38. Модерн і постмодерн

Модерн виражається в філософії як ідеї вічної абсурдності людського існування (Камю, Кафка, Екзистенціоналізм), як дегуманізації людства ( Ортега-і-Гассет), як чистий прояв “стилю”, що долає дійсність (Мальро) і т.д.

Філософські традиції модернізму характеризувались негативним відношенням до схоластичного інтелектуалізму, орієнтуванням на інтуїтивізм Бергсона, прагматизм Джемса і філософію дії Блонделя. Базуючись на антиінтелектуалізмі цих філософських шкіл, модерн звільнив себе від безнадійних спроб гармонізувати догмати християнства з даними науки і здравого розсудку. Німецький протестанський модернізм веде свої основи від Х.Вольфа. В подальшому філософською основою німецького модернізму став ідеалізм Канта і Гегеля. Перший проголошував релігію в межах лише розуму, другий вбачав в релігії нездійснене усвідомлення тотожності бога і абсолютної ідеї.

Можна виділити наступні характеристики модернізму: 1) активність, динамізм, ентузіазм, прагнення до руху; 2) непримиренність – стійка потреба діяти проти чого-небудь чи кого-небудь; 3) нігілізм – без коливань подолати традиційні перешкоди, зневажати загальноприйняті цінності; 4) культ молодості та новизни, прагнення до майбутнього; 5) епатажність і революційність (в культурному розумінні); 6) експерименталізм, новаторство стилю.

Модернізм відмовився від естетики реалізму, від вузьких меж традиційної конкретності сюжету тощо.

Постмодернізм – характерний для культури сьогоднішнього дня тип філософування, що відштовхується як від класичної, так і від некласичної традицій і постає як постнекласична сучасна філософія. Незважаючи на програмне віддалення від класичної та некласичної філософських традицій постмодернізм генетично сходить до некласичного типу філософування (починаючи з Ніцше), зокрема, до постструктуралізму, структурного психоаналізу, неомарксизму, феноменології, філософії Хайдеггера тощо.

В останній час починає домінувати тенденція до широкого розуміння терміну “постмодернізм” і визнанню того, що його слід вживати не як історично-літературне чи теоретично-архітектурне, а як всесвітньо-історичне поняття (Г.Кюнг). разом з тим, наявна думка, що постмодернізм – епоха не стільки в розвитку соціальної реальності, скільки свідомості (З.Бауман).

Сучасна культура рефлексивно розглядає себе як “постмодерн”, тобто постсучасність, як процесуальність, котра розгортається “після часу” – в ситуації завершеності історії. Філософія постмодернізму відмовляється від диференціації філософського знання на онтологію, гносеологію тощо, фіксуючи неможливість конституювання у сучасній ситуації метафізики як такої і рефлексивно осмислюючи сучасний стиль мислення як “постметафізичний”.

Філософія постмодернізму фактично відмовляється від традиційного для класичної європейської філософії сприйняття метафізики як парадигми інтерпретації реальності в дусі дедуктивного раціоналізму, що дозволяє конструювати універсально-раціональну картину світу.

39. Українська національна ментальність і її відображення у філософській думці України. Основні особливості укр. Філософії.

Українська ментальність формувалася протягом багатьох століть. На світоглядно-ментальному рівні це виявилось у так званому антеїзмі (Антей черпав свою життєву силу в постійному зв'язку з землею). праця на родючих землях сприяла виникненню малих соціальних груп, звідси і властива українцю індивідуальність. Заслуговує також на увагу тривале проживання на межі ворожого степу виробило в українця специфічне "межове світовідчуття - переживання сьогоденності життя, поетичне, лірично-пісенне сприйняття природного, пріоритет серця над розумом. Саме ці якості утворюють неповторну діалогічно-гармонійну цілісність української філософської думки.

У 1861 році Костомаров публікує велику статтю, в якій робить спробу проаналізувати основні риси української духовності у порівнянні з російською. Головний висновок, що його доходить Костомаров, характеристики, які виокремлюють його серед інших зокрема російського.

Коротко принципові відмінності українського та російського менталітету зводяться за Костомаровим до таких моментів:

1) у росіян панує загальність над особистістю. Українець вище цінує окрему людину, ніж загал; 2) росіяни нетерпимі до чужих вір, народів, мов. На Україні ж люди звикли з незапам'ятних часів чути в себе чужу мову й не цуратися людей з іншими обличчями; 3) росіяни - народ матеріальний, українці ж прагнуть одухотворити весь світ; 4) українці дуже люблять природу, землю, тоді як росіяни відносяться до неї байдуже; 5) у суспільному житті росіян ціле панує над людиною. українці ж цінують особисту свободу.

Прагнення до об'єктивного висвітлення історії філософської думки в Україні намітилось за часів "потепління", у кінці 70-х років, і продовжується до наших днів. Видано твори Прокоповича, Кониського, пам'ятки братських шкіл.

Основні особливості і тенденції розвитку філософії в Україні.

Українська класична філософія починається з Григорія Сковороди, який є настільки ж значимим для української філософії і культури, як І.Кант - для німецької. У творчості Сковороди містяться всі основні тенденції укр. класичної філософії.

Разом із Сковородою до найбільш значимих представників укр. класичної філософії можна віднести П.Юркевича, а також Т.Шевченка.

Як основні риси укр. класичної філософії, можна назвати:1.Світоглядна толерантність і синтетичність. У вченнях укр. філософів класичного періоду, як і у всій укр. культурі, можна спостерігати прагнення не відкинути протилежну точку зору, а приєднати її до своєї як момент істини. 2. Екзистенційний характер філософування, що означає висування на перший план проблем людини, проблем її існування і сенсу життя. 3. Індивідуалізм і персоналізм, тобто орієнтація на окрему особистість, а не на колектив. 4. Кордоцентризм (від лат. серце) Ця риса означає домінанту серця, переважання почуття над логічним міркуванням, а образу - над поняттям.

?Людство як цілісність, включаючи й найбільш розвинуті, благополучні країни, сьогодні зіткнулось із проблемами і конфліктами, прийнятне для усіх вирішення яких поки що ніхто неспроможний запропонувати, - це доля технологічної цивілізації, драма сучасного гуманізму, взаємовідношення суспільства і природи, екологічні проблеми та ін. І не випадково, що саме в 20 ст. з'являються нові філософські течії, які намагаються теоретично (а іноді й практично) вирішити деякі з цих проблем. Це насамперед філософія глобальних проблем. Основною проблемою, яку висунула і намагається вирішити ця течія, є пошук шляхів об'єднання, щоб світ як сукупність глобальних зв'язків трансформувався у світ як єдине ціле. Філософія глобальних проблем апелює до становлення глобальної свідомості як вирішального суб'єктивного фактора майбутнього світового розвитку. Глобальна свідомість має здійснити перехід від національних амбіцій і геополітичних домагань до цінностей транснаціональних і гуманістичних.