26. Місцеве самоврядування в Україні після проголошення незалежності.

Пошук оптимальної моделі місцевого самоврядування в нашій державі розпочався одразу після проголошення незалежності й триває досі. Умовно він поділяється на кілька етапів. Перший відображено у правових нормах Конституції України. За положеннями Основного Закону місцеве самоврядування є одним із провідних інститутів демократичного конституційного ладу. Зокрема, у статті 7 записано, що в Україні визнано й гарантовано місцеве самоврядування.

Водночас причиною конфліктів стали певні норми чинної Конституції, що регулюють відносини між органами місцевого самоврядування та місцевими органами державної виконавчої влади, коли останні фактично виведено з-під будь-якого контролю населення [5].

Ще однією складовою регламентації місцевого самоврядування є прийнятий Верховною Радою Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року, за яким працюють безпосередньо на місцях територіальні громади сіл, селищ, міст та посадові особи органів місцевого самоврядування.

Другий етап розбудови місцевого самоврядування розпочався з прийняттям Закону «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року, яким почалося здійснення першого етапу конституційної реформи. На жаль, його не було завершено, адже наміри Верховної Ради до 1 вересня 2005 року внести зміни в Основний Закон щодо вдосконалення системи місцевого самоврядування не було реалізовано.

Це питання залишається відкритим і нині, але водночас є поширеною думка про недосконалість та неефективність самої конституційної реформи, здійсненої в Україні.

Так, унаслідок унесених до Конституції змін, що набули чинності з 1 січня 2006 року, а деякі з них – із дня набуття повноважень Верховною Радою V скликання, виникли певні колізії у правових нормах Основного Закону в частині регламентації функціонування органів місцевого самоврядування, які, на нашу думку, потребують термінового вирішення.

Зокрема, у статті 141 Конституції, яка має назву «Місцеве самоврядування», є розбіжність між 1 та 2 частинами. Ідеться про те, що до складу сільської, селищної та міської ради входять депутати, яких обирають терміном на п'ять років, а сільських, селищних, міських голів – на чотири роки. Вважаємо, цю розбіжність треба усунути й передбачити єдиний термін повноважень – п'ять років, оскільки окреме проведення виборів сільського, селищного, міського голови за один рік до проведення виборів депутатів місцевих рад потягне за собою витрачання додаткових бюджетних коштів.

Під час реформування системи місцевого самоврядування основний акцент має бути зроблено на втіленні в життя ідеї децентралізації публічної влади, яка виявила свою ефективність у країнах Євросоюзу [1].

Цей принцип передбачає надання переваги громадським ініціативам порівняно з діяльністю державних органів і установ під час фінансування заходів у сфері соціальної політики. Реалізація принципу субсидіарності дасть змогу не лише ефективніше використовувати наявні матеріальні та фінансові ресурси, а й гнучкіше реагувати на соціальні потреби й залучати самих громадян до розв'язання соціальних проблем.

Отже, завершення другого етапу конституційної реформи щодо реформування системи місцевого самоврядування та втілення його в життя забезпечить функціонування реального місцевого самоврядування в Україні відповідно до норм і принципів Європейської хартії місцевого самоврядування, ратифікованої 15 липня 1997 року Верховною Радою. Упровадження цих змін має відіграти позитивну роль у розвитку місцевого самоврядування та сприяти утвердженню демократії у нашій державі.