60. Предмет економічної теорії та еволюція підходів до його визначення.

Поняття «економіка» походить від грецького слова «oikonomia» (вчення про господарство), а економічна наука у первісному значенні — це наука про домашнє господарство або про управління домашнім господарством. Приблизно так її предмет вперше визначав давньогрецький філософ Ксенофонт (прибл. 430—355 pp. до н. е.). Через кілька десятиліть видатний давньогрецький філософ Арістотель (364—322 pp. до н. е.) поділив науку про багатство на економіку (під якою розумів виробництво благ для задоволення потреб людей) і хремастику («хрема» — майно, володіння: мистецтво наживати статок або діяльність, спрямована на накопичення багатства). Поняттям «економіка» він позначав організацію господарства в маєтку рабовласника.

У 1615 р. французький учений Антуан де Монкретьєн (прибл. 1575—1621) запроваджує термін «політична економія» (грец. politicos — державний, суспільний). За умов подолання замкнутості феодальних господарств, формування єдиного загальнонаціонального ринку термін «господарство» охоплює економіку всієї країни, національне господарство.

Поняття «політична економія» було найпоширенішим до початку XX ст. У 1890 p., після публікації праці «Економікс» англійського економіста Альфреда Маршалла (1842—1924), його став витісняти термін «економікс». Предметом економікс автор вважав дослідження нормальної життєдіяльності людського суспільства, зокрема багатства і частково людини, точніше, її стимулів до дії та мотивів протидії. Термін «економікс» він запровадив, щоб показати неефективність державного регулювання економіки наприкінці XIX ст. і доцільність його обмеження в ринковій економіці.

Визначаючи предмет свого дослідження, Самуельсон стверджував, що економікс — наука, що вивчає:

1) як люди здійснюють організацію виробництва і споживання;

2) дії, які охоплюють обмінні операції між людьми;

3) як люди роблять вибір, щоб використати рідкісні ресурси для виробництва різних товарів та їх розподілу;

4) ділове життя людей;

5) шляхи вдосконалення суспільства;

6) економічні системи.

Він запропонував таке узагальнююче визначення предмета економікс: «Це наука, що вивчає, як люди і суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних ресурсів, щоб виробляти різні товари і розподіляти їх для споживання».

Економічна теорія (економікс) — наука, що досліджує дії людей у процесі вибору рідкісних ресурсів для виробництва, обміну, розподілу та споживання різних товарів.

Політична економія — наука, яка вивчає виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання різноманітних товарів та послуг.

Економіка (грец. oikonomike — ведення домашнього господарства) — наука про економічні відносини між людьми в процесі праці, безпосереднього виробництва товарів і послуг, а також у сфері їх обміну, розподілу та споживання.

61. Прибуток. Основні напрями використання прибутку.

У реальній дійсності прибуток — кінцева мета і рушійний мотив ринкової економіки, головний стимул і основний показник ефективності функціонування будь-якого підприємства (фірми). Одночасно можна стверджувати, що прибуток — зворотний бік витрат виробництва.

У навчальній літературі також виділяють категорію «економічний прибуток» як різницю між загальною виручкою підприєм-ства і всіма витратами (явними, неявними, включаючи й нормальний прибуток підприємця). Таким чином, економічний прибуток — це дохід, отриманий понад нормальний прибуток. Під останнім розуміється мінімальний дохід підприємця, який необхідний для залучення й утримання відповідного ресурсу в даному виробничому процесі. Так, до нормального прибутку належать: процент на власний капітал, орендна плата, яку можна було б отримати, доходи від продажу власних послуг праці та ін.

Економічна роль прибутку в умовах ринку виявляється в таких рисах:

— прибуток є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним мотивом підприємницької діяльності; — прагнення отримати прибуток сприяє ефективному розподілу та використанню ресурсів, упровадженню досягнень науково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якостіпродукції та її споживчих властивостей; — прибуток є джерелом розширення суспільного виробництва, примноження національного багатства та задоволення потреб суспільства, що зростають.