17. Філософія техніки (м.Гайдеггер, к.Ясперс, м.Мемфорд, о.Тоффлер)

Особливий інтерес представляє для нас інтерпретація техніки в XX столітті - адже тільки в той час філософія техніки стала самостійною філософською дисципліною.

ФІЛОСОФІЯ ТЕХНІКИ - сукупність різних течій, шкіл і концепцій, що розглядають гносеологічні і світоглядні проблеми розвитку техніки і науково-технічний прогрес. Що таке техніка, які соціальні наслідки цього феномена, як складаються відносини між людиною і машиною — таке коло проблем філ. техн. Народження Ф. т. на Заході пов'язують з появою книги И. Бекмана „руководство по технологии, или познание ремесел фабрик и мануфактур”. В умовах індустріально розвиваючогося капіталізму виникла потреба в ідеологічному осмисленні феномена техніки, її впливу на життя суспільства. На Ф. т. вплинули роботи Хайдеггера 50-60-х рр. З його т. зр., істотне в техніці не маніпулювання, а виявлення. Техніка - це найважливіший спосіб виявлення глибинних властивостей буття. За допомогою її людин говорить з буттям, чує його заклик. Але імпульс може бути вгаданий невірно, тому що техніка провокує людину на помилкове саморозкриття. Як принципово новий фактор світової історії розглядав техніку Ясперс. Послідовники Хайдеггера і Ясперса - Э. Агасси, Л. Мэмфорд, Ж. Еллюль -додали терміну „техніка" широкий світоглядний зміст. Вона стала трактуватися як сукупність методів, раціонально оброблених і маючих абсолютну ефективність у всіх областях людської діяльності.

Отже, і Ортега-и-Гассет і Ясперс вважають, що зміст техніці надає сама людина. Питання в тім, яке саме зміст людин надає техніці, чи не готовить він сам собі катастрофу?

Лідер феноменологів Гуссерль уважав, що людина надає техніці негативний зміст. Відбувається це в такий спосіб: багатий життєвий світ людини переводиться в наукові поняття, потім на основі цих понять створюють техніку. У підсумку забувають про життєвий світ людини. Так розвивається криза людини і його науки, і його техніки. Лідер герменевтиків Хайдеггер не менше Гуссерля незадоволений сучасним станом техніки. Він вважав, що людина, створивши техніку, поставивши її перед собою, не удосужился продумати питання про її природу. Тим часом "сутність техніки зовсім не є щось технічне...". Хайдеггер пропонує знову й знову вертатися до поглибленого аналізу природи техніки.

Аналітики звичайно розглядають техніку не саму по собі. Це означає, що техніка розглядається як пряме продовження тієї раціональності, що укладена в науці, логіку, мові. Сама ця раціональність розуміється в руслі інформаційних наук. Філософи-аналітики дивляться на майбутнє техніки набагато більш оптимістично, ніж феноменологи й герменевты.

18. Концепції “постіндустріального” суспільства в сучасній соціальній теорії

Концепція постіндустріального суспільства в соціальній філософії.

О. Тофлер. р.”Третя хвиля”

1.доіндустріальна, 2.індустріальна, 3.постіндустріальна[компютерно-інформаційна].Для неї характерними є:

- інформаційні технології,що призводять до перетворення інфраструктури суспільства і способу життя людей.

- демасофіковане сусп-во, у якому класи втрачають своє значення.

- транснаціональні інститути,що вирішують глобальні питання.

- відхід від національно-державної закритості до загальних ринків з вільним переміщенням товарів,людей,культури.

Постіндустріальне с-во- стратегічне пристосування до нової постмодерністської культури та цивілізації, що формуються в результаті глибокої трансформації соц. світу.

Д. Белл. Визначальними факторами постінд. с-ва називає-

1)не капітал. а теоретичне знання є головним.

2) соціальна система є нервовим вузлом суспільства.

3)кібернетична революція зумовлює технологічні зрушення у виробництві товарів.

В 70-х годах рядом зарубежных социологов начала развиваться точка зрения, согласно которой научно-технический прогресс приводит к трансформации прежнего "индустриального" общества в некоторое качественно иное "постиндустриальное" общество.

Одним из первых обратил внимание на эту тенденцию исторического развития цивилизации американский экономист, социолог и политический деятель 3. Бжезинский. В работе "Между двумя эпохами. Роль Америки в технотронную эру" (1970 г.) он определил новое "постиндустриальное общество" как общество "технотронное". Это иное общество, чем общество "индустриальное", базирующееся на старой машинной технике и господстве механики. Новейшая (прежде всего, кибернетическая) техника, достижения радиоэлектроники, прогресс в средствах коммуникации оказывают, по мнению Бжезинского, определяющее влияние на все стороны социальной жизни.

