39. Феномелогічна концепція у філософії: основні засади.

Ф., (від грецького той, що з’являється, слово, вчення). В широкому розумінні термін ідеалістичної філософії, яким позначають учення про феномени свідомості. Нап., у Феноменології духу Гегеля це та її частина, де досліджуються конкретні форми прояву абсолютного духу, що послідовно змінюють одна одну в процесі історичного розвитку. У вужчому розумінні Ф., це суб’єктивно-ідеалістичний напрям у філософії. Осн., положення Ф., сформулював Гуссерль. Предметом Ф., є опис актів свідомості в їхньому відношенні до об’єктів. Центральним поняттям Ф., є інтенційність (Хайдагер, Мерло-Понті, Сартер) , тобто спрямованість свідомості на об’єкт. Проте під свідомістю Ф., розуміє чисту, трансцендентальну свідомість, абстраговану від людини і від суспільного середовища. За допомогою інтенційності Ф., намагається подолати традиційне ідеалістичне протиставлення S і О. Однак інтенційні предмети, про які йдеться у Ф., не мають нічого спільного з реальними, бо реальні виключено з огляду. Філософію як науку про чисті сутності, феноменологі протиставляють пізнанню реальних фактів. Оскільки Ф., за задумом Гуссерля, досліджує констиювання свідомістю сущого, то вона виступає передумовою антології. Внаслідок цього Ф., стала методологічною основою критичної онтології Гартмана, філософської антропології та аксіології. Поряд з філософією життя Ф., є одним із теоретичних джерел екзистенціалізму.

40. Політична філософія в системі філософського знання.

Політична філософія – нормативна дисципліна, що порушує 3 питання: який устрій має бути встановленим у суспільстві? За якими критеріями слід оцінювати суспільні інституції? Як ці критерії сприяють виборові та утвердженню суспільного устрою?

Всі суспільні інституції підтримують державу, спираючись на силу примусу, який завжди потребує виправдання. Тому проблема: яким має бути суспільний устрій або коли можна говорити, що певний суспільний устрій заслужив добровільне визнання.

Політична філософія є складовою філософії моралі і її завдання – пошук принципів справедливості і доброчинності. Ці принципи політичної філософії застосовуються не до окремої особистості а до знеособлених інституцій, до силоміць накинутих норм і правил.

Платон і Аристотель, Гобі і Спіноза, Локк і Руссо, Кант і Гегель, Маркс і Міл (після Міла нічого нового в політичній філософії не зявилося). Перші десятиріччя ХХ ст.. – зростання впливу логічного позитивізму призвело до відмирання політичної філософії, яка розглядається лише як вправи з нормативного теоретизування.

Основою політичної філософії від Гобса і Локка до Міла був просвітницький лібералізм. Катаклізми після 1 св. війни зародили критику щодо ліберальної демократії і сумніви в її здатності вижити.

Самі ж прихильники політичної теорії своїм завданням вважали захист ліберальної традиції і викриття джерел тоталітарного мислення у тому що видавалося їм патологічним відгалуженням самої цієї традиції.

Фрідріх Гаєк, Ісак Берлін. Нове піднесення політичної філософії в 70-х рр.. пов’язано з тв. Дж.Роулза “Теорія справедливості”

Політична філософія оцінює політичну дію і структурує:

1. Античний проект: для чого утворюється політична спільнота, що є її метою, оцінка дії, уявлення про благо політичної спільноти.

2. Проект нового часу Макіавеллі вводить в політичну філософію необхідність співвідношення різних історичних політичних спільнот. Головна мета – політична стабільність.В лібералізмі (Сміт, Мілл) політичний утилітаризм (19 ст.), де політична дія оцінюється з точки зору корисності більшості членів політичної спільноти.

3. Проект Ніцше – заперечує раціональні підстави політичної спільноти

4. Дж. Роулз 1971 (але це ще не постмодерний проект)

№ 41 Громадянське суспільство та держава.

Гром. сусп.- це сфера з розвинутим економ, культ., правовими і політ. відносинами між його членами, незалежне від держави, але взаємодіюче з нею утворення, об’єднання громадян з високим соц., економ., політ., культ., і мор. статусом, яке утв. разом з державою розвинуті правові відносини. Першим підійшов до ідеї гром. сусп. Платон в „Державі”. Ним обґрунтована думка, що найкраще задовол. люд. потреб вимагає розділу праці між членами політ. організованої співдружності. Саме пон. „гром. сусп.” з’явилося в17 ст. У Гоббса гром. сусп. розуміється як сусп. цивілізованих громадян. Перехід людства до стану цивілізованості вирішується у Г. в дусі Нового часу-як пробл. сусп. розв., який корегується державою, під якою розуміється гром. сусп., наповнене політ. суттю. Чітко проводить різницю між держ. і гром. сусп. В. Фон Гумбольдт. В пр. „Досвід встановлення меж держави”- три відмінності між держ. і гром. сусп.: 1) сист. націон., сусп. установ, які формуються знизу самими індивідами і сист. держ.інститутів; 2) природ. і заг. Право і позитивне право держави;3) Людина і громадянин. Вважав, що сама держ. діяльність повинна бути підкорена задоволенню інтересів і потреб людини. Гром. сусп.- амер. Томас Пейн „Права людини”- сусп. створюється нашими потребами, уряд-недоліками. Сусп. в будь-якому становищі-благо, уряд-необхідне зло. Відстоював право народу на знищення політ. ладу. Ідея націон. суверенної держ.- всезаг. мир, цивілізація і торгівля. Тема більш жорсткого держ. регулювання проти громад. сусп. у І. Бентама, Ж.Сісманді, Штейна. По Канту гром. сусп. базується на таких апріорних принципах: 1)свободі кожного члена сусп. як людини; 2)рівності його з кожним іншим як підданого; 3) самостійності кожного члена спільноти як громадянина. За цих умов принципи гром. сусп. дають спрямованість правовій базі держави. Гром. сусп., підкреслює Гегель, виступає не як атомістичне розпорошене на одиничних осіб і зібране на миттєвість лише для одиничного акту без подальшого зв’язку , а як розчленоване на вже раніше конституційовані товариства, общини і корпорації, які т.ч. одержують політ. зв’язок. Гегель був одним з перших мислителів, які розгл. гром. сусп. як самостійне, окреме від держави утворення, однак все ж вваж., що грань, що розділяє їх умовна і відносна.

Суч. досл. пробл. гром. сусп.(Шапіро, Геллнер, Ловелл, чол.-Боднар,) – його суті, місця та ролі в історії сходяться на ідеї, що гром. сусп. є дуже позитивним надбанням люд. історії, заг. люд. цінністю.На ньому лежить ф-ція забезпечення і захисту прав людини, гаранта політико-економ. стабільності сусп., засобу здійснення демократичних засад життя.

Сьогодні в стосунках держави-гром. сусп. все більше стверджуються такі принципи як демократизм, гуманізм, справедливість, взаємна відповідальність, рівноправність, всебічне забезпечення прав і свобод людини і т. д.

Гром. сусп. та держ. як зорганізовані утворення, задля О-та заради якого вони творяться-людини, повинні не лише співіснувати, але і плідно взаємодіяти. Побудова правової держ. на осн. гром. сусп. спроба вирішити одну з найважливіших проблем людства – співіснування людей у індивідуальній та колективній формах.