26. Еволюція ліберальної ідеології.

Історично першою сформульованої політичною ідеологією була ідеологія лібералізму, яка виникла в XVIII столітті. До цього часу в європейських містах дозрів клас вільних власників, які не належали до дворянства і духовенства, так званий третій стан або буржуазія. Це була активна частина суспільства, не задовольняється власним матеріальним становищем і бачила свій шлях у політичному впливі.

Базова цінність лібералізму, як випливає вже з назви цієї ідеології, полягає в свободі особистості. Духовна свобода - це право на вибір у релігійному питанні, свобода слова. Матеріальна свобода - це право на власність, право купити і продати з міркувань власної вигоди. Політична свобода - свобода в буквальному сенсі слова при дотриманні законів, свобода в політичному волевиявленні. Права і свободи особистості мають пріоритет над інтересами суспільства і держави. Саме поняття "лібералізм" увійшло до європейського суспільно-політичний лексикон на початку XIX ст. Спочатку воно використовувалося в Іспанії, де в 1812 р. лібералами називали групу делегатів-націоналістів у кортесах (різновиду протопарламент), що засідали в Кадісі. Потім воно увійшло в англійський і французький, а слідом за ними в усі великі європейські мови.

Своїм корінням ліберальний світогляд сходить до Ренесансу, Реформації, ньютонівської наукової революції. Біля його витоків стояли такі різні особистості, як Дж.Локк, Л. Ш. Монтеск 'є, Ж.-Ж. Руссо, І. Кант, А. Сміт, В. Гумбольдт, Т. Джефферсон, Дж.Медісон Б. Констан, А. де Токвіль та ін Їх ідеї були продовжені і розвинені І. Бетамом, Дж.С.Мілль, Т. Х. Гріном, Л. Хобхаузом, Б. Возанкетом та іншими представниками західної суспільно-політичної думки. Істотний внесок у формування ліберального світогляду внесли представники європейського та американського Просвітництва, французькі фізіократи, прихильники англійської манчестерської школи, представники німецької класичної філософії, європейської класичної політекономії.

У першій половині XIX ст. лібералізм поступово пориває з абстрактно-раціоналістичної традицією просвітителів і переходить на позиції раціоналізму і утилітаризму. Символом такого підходу стала доктрина т.зв. "Манчестерського лібералізму". Її засновники - лідери Ліги манчестерських підприємців Р. Кобден і Д. Брайт - проповідували принципи необмеженої економічної свободи, заперечення будь-якої соціальної відповідальності держави і суспільства. Ще більш жорстким варіантом подібної ідеології був соціал-дарвінізм. Його засновник Г. Спенсер побудував свою теорію на основі аналогій між людським суспільством і біологічним організмом, відстоюючи ідею природної взаємозв'язку всіх сторін суспільного життя, здатності суспільства до саморегулювання, еволюційного характеру його розвитку. Спенсер вважав, що в основі як біологічної, так і соціальної еволюції лежать закони природного відбору, боротьби за існування, виживання найбільш пристосованих.

"Манчестерський лібералізм" і соціал-дарвінізм стали вищим проявом індивідуалістичної етики, перевтілення ідеалу духовної свободи в принцип матеріальної незалежності, перетворення конкурентної боротьби, змагальності в основу соціальних відносин. Але торжество такого варіанта ліберальної ідеології стало початком її глибокої внутрішньої кризи. У міру поглиблення процесу модернізації та формування засад індустріальної системи класичний лібералізм перетворився з революційної ідеології в базовий соціальний принцип реально існуючого суспільства. Колишня негативна, руйнівна трактування свободи вступила в протиріччя з новою соціальною реальністю, що відбиває перемогу ліберальних принципів. Суспільство, яке розвивалося під прапором все більшого звільнення особистості, опинилося перед загрозою надмірної атомізації, роз'єднання, втрати соціальної цілісності. Жорстке протиставлення особистості і суспільства, свободи і державної волі, індивідуального вчинку і суспільного закону підривало основи самої ліберальної ідеології як універсальної та загальнонаціональної. Переможець лібералізм набув характеру вузькокласові ідеології, з часом почав відбивати не стільки індивідуальний, скільки класовий егоцентризм. Для все більшого числа людей соціальний простір, підлегле принципу "laisser-faire", асоціювалося не з "системою рівних можливостей", а системою експлуатації та нерівності.

Спроби переосмислення засад ліберальної ідеології робилися вже в другій половині XIX ст. Так, наприклад, ознаки "соціалізації" лібералізму простежуються у працях англійських ідеологів І. Бентама і Д.С. Мілля

Отже, на зміну класичному лібералізму, народженому пафосом руйнування ворожої соціальної системи, прийшла позитивна ідеологія, орієнтована на розвиток і вдосконалення існуючого порядку. Лібералізм перетворювався з революційною в реформістську ідеологію. Подібна ревізія лібералізму відбувалася досить складно і повільно. Після ривка у розробці нової ідеологічної концепції на початку ХХ ст., Коли серед прихильників реформісткой політики були такі відомі державні діячі, як американські президенти Т. Рузвельт і В. Вільсон, багаторічний прем'єр-міністр Великобританії Д. Ллойд Джордж, настала тривала пауза. Лише після світової економічної кризи початку 30 рр.. соціальний лібералізм набув рис комплексної ідейно-політичної програми. Її найважливішим компонентом стала економічна теорія кейнсіанства, що обгрунтовувала ідею регульованої ринкової економіки.

Глибинна еволюція ліберальної ідеології, яка прийшла до ідеї "держави добробуту", стала основою для появи теорії конвергенції. Її представники - Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген, У. Ростоу, А. Сахаров, вказували на поступове згладжування економічних, соціальних, ідеологічних відмінностей між капіталізмом і соціалізмом, на перспективу формування універсальної моделі суспільного розвитку, заснованої на подоланні класових антагонізмом, протиставлення особистісного та громадського початку. До ідеї соціальної держави протягом ХХ ст. еволюціонувала і соціал-демократична ідеологія. Витоки її формувалися ще в другій половині XIX ст. в руслі марксистської теорії.