77. Утворення кнр і політика Мао Цзедуна.

1 жовтня 1949 р. Мао Цзедун проголосив створення Китайської Народної Республіки. В ухваленій НПКР програмі розвитку КНР не згадувалося про марксизм-ленінізм і лише в одному місці було розпливчате посилання на соціалістичне вчення. В економічному розділі документу передбачалися ліквідація торгових і митних привілеїв інших держав на території Китаю, націоналізація капіталу та передача землі селянам.

проводив політику розширення громадянської війни. Мирне врегулювання інциденту в Сіані, в яке великий внесок внесли Мао Цзедун і Чжоу Еньлай, зіграло важливу історичну роль для досягнення на новий етап співпраці між Гоміньданом і КПК і встановлення національної єдності в ім'я опору Японії. У 1936-1937 рр.. Мао Цзедун на основі марксизму-ленінізму узагальнив досвід китайської революції. У грудні 1936 р. він написав роботу "Питання стратегії революційної війни в Китаї", в якій в систематизованому вигляді виклав характерні особливості, закономірності, стратегію і тактику революційної війни в Китаї і піддав критиці "лівий" авантюризм у військовій сфері.

78. Утв. Нім. Імперії.

Утворення Німецької імперії. Буржуазна революція 1848 року в Німеччині зазнала поразки. Завдання, які стояли перед революцією, – соціально-економічне (ліквідація феодальних відносин) і політичне (об'єднання країни) не були вирішені. Об'єднання Німеччини залишалося невідкладним завданням. Політична роздробленість гальмувала подальший економічний розвиток. Вона була основою реакційних політичних режимів. Різні соціальні групи боролися за об'єднання країни. В цьому були зацікавлені буржуазія, частина юнкерства, робітничий клас, селянство. Вирішення такого загальнонімецького питання можливе було двома шляхами: революційним — через великонімецьку республіку, і реакційним — через об'єднання країни під владою одного із німецьких монархів за допомогою насильницьких, грабіжницьких воєн. І слід визнати, що об'єктивно обидва варіанти були можливими. Серйозною спробою реалізувати революційний варіант була революція 1848 року. Однак утворити великонімецьку республіку не пощастило. Залишався реакційний варіант, а саме — об'єднання силою, під зверхністю наймогутнішої німецької держави. Гегемоном серед німецьких держав спочатку вважалася Австрія. Але поступово на перше місце виходить Пруссія. У 1861 році королем Пруссії стає Вільгельм, який з метою посилення Пруссії вносить у ландтаг проект рішення про створення чотирьохсоттисячної армії. Ландтаг був проти цього, але Вільгельм витрачає необхідні суми без згоди ландтагу. В 1862 році він призначає міністром-президентом представника прусського юнкерства Отто фон Бісмарка, переконаного монархіста, прихильника рішучих дій.  Бісмарк відразу перейшов у наступ. Він роз'яснював парламентській опозиції, що її «паперова конституція і парламентське голосування не варті мідного гроша», що він буде до кінця «боротися з лібералізмом» і не допустить «хазяйнування парламенту». Бісмарк розпускає палати, провадить військову реформу, значно збільшуючи чисельність армії. «Не промовами і не голосуванням вирішуються найважливіші питання часу, — казав Бісмарк, — а залізом і кров'ю». Посилившись, Пруссія починає загарбницькі війни, боротьбу за насильницьке приєднання сусідніх держав. У 1861 році відбулася війна проти Данії, внаслідок якої в Данії були відібрані Шлезвіг і Гольштинія. В 1866 році в битві при Садовій було розгромлено австрійську армію. Після цього Австрію виключили з Німецького союзу. Перемога над своїм основним супротивником дозволила Пруссії створити об'єднання частини німецьких держав під власним керівництвом. У 1866 році було утворено Північнонімецький союз, що об'єднав двадцять одну німецьку державу, а 1867 року — прийнято Конституцію Союзу.