Бжезинский формулирует ряд качественных особенностей, отличающих формирующееся "технотронное" общество от общества "индустриального". Для последнего, например, характерна замена мускульной энергии животных и людей машинами. В "технотронном" обществе автоматизация, новая кибернетическая техника заменяют операции человека с машинами. В "технотронном" обществе будут доминировать проблемы участия в прибыли. В результате произойдет перемещение центра тяжести от проблем материального благосостояния (ибо они будут решены) к проблемам духовным. В "индустриальном" обществе массы в основном пассивны. Активность их возрастает лишь в особо конфликтных ситуациях.

№ 19 Поняття ідеології. Ідеологія та утопія.

Ідеологія - сукупність взаємоповязаних ідей, уявлень та переконань призначених обєднувати людей заради спільного життя та спільних дій. Як свідчать істор. дос-ня ніколи не існувало сус-в без наявності в них певних світорозумінь і норм поведінки, т.е. ідеологій-світоглядів. Слово «ідеологія» у ХVIII ст ввів у мову ф-ї франц.ф-ф Дестют де Трасі: наука про ідеї.Така наука повинна була дос-ти виникнення ідей, щоб відділити різного роду упередження та забобони від науково обгрунтованих уявлень. У розробці пон.”і” важливе місце посідають Маркс і Енгельс. У р.”Німецька і.”і.-сукупність ідей що виражають інтереси упередження та ілюзії певної соц.верстви(класу).Розуміння світу та сус-ва є неминуче хибним ілюзорним(цю ілюзорну свідомість вони наз.і.).Для успішного захисту егоїстичних класових інтересів ідеологи панівного класу прагнуть подавати їх під виглядом загальнолюд., тому і.завжди є оманою Заслуга М.і Е.-звернули увагу на соц.зумовленість ідей і світоглядів. У цьому вони продовжили зведення релігії до земної основи(Фойєрбах), цей напрям був пізніше розвинений у комунікат ф-ї Апеля і Габермаса, критичній ф-ї Франкфуртської школи. У суч.сус-вах різні люди мають неоднакові ціннісні пріоритети та ієрархію цінностей(ситуація ідеологічного плюралізму). Однак все ж потрібні сутнісні цінності і норми, такі як аксіоми етики спілкування, які забезп. можливість цивілізованого дискурсу.

Утопія - від гр.місце якого немає, модель вигаданого сус-ва як втілення сусп.ідеалу, світоглядна форма освоєння майб. У. отримує свою назву з однойменного твору Т.Мора. У.також наз. ранні твори, н-д “Держава”Платона.

Часто опис до якого неможливо вжити термін реальність хар-ють пон.у. Різні соц.політ.правові теорії знаходили в ній форму для викладення програм майб. Утопію розглядали у співвіднесенні з наукою(Енгельс), ідеологіює(Маннгейм), міфом (Сорель),релігією(Бердяєв,Булгаков,Франк). У. може проявити себе у вигляді мрії, екстраполяції, альтернативи дійсності, зразка для досягнення в майб. Вона виступає у позит.(еутопія), так і негат. (антиутопія). Істор.реалії ХХст., що призвели до кризи оптимістичної віри в люд. і її можливість прояснюють той факт що відродження утопічної традиції у ХХст. пов'язане з літерат.жанром антиутопії. Утопічне мислення ХХст.представлене серією негат.утопій: “1984”Оруела,”О дивний новий світ”Гакслі і т.д.

№20 Етнос та нація.

Етнос, етнічність – спільнота, в якій люди об’єднані вірою у спільне походження та наявністю культурної єдності – мови, звичаїв, міфів, епосу і т.п. Підставою віри у спільне походження можуть бути як деякі реальні, так і уявні обставини: найчастіше ця віра ґрунтується на уявних обставинах, тобто на міфі про спільне походження. Поняття етнос поєднує в собі об’єктивний складник – культурну спільність із суб’єктивним – етнічною самосвідомістю. Етнічна самосвідомість – це усвідомлення індивідом своєї належності до даної спільності як чогось відмінного від інших спільнот. Ознаки, які спільнота використовує для того, щоб відрізнити себе від інших, можуть бути різної природи – антропологічні (фізичні), ознаки побуту чи поведінки, мова, вірування, звичаї тощо. Слово “етнос” грецьк. походження – у найдавніших своїх застосуваннях (напр.. у Гомера) цим словом позначали не тільки окремі групи людей, а й деякі скупчення тварин. З певного часу словом “етнос” греки стали називати негрецькі племена. Цю традицію запозичили римляни, які також вживали це слово на означення культурно віддалених племен, зокрема варварів. Із прийняттям християнства словом “етнос” стали називати нехристиян, язичників. Під час та після виникнення європейських націй в Європі стали застосовувати слова, похідні від лат. Популюс (народ), або ж слово нація. Оскільки слово етнос несло в собі занижені смислові відтінки, то на Заході його стали вживати тільки щодо етнічних груп. Суч. англ.. дослідник Е. Сміт виокремлює такі ознаки етнічної ідентичності: 1) групова власна назва; 2) міф про спільних предків; 3) спільна історична пам’ять; 4) один або більше диференційованих елементів спільної культури; 5) зв’язок із конкретним “рідним краєм”; 6) почуття солідарності у значної частини населення. Чим більшою мірою даному населенню властиві ці атрибути, тим більше воно відповідає ідеальному типу етнічної спільноти. Етнічні нації – особливе етнічне утворення: в його виникненні етнічний чинник відіграє дуже важливу роль, але доконче у сполученні з іншими чинниками, як-от: професійна культура, ідеологія, політика та право.

Нація – спільнота людей, об’єднаних низкою чинників, серед яких найважливішим є етнокультурні та політико-правові. У відповідності з визначенням Сміта, нація – це колектив людей, що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам’ять, спільну масову громадянську культуру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов’язки для всіх членів. Що стотується європейських Н., то із чинників, які відіграли найважливішу роль у становлення Н., та відіграють найважливішу роль в об’єднанні індивідів в Н., до цих чинників слід віднести спільну територію, етнічний та політико-правовий чинники. З ними так чи інакше пов’язаний суб’єктивний чинник – національна самосвідомість. У даному випадку йдеться не про роль тих чи тих чинників у виникненні Н., а про те, що об’єднує людей у Н. За умови, коли, за винятком хіба що компактного проживання на певній території, не існує ніякий спостережуваних особливостей (релігії, мови, політичних установ, які були б наслідком власної політичної традиції тощо), але існує сильно виражене усвідомлення своєї громадянської згуртованості та окремішності, можна твердити про існування політичної Н. Але це крайній випадок: переважно національна свідомість тримається завдяки наявності деяких спільних і бажано унікальних (для даного колективу людей) особливостей (або принаймні деякого унікального поєднання об’єктивних ознак, кожна із яких, взята окремо, може бути спільною в даної Н. З іншими Н.)

№21 Поняття екологічного імперативу в сучасній філософії

Етика відповідальності Йонаса – онтологічно-метафізична. Йонас не прагне реформувати і трансформувати трансцендентальну філософію розуму Канта, щоб отримати важливе підґрунтя етики відповідальності. Замість цього Йонас вдається до онтологічної метафізики еволюції природи, або отримати із “самоствердження буття” телеологічний принцип, з якого випливає безумовна вимога, що людство повинно існувати, щоб зберегти його фізичне буття і образ його гідності. У Йонаса парадигма очевидності відповідальності обґрунтовується не трансцендентально-рефлексивно в універсальній обопільності прав та обов’язків ідеальної комунікативної спільноти, а онтологічно, у владній перевазі, в якій буття вручається іншому буттю. Так буття природи на сучасному щаблі еволюції, передається науково технічній владі людини. Онтологічно-феноменологічне обґрунтування належного засобами звернення до еволюції (зокрема, приклади відповідальності батьків за немовля і державних мужів за ввірених їхній владі людей) орієнтується в етиці відповідальності Йонаса на близький до інстинктів, конвенціональний щабель розвитку моралі. Позиція Йонаса може обґрунтувати імператив збереження і продовження людського життя взагалі, якщо визнаються онтологічно-метафізичні передумови. Однак ця позиція не в змозі обґрунтувати принципову рівноправність та спів відповідальність усіх людей щодо нагальних сьогодні заходів подолання кризи. Категоричний імператив Йонаса: “Чини так, щоб наслідки твоєї діяльності узгоджувалися із продовженням справжнього життя на Землі”. Але ця версія імперативу легко може бути використана расистською етикою генної чистки, що обґрунтовується соціобіологічно. Лише етика, яка обґрунтовується принаймні також трансцендентально-прагматичною рефлексією на основі прав і обов’язків усіх членів ідеальної комунікативної спільноти, в змозі обґрунтувати солідарність через рівноправність і співвідповідальність усіх членів ідеальної комунікативної спільноти людства.