10. Метод обліку повних витрат, його недоліки та сфера використання.

Суть першого методу полягає в розрахунку собівартості одиниці продукції, який містить у собі всі сукупні витрати (прямі та накладні), що пов'язані з її виробництвом (табл. 3.1).

 

Таблиця 3.1

Умовний приклад визначення собівартості одиниці продукції методом обліку повних витрат

 

№ п/п	Показник	Ггрн.
1	Прямі витрати,  з них:	14-00
	матеріальні	5-30
	на оплату праці	8-00
	інші прямі витрати	0-70
2	Загальновиробничі витрати,  з них:	12-00
	витрати на управління виробництвом	4-90
	амортизація	3-70
	утримання та експлуатація основних засобів	2-60
	інші загальиовиробничі витрати	0-80
3	Виробнича собівартість (р.1 + р.2)	26-00
4	Адміністративні витрати	8-90
5	Витрати на збут	3-10
6	Інші операційні витрати	1-00
7	Повна собівартість (р. 3 + р. 4 + р. 5 + р. 6)	39-00

 

Недоліком цього методу є умовність розподілу непрямих (накладних) витрат за окремими видами продукції, що може неправильно відображати внесок кожного виробу до доходу підприємства.

10. Метод надбавок та умовне його застосування.

Торговельні та посередницько-збутові організації при визначенні ціни реалізації широко використовують метод надбавок, згідно з яким до закупівельної вартості товарів додаєть­ся певна націнка. За її рахунок посередники забезпечують відшкодування своїх витрат та одержання прибутку. Указані надбавки можуть встановлюватись без обмежень їхнього рівня або бути єдиними (стандартними). Використання стандартних надбавок, як правило малоефективне, тому, що вони не враховують особливості поточного попиту. Проте в країнах з ринковою економікою застосування стандартних надбавок досить поширене за рядом обставин. По-перше, продавець краще знає про свої витрати, ніж про попит на продукцію, що дає змогу йому спрощувати процес визначення ціни. По-друге, викорис­тання стандартних надбавок усіма продавцями спричиняє певну рівність цін, що значно зменшує цінову конкуренцію.

Практика показує, що продавці, які працюють на конкурентних ринках ,в основному використовують різні величини надбавок, які змінюються залежно від групи товару, сезо­ну року тощо. Метою такої диференціації є стимулювання продажу товарів. Тому диференціація посередницьких надбавок вже свідчить не про суто затратний підхід до ціноутворе­ння, а його поєднання з попитом покупців .

22.Формування ціни методом балової оцінки.

Методи, які враховують чинник попиту, можна поділити на такі, що спираються тільки на попит, а також на методи, які одночасно враховують як витрати, так і попит. До методів, які спираються тільки на попит і не враховують витрати, можна віднести встановлення  ціни на основі суб’єктивного сприйняття покупцями цінності  товару. Підприємство, яке використовує такий метод, має насамперед визначити ті ціннісні уявлення, які існують у свідомості споживачів відносно тієї чи іншої продукції (мода, престиж). Визначення таких критеріїв цінності товару для покупця дає змогу підприємству встановити таку ціну, за якою він готовий його придбати. При цьому треба враховувати, що покупець буде зіставляти цінність товару та його ціну з відповідними показниками аналогічної продукції. Тому  обов’язковою умовою застосування цього методу є наявність на ринку взаємозамінних товарів.

Конкретним способом формування вихідної ціни є метод балової оцінки. В основному він застосовується у тих випадках, коли відсутня залежність між якісними характеристиками товару та його ціною, або коли споживчі властивості продукції неможливо передати кількісно (запах парфумів). У цьому випадку фахівці, спираються на експертні оцінки, визначають цінність товару для споживачів і надають йому певну кількість балів. На підставі співвідношення між цінами та баловими оцінками аналогічних товарів встановлюється вартісна оцінка одного бала. Множенням суми балів на вартісну оцінку одного бала, визначається орієнтовна ціна нової продукції.