88. Формування економічних основ постіндустріальної цивілізації.

Сучасна зарубіжна економічна наука (Дж. Гелбрейт, А. Арон та ін.), використовуючи критерій "ступінь індустріального розвитку суспільства", виділяє три стадії індустріальної цивілізації:

— доіндустріальне (аграрне) суспільство;

— індустріальне суспільство;

— постіндустріальне суспільство.

У доіндустріальному суспільстві переважають сільське господарство і ручна праця. Воно існувало до кінця XVII ст., тобто до періоду розгортання промислової революції. В індустріальному суспільстві провідну роль відігравало велике механізоване промислове виробництво.

Постіндустріальне суспільство — це нова, найрозвинутіша стадія людської цивілізації, початок якій поклала науково-технічна революція, що розгорнулася у другій половині XX ст. і поступово переросла в сучасну інформаційно-інтелектуальну революцію. У постіндустріальному суспільстві домінують наука, принципово нові види техніки і технологій, інформатика, комп'ютеризація, автоматизація і роботизація всіх сфер економіки й управління. В суспільному виробництві на перший план висуваються інтелектуальний капітал, знання, сфера послуг (освіта, охорона здоров'я, культура, виробництво духовних благ тощо). Внаслідок цих революційних науково-технічних перетворень формується працівник нового типу, посилюється творчий характер його праці і набувають дедалі більшої ваги потреби творчої саморегуляції особистості.

Бурхливий розвиток інформаційно-інтелектуальних технологій, комп'ютеризації, космонавтики посилили зв'язки людини з космосом, що згідно з концепцією В.І. Вернадського про ноосферу дозволяє зробити висновок, що сучасне суспільство стоїть на порозі зародження нової ноосферно-космічної цивілізації, яка буде визначати економічне, науково-технічне і культурне обличчя людства у XXI ст.

Для постіндустріального суспільства характерним є також поглиблення міжнародного поділу праці, посилення взаємозв'язків та взаємодії національних економік. Значного розвитку набуває світовий ринок товарів, капіталів, робочої сили, посилюється роль загальнолюдських інтересів та цінностей. Всі ці об'єктивні процеси зумовлюють переростання локальних форм цивілізації в глобальні, вони охоплюють все більше країн та все більше впливають на життя народів усього світу.

89. Формування економічної політики.

Економічна політика — це система економічних цілей та засобів (інструментів), які забезпечують вирішення

стратегічних (довгострокових) і тактичних завдань розвитку економічної системи країни, втілених у державних (урядових) програмах.

Основні завдання, що постають перед урядами держав.

1. Розробка законів, норм і правил володіння власністю та функціонування ринків.

2. Здійснення державних (урядових) закупівель економічних благ з метою забезпечення ними підприємницького та домогосподарського секторів, а також виробництво державним сектором суспільних благ з подальшим їх продажем чи

передачею в частково оплачуване чи безоплатне користування (споживання).

Урядові затрати на закупівлю економічних благ (речових товарів і послуг) сприяють перерозподілу ресурсів з приватного на суспільне споживання економічних благ. Якщо уряд закупить на 10 млрд грн товарів і послуг, то частина населення зможе завдяки діяльності уряду спожити оплачені суспільством блага.

3. Здійснення трансфертних виплат: на соціальне страхування, на випадок безробіття, виплати субсидій, субвенцій, допомог.

4. Справляння податків. Сума затрат на державні закупівлі речових товарів і послуг та виплату трансфертів становить затрати держави.

Головним джерелом надходжень (доходів) для можливості здійснення цих затрат є податки. Надлишкова сума затрат утворює дефіцит державних бюджетів, які фінансуються грошовою емісією або позикою.

Вплив трансфертних платежів (податків) відрізняється від впливу державних закупівель. Якщо, наприклад, урядові податки зростуть на 10 млрд грн, то вірогідно, що на цю величину приватні особи скоротять споживання.

Здійснюючи трансфертні виплати, уряд змінює структуру виробництва економічних благ у приватному секторі економіки.

5. Прямий вплив уряду на розподіл ресурсів. Уряд значною мірою може впливати на структуру виробництва, маніпулюючи податками і затратами, рекомендуючи "що" виробляти. Шляхом регламентування норм права уряд впливає на те, "як" виробляти. За допомогоюподатків і трансфертних виплат уряд впливає на вирішення проблеми "для кого" виробляти.

6. Опосередкований вплив уряду на розподіл ресурсів здійснюється через податки і субсидії. Збільшуючи податки на певні групи товарів, уряд обмежує обсяги їх виробництва, а субсидуючи — стимулює їх зростання.

7. На уряд покладається вирішальна роль у розв'язанні проблем довкілля.

8. Національна безпека держави забезпечується виключно урядовим фінансуванням.

9. Захист конкурентного середовища.

10. Урегулювання проблем, пов'язаних з порушенням дії ринкових сил тощо.

Вирішення далеко неповного переліку завдань, що постають перед урядом, вимагає певних інструментів (засобів).

Інструменти (засоби) — це ті дії, за допомогою яких можна реалізувати цілі та завдання, що постають перед

урядом. Уряд може здійснювати вплив на економіку, реалізуючи фіскальну, монетарну, зовнішньоекономічну, соціальну, анти-

монопольну, інвестиційну, антиінфляційну, антициклічну політику, а також політику ціноутворення, індикативне планування, амортизаційну політику тощо. Кожна з перерахованих вище складових має свою структуру засобів (інструментів) впливу на економіку з боку уряду.

Уряд використовує для впливу на економіку прямі та

непрямі методи.

Прямі методи впливу ще називають адміністративними, а непрямі — економічними. Адміністративні та

економічні методи використовують відповідно прямі й непрямі засоби впливу.

Прямі методи урядового впливу базуються на владно-розпорядчих відносинах і проявляються у формі

адміністративного впливу на поведінку, функціонування і результативність економічних суб'єктів, обмежуючи певною мірою їх економічну свободу.

Непрямі методи — це система правових і економічних інструментів, за допомогою яких держава впливає на поведінку

економічних суб'єктів, а також на функціонування і результати економіки, не обмежуючи економічної свободи суб'єктів господарювання.