21. Натурфілософія Відродження. Природничо-наукова думка. Пантеїзм (л. Да Вінчі, м.Коперник, Дж. Бруно).

Вагоме місце в філософії Ренесансу належить пантеїстичній натурфілософії. Спільними рисами натурфілософських концепцій Відродження були: 1. Всі вони є пантеїстичними вченнями, згідно з яким Бог є іманентним природі та її законам; 2. В цих системах світ розуміється як жива істота, яка в певній мірі наділена душею; 3. В цих концепціях світ осягається як цілісність, як єдність, співпадіння протилежностей; 4. Людина тлумачиться як частина природи і має ідентичні їй властивості.

Пантеїзм – філософське вчення, яке максимально зближує поняття “Бог” і “природа” з тенденцією до їх ототожнення. Пантеїзм існував у двох формах: 1) натуралістичний пантеїзм (стоїки, Бруно, деякі погляди Спінози) уособлює природу, наділяє її божественними властивостями і ніби розчиняє Бога у природі (безкінечний розум, світова душа тощо); 2) містичний пантеїзм чи “панентеїзм” (Екхарт, Кузанський, Бене) передбачав розчинення природи в Бозі.

Одну із перших натурфілософських концепцій Відродження створив Нікола Кузанський (1401-1464 рр.). Варто зазначити, що філософія Кузанського ще в значній мірі підпорядкована релігійну світосприйняттю; він не заперечує існування надприродної істоти. Але проблему співвідношення Бога і світу він вирішує інакше, ніж релігія. В традиційному релігійному тлумаченні Бог розуміється як особа, що знаходиться над світом і, виходячи із своєї волі, довільно створює світ. Кузанський не заперечує того, що Бог є начало світу, але він тлумачить Бога не як позасвітову особу, а як таке начало, яке співпадає з світом. Світ включений в сутність Бога, а Бог - це і є світ в цілому. Світ, отже, ніколи не створюється, він існує завжди, як завжди існує Бог. Це є релігійна форма пантеїзму, оскільки світ розчиняється в надприродній істоті, а не вона - у світі.

Леонардо да Вінчі, поєднуючи розробку нових засобів художньої мови з теоретичними узагальненнями, створив образ людини, що відповідає гуманістичним ідеалам епохи Відродження. Важливим джерелом вивчення світогляду Л. Да Вінчі є його записні книжки та рукописи. Його учень Ф.Мельці підготував “Трактат про живопис”, який містить основні погляди Л. да Вінчі. Мистецтво та наука нерозривно пов’язані. Віддаючи в “спорі мистецтв” перевагу живопису як найбільш інтелектуальному виду творчості, він розумів його як універсальну мову, яка виражає всю багатоманітність світу за допомогою пропорцій, перспективи, світотіней. Вивчаючи природу, художник пізнає “божественний розум”, прихований під зовнішністю натури. Беручи участь у творчому змаганні з цим божественно-розумним началом, художник тим самим створює свою подобу верховному Творцю. Особливу увагу він надавав механіці, яку вважав “раєм математичних наук”; в ній він бачив ключ до тайни світобудови. Він був близьким до створення геліоцентричної системи, рахуючи Землю точкою в світобудові. Розглядаючи функції органів людини, вважав людський організм взірцем природної механіки.

Ніколай Коперник (1473-1543) чітко обгрунтував ідею геліоцентризму як наукову систему. Встановив, що Місяць обертається навколо Землі і є її супутником. На його думку, ця система поглядів “здатна з достатньою достовірністю пояснити хід світової машини, створеної найкращим Зодчим”. Оцінюючи в дусі часу власну астрономічну концепцію як філософську за статусом, Коперник не приховував, що саме роздуми античних піфагорійців сприяли визріванню його ідей.

Засновником системи натурфілософського пантеїзму був Дж. Бруно (1548-1600 рр.) В основу своєї натурфілософії Бруно покладає понятт єдиного. Єдине - це діалектична єдність всього, співпадання протилежностей. Єдине є і Богом, і природою, причиною буття і самим буттям; воно є також формою і матерією, можливістю і дійсністю. Єдине - це максимум, постійність і мінливість, сутність і існування; єдине - це все. Природа, згідно з Бруно, є Бог. Така точка зору принципово суперечила традиційним раелігійним канонам про те, що Бог є особа і творець світу. Тому-то церква вважала вчення Бруно еретичним, а самим він заплатив за свої переконання життям.

Галілео Галілей (1564-1642). Бог, на його думку, створив природу, наділив її певним порядком і закономірностями. Однак після цього він не втручається у природу, яка живе і розвивється самостійно, незалежно від Бога. Ця думка живе і розвивається самостійно, незалежно від Бога. Ця думка Галілея започатковує деїстичне розуміння світу. На підставі незалежного від Бога існування природи Галілея обгрунтовує правильність концепції подвійної істини, що надавало йому змогу відмежувати науку від релігії. Наука спрямована на пізнання природи, а теологія - Бога; у них сфери пізнання, а тому наука відкриває такі істини, котрі не можуть оцінюватися з позицій релігії.