Характеристика конституції Франції 1958р.

Конституція Франції 1958 р. невелика за об'ємом. У ній разом з короткою преамбулою міститься 93 статті, об'єднані в 15. Це 17-а конституція з часу Декларації 1789 р.

Конституція була підготовлена і прийнята в умовах гострої внутрішньополітичної і зовнішньополітичної кризи, пов'язаної перш за все з боротьбою Алжиру за визволення від колоніальної залежності. Проект конституції був обговорений в Консультативній раді і Раді міністрів і схвалений на референдумі 28 жовтня 1958 р. Делегований спосіб розробки конституції і її ухвалення на референдумі були новим явищем у Франції -- всі попередні конституції приймалися парламентами.

Конституція 1958 р. в основному регулює взаємовідносини держави. Вона проголошує принцип національного суверенітету, який здійснюється народом через його представників і на референдумі, а також створення французького Співтовариства на базі вільного самовизначення народів колоній.

За формою правління Франція -- напівпрезидентська, напівпарламентська республіка, за формою територіально-політичного устрою -- складноунітарна держава. У Франції існує демократичний державний режим.

Конституція 1958 р. „жорстка”, її зміна проходить у дві стадії. Спочатку проект про зміни приймається роздільно обома палатами простою більшістю голосів в ідентичній редакції, а потім такий закон затверджується на референдумі або конгресом парламенту більшістю в 3/5 загального числа голосів. На першій стадії законопроект обговорюється, в нього вносяться поправки. На другій стадії можна лише голосувати «за», «проти» або утриматися, що означає, якщо йдеться про конгрес, фактично подачу голосу проти, оскільки необхідні 3/5 обчислюються від загального складу парламенту. Питання про те, яку форму твердження застосувати, вирішує президент.

51. Реформи англ.. Короля Генріха 2 в 12 ст.

При королі діяла Велика рада, складалася з великих феодалів і найупливовіших посадовців. З часом вона поділилася на дві палати - судову та казначейства. У XII ст. король Генріх II здійснив судову та військову реформи.

Суть військової реформи: військова служба феодала на користь короля за користування загальним наділом була замінена сплатою "щитових грошей", за які король мав змогу наймати на військову службу будь-кого.

Основні складові судової реформи:

• центральні королівські суди Розслідування справ тепер здійснювалося через присяжних - 12 лицарів і 4 вільних людей, які під присягою повинні були повідомляти про всі злочини, скоєні в окрузі;

• кожна вільна людина Англії відтепер мала право за певну плату перенести майновий спір у королівську курію, що підривало судову владу окремих феодалів та водночас посилювало й розширювало королівську юрисдикцію.

52. Реформи імператора Юстиніана.

Все правління Юстиніана було охарактеризовано спробами централізації і систематизації. По-перше, централізація і систематизація успішно провелася їм в законодавстві. Юстиніан I увійшов до історії як ініціатор і організатор всеосяжного кодифікування права в 529-535 рр., тексти якої відомі як Зведення цивільного права. Підсумком кодифікування стало збереження римського права, що вписало істотні принципи того права, яке управляє сучасними нам суспільствами. Не дивлячись на цілком зрозумілу недосконалість у виконанні і багато методологічних недоліків, гігантське законодавче творіння VI століття має всесвітнє нескороминуще значення. Проте, що стосується його спроби встановити єдність віросповідання, то вона закінчилася крахом, і ті задачі які він хотів здійснити, а саме, примирення православ'я з монофізицтвом не реалізувалися; а несторіанство, манихейство, іудейство і, в окремих випадках, язичество продовжували існувати. Релігійної єдності не було, і вся політика Юстиніана встановити таке повинна бути визнаний невдалою. Але, кажучи про релігійну політику Юстиніана, не можна забувати про місіонерську діяльність в його час. Він, як імператор християнський, вважав своїм обов'язком насаджувати християнську віру і за межами держави. До нас дійшли вісті про прийняття християнства герулами на Дунаї, деякими кавказькими народами, тубільними племенами Північної Африки і Середнього Нила. Величезну роль в правлінні Юстиніана грала його дружина Феодора, до порад якої він прислухався дуже часто. Життя і творчість Юстиніана перш за все цікаво тим, що він зробив в дуже короткі терміни те, що не могла зробити вся решта римських юристів.