1.3. Система, методи, інформаційна база та структура об’єктів планування і контролю на підприємстві

Результатом планування діяльності є план, який становить складну соціально-економічну модель стану підприємства та його підрозділів у майбутньому, характеризує пропорції та темпи розвитку [4, с. 88].

Об’єктом планування є виробничо-комерційна діяльність підприємства та його підрозділів, науково-технічний розвиток, соціальна сфера, охорона довкілля.

Суб’єктами планування є підприємство, підрозділ, дільниця, потокова лінія, робоче місце.

Практика господарювання свідчить про те, що планування створює для суб’єктів господарювання важливі переваги:

• забезпечує підготовку до використання майбутніх сприятливих для підприємства умов;

• попереджає про можливі проблеми;

• стимулює управлінський персонал до реалізації своїх рішень в подальшій діяльності;

• поліпшує координацію дій управлінського персоналу підприємства;

• збільшує можливості в забезпеченні підприємства необхідною інформацією;

• сприяє раціональному використанню ресурсів на підприємстві;

• поліпшує контроль на підприємстві.

Процес планування включає щонайменше п’ять етапів [4, с. 89]:

1. Прогнозування. Дозволяє розробити обґрунтований підхід до всіх планів. У прогнозуванні використовують три виміри: час; направлення (тенденції); розміри.

2. Вибір варіантів розвитку. Необхідно провести якісну оцінку альтернатив, порівняти з точки зору прибутковості і з позицій необхідних ресурсів.

3. Формування цілі. Необхідно визначити чітку мету і термін її досягнення.

4. Розроблення програми дій і складання графіка робіт.

5. Формування бюджету.

Перший аспект планування стосується підприємства як юридичної особи і суб’єкта ринку, що функціонує в певному мікро- і макросередовищі. У цьому випадку підприємство розглядається як ціле, і за допомогою планування програмується його поведінка на ринку, напрямки розвитку та їх результати. Мінлива кон’юнктура ринку та ймовірний вплив інших чинників зовнішнього середовища дуже впливають на достовірність показників планів підприємства. Тому їх розроблення потребує обширної інформації, ретельного аналізу стану справ та обґрунтованих прогнозів. Ця робота може бути виконана тільки висококваліфікованими фахівцями.

Внутрішнє планування, хоча й органічно поєднане із зовнішнім, є більш вірогідним і значною мірою формалізованим, оскіль­ки стосується роботи підрозділів, які утворюють єдину виробничу систему і мають між собою усталені технологічні зв’язки. Ця обставина дещо спрощує розроблення внутрішніх планів. Проте складна система внутрішньокоопераційних зв’язків між основними підрозділами, основними і допоміжними, вплив кон’юнкту­ри ринку через зміну попиту на продукцію підприємства, цін на продукцію та фактори виробництва ставлять високі вимоги до організації внутрішнього планування. Воно має бути гнучким, придатним до оперативної реакції на зміни загальних планових показників та умов діяльності підприємства. При цьому такі зміни мусять бути збалансованими за всією системою взаємозв’язків. Наприклад, якщо передбачена в плані підприємства номенклатура продукції зазнає певних змін унаслідок зміни структури попиту на ринку, то це зумовить необхідність коригування виробничих програм підрозділів підприємства, зміни їх пропускної спроможності (потужності) і, можливо, режиму роботи, величини витрат у формі кошторисів і калькуляцій. Такі оперативні всебічні зміни ставлять високі вимоги до гнучкості та адаптивності виробничих систем і методів їх планування.

Комплексний план виробничого підрозділу підприємства

Підрозділ внутрішньої кооперації – центри витрат

Підрозділи – суб’єкти ринку (центри прибутку)

План виробництва

План маркетингу

План кадрів та оплати праці

План виробництва

План організаційно-технічного розвитку

План кадрів та оплати праці

План витрат

Фінансовий план План організаційно-технічного розвитку

Рис. 2.1 Приблизний склад розділів плану структурних виробничих одиниць підприємства [4, с. 91].

Методологія планування– це сукупність теоретичних висновків, загальних закономірностей, наукових принципів розробки планів, їх обґрунтування та опис відповідно до сучасних вимог ринку, які перевірені передовою практикою. Основою суспільства є матеріальне виробництво i відносини в сфері виробництва, які визначають суспільне буття людей [21, с. 8].

Усередині суспільного виробництва вирішальна роль належить його головній сфері – матеріальному виробництву, яке i є об’єктом науки планування.

Процес планування діяльності підприємства має багато складових: виробництво i реалізація продукції, її собівартість, забезпеченість трудовими, матеріальними i фінансовими ресурсами, фінансові результати роботи, фінансовий стан підприємства, його інвестиційна діяльність. Саме це i є об’єктами планування діяльності підприємств, які розглядаються як єдине ціле i за допомогою яких розкривається його предмет.

Таким чином, планування– це процес підготовки рішень про організацію раціональної діяльності підприємства шляхом порівняльної оцінки різних альтернативних варіантів дії у передбачуваних умовах. Прийняття цих рішень

завжди пов’язано із використанням певних ресурсів підприємства, які виступають предметом плануванняна підприємстві.

Методи планування створюють систему різних засобів та прийомів вивчення i узагальнення явищ дійсності в сфері планування діяльності підприємств. Серед методів планування слід виділити такі:

1) системний, який розглядає любе явище або об’єкт як систему взаємопов’язаних складових, існуючих в рамках реалізації єдиної цілі. Цей метод передбачає, по-перше, розгляд системи планування виробництва як єдиного цілого, по-друге, - поділ системи планування на підсистеми i дослідження їх взаємодії;

2) конкретно-історичний передбачає вивчення відносин планування як процесів, що знаходяться в стадії розвитку та змінюються під впливом діючих

на них факторів (всі процеси розглядаються в тісному зв’язку з історичними обставинами, що складаються на тому чи іншому підприємстві);

3) комплексний передбачає сумісне використання методів дослідження не тільки однієї, але i багатьох наук; розгляд всієї сукупності цілей планування за

рівнями; розгляд різних проблем планування з точки зору часових інтервалів;

4) експеримент - метод пошуку або уточнення взаємозв’язку соціально-економічних явищ дослідним шляхом (необхідний для апробації запланованих

рішень);

5) моделювання, суть цього методу полягає в створенні такого аналогу (моделі) процесу, що планується, в якому відображаються найважливіші особливості й властивості та відкинуті другорядні риси;

6) методи спеціальних досліджень – дослідження соціального характеру

для визначення процесів, які не піддаються кількісній оцінці, тобто проводяться

за допомогою анкетування, інтерв’ю та інших аналогічних методів.

Планування і контроль є не тільки важливими регулюючими чинниками. Вони створюють необхідну інформаційну базу для оцінки діяльності організаційних підрозділів підприємства й окремих працівників, на якій будується механізм їх мотивації. Оцінка діяльності - логічне продовження контрольних операцій. Через таку оцінку стимулюється реакція працівників на результати своєї діяльності і можливі відхилення фактичних показників від установлених (планових, нормативних, граничних) чи бажану динаміку останніх.

Оцінка діяльності здійснюється за допомогою певної системи показників. Ці показники не можуть бути однаковими для різних підрозділів, зважаючи на специфіку їх функціонування, але є деякі загальні вимоги до змісту і формування таких показників. Коротко розглянемо ці вимоги.

Показники підрозділів мають бути узгоджені з показниками роботи підприємства, утворювати з ними єдину систему показників і водночас враховувати специфіку діяльності підрозділу. Необхідність взаємоув’язки показників по вертикалі (підприємство – цех – дільниця – бригада – робоче місце) випливає з єдності цілей діяльності підрозділів усіх рівнів — випуск продукції згідно з установленими потребами з мінімальними витратами, що на рівні підприємства забезпечує максимальний прибуток.

Змістовна ув’язка показників по вертикалі не означає прямого їх перенесення на нижчі рівні в незмінному вигляді. Такий формалізм у побудові системи планово-оцінних показників підрозділів, що іноді трапляється на практиці, не має сенсу. Якщо, наприклад, показник прибутку є визначальним на рівні підприємства, то це ще не означає, що він обов’язково має застосовуватись на рівні цеху, а тим більше дільниці. На нижчих рівнях його замінює в більшості випадків показник витрат. Продуктивність праці та інших ресурсів на рівні підприємства обчислюється на основі обсягу товарної продукції у грошовому виразі, на рівні підрозділів це може бути обсяг продукції у трансфертних цінах, нормо-годинах, натуральних вимірниках тощо. Різні модифікації може мати показник витрат. Отже, основні показники діяльності підприємства трансформуються на рівні підрозділів із урахуванням конкретних умов.