- •2. Предмет вивчення політології.
- •3. Влада: сутність, структура, джерела та ресурси.
- •4. Політична та державна влада: порівняльні ознаки.
- •5. Політичний режим: сутність та різновиди.
- •6. Ознаки демократичного режиму.
- •7. Ознаки недемократичного режиму.
- •9. Легальність та легітимність політичної влади
- •10. Особистість як суб*єкт і об*єкт політичного процесу.
- •11. Політична поведінка особистості. Абсентеїзм.
- •12. Політичний інтерес та його різновиди.
- •12. Лобізм: поняття та основні форми.
- •14. Поняття та ознаки політичного лідера. «Номенклатура» та вождізм як антипод політичного лідерства.
- •15. Поняття політичної еліти: класичні та сучасні еліти концепції.
- •16. Політичний конфлікт: особливість та його види.
- •17. Елементи політичної системи суспільства.
- •18. Походження та ознаки держави.
- •19. Форми державного правління.
- •20. Форми державного устрою.
- •21. Принципи правової держави: поняття, признаки та функції політичної партії.
- •22. Партійні системи та їх типології.
- •23. Громадські об*єднання та рухи.
- •24. Політична опозиція, її значення у політичному житті.
- •25. Політична ідеологія: походження, сутність та суспільна роль.
- •26. Еволюція ліберальної ідеології.
- •27. Еволюція консерватизма.
- •Негаразди міжвоєнного часу
- •28. Еволюція соціал-демократії.
- •29. Радикалізм у політиці. Екстремізм, тероризм, неонацизм.
- •Українська радикальна партія (урп)
- •[Ред.] Українська Демократично-Радикальна Партія (удрп)
- •30. Релігія як чинник політичного життя суспільства.
- •31. Громадянське суспільство: поняття та принципи його побудови.
- •32. Значення засобів масової інформації в політичній системі суспільства.
- •33. Виборчий процес, його основні етапи.
- •34. Зовнішня політика та її типи.
- •35. Характерні риси та особливості глобальних проблем сучасності.
- •36. Політична глобалістика: поняття та предмет дослідження.
- •37. Світова політика: поняття та зміст.
- •38. Вибори та виборчі системи.
- •39. Що означає поняття «Європейський вибір України»?
- •40. Поняття демократії. Основні елементи демократії.
10. Особистість як суб*єкт і об*єкт політичного процесу.
На одній із колон при вході до храму Аполлона в Дельфах був вирізьблений напис: "Пізнай самого себе". Ця стародавня вимога пізнання своєї власної природи і взаємозв'язку з суспільством надто актуальна і сьогодні. Феномен людини полягає в тому, що він може відбутися лише в умовах життя суспільства. Удосконалення особистості та й самореалізація відбуваються мірою підключення до різних аспектів суспільних відносин. Тому багато століть не втрачає актуальності висновок Арістотеля, що "людина є політична істота". Хоча політика і входить за Арістотелем до родового визначення людини, але, як відомо, політиками не народжуються, а стають. У Загальній Декларації прав людини, прийнятій ООН, сказано: "Всі люди народжуються вільними й рівними у своїй гідності та правах". У поглядах на людину, її взаємовідносини із суспільством на різних етапах історичного розвитку людського суспільства вчені-мислителі підходили по-різному. Людину можна розглядати як об'єкт та суб'єкт політики. В першому випадку вона є порівняно пасивним членом суспільства, практично не впливає на політичні процеси на різних рівнях. Будучи же суб'єктом політики, людина бере активну участь в політичних процесах, подіях, відносинах, певною мірою впливає на їх перебіг, використовуючи найрізноманітніші засоби такого впливу та контролю за владою. За марксистською теорією сутність людини визначається сукупністю всіх суспільних відносин. Людина є суб'єктом і об'єктом різноманітних соціальних відносин. При цьому її соціальний статус випливає з того, як реалізуються індивідуальні творчі можливості в системі суспільних відносин. Що ж таке суб'єкти політики? Мабуть недостатньо сказати, що це учасники політичного життя. Під суб'єктами політики розуміються ті учасники політичного процесу, які здібні діяти свідомо і самостійно. У політичній науці виокремлюють кілька видів суб'єктів політики. Перший вид – безпосередні учасники політичного життя: держава, партії, лідери, суспільні організації та рухи. Другий вид – це великі соціальні групи (класи, стани, міжкласові і внутрікласові групи і т.д.). Третій вид – політичні еліти і бюрократія. Людина та особистість. Особистість традиційно розглядається як людський індивід, продукт спілкування і пізнання, як носій соціальний якостей, обумовлених конкретними історичними умовами життя суспільства. Прийнята людиною ідеологія, сформульований нею світогляд визначають її розвиток як особистості. Людина, яка говорить одне, думає друге, а робить третє, виступає як безособистіть (термін, введений Ф. Достоєвським). Особистісне в людині – це постійна занепокоєність проблемами ближніх, країни, держави і т.д., зверненість на себе з точки зору вимог особистості: "Хто я?". Людина тільки тоді особистість, коли займає активну соціальну позицію. В якому розуміння можна говорити про особистість як "суб'єкт політики?" Термін "суб'єкт політики" стосується того, хто творить політику, бере в ній активну та усвідомлену участь. Проте політологія вважає основним суб'єктом політики соціальну групу, інтереси і спосіб функціонування якої й визначають можливу сферу політичної діяльності особистості. В цьому плані особистість є вихідним суб'єктом політики, безпосереднім суб'єктом політичної практики. "Середня" людина стає суб'єктом політики, якщо вона знає, які соціальні потреби й інтереси різних соціальних груп, партій, класів і т.д., який зв'язок між її власними потребами і інтересами і станом соціальних можливостей їх задоволення. Але й цього недостатньо. Особистість як суб'єкт політики повинна орієнтуватися в правилах "гри" в суспільстві, знати, яке місце вона хоче і може зайняти в цій грі. Тільки за цих умов особистість стає повноправним суб'єктом політики. У науковій літературі визначають чотири групи мотивів політичної участі людини. Перша з них – група так званого позитивного прагнення до влади з метою самореалізації особистості. Друга група мотивів характеризує політичну участь в силу компенсації в результаті низької самооцінки. Американський політолог Г. Лассуєл каже, що часто людина бере участь в політиці аж до рівня державної діяльності, щоб компенсувати явний або вигаданий дефект своєї природи (чи то фізичної, чи то людської). В даному випадку називають Наполеона, Гітлера, Сталіна та ін. Всі вони мали в тій чи іншій мірі певні недоліки (малий зріст, фізичні вади тощо). Третю групу мотивів об'єднує прагматичне прагнення політики, влади в умовах, коли останні істотно впливають на життя людей. Нарешті, четвертий мотив – "золоте правило". А. Токвіля: чим більше матеріального достатку в суспільстві, тим менше людина цікавиться політикою. У житті різних людей політика посідає неоднакове місце. Пропонуємо проаналізувати тилологізаццо людини щодо участі в політиці за М. Вебером і Дж. Алмондом.(типи). Перший – політики за випадком. Стихійна участь в політиці. Другий – політики за сумісництвом. Напівсвідома участь в політиці. Третій – політики за професією. Повністю усвідомлена участь, утвердження в політиці своїх власних, усвідомлених інтересів і цінностей. Порівняйте ці висновки М. Вебера і Дж. Алмонда щодо типів участі людини в політиці, визначіть спільне і відмінне.