53. Податки: суть, види, функції. Принципи і форми оподаткування.

Головним джерелом доходів держави є податки.

Податки — обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня платниками податків у порядку та на умовах, визначених законодавством.

Функції податків

Фіскальна - централізація частини ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби

Розподільча — перерозподіл вартості ВВП між