повна політична самостійність курфюрстів, до того ж вони одержали, так звану, регалію – ви-ключне право видобутку дорогоцінних металів і чеканки мо-нети. У буллі було врегульовано порядок обрання імператора. Право його обрання було визнано за трьома духовними кур-фюрстами .“Золота булла” узаконила приватні війни, крім війни ва-салів проти сеньйорів. Нею було заборонено союзи міст. Рі-шення всіх важливих справ імперії передавалось колегії кур-фюрстів, яка повинна була скликатись щорічно.Державний лад Вище управління Німеччини зосереджувалось у руках колегії курфюрстів, які обирали імператора і були його радниками.Час від часу збирався рейхстаг, що складався з трьох ку-рій: курфюрстів, князів і імперських міст. Дрібне дворянство не мало у рейхстазі свого представництва. Не мало його і се-лянство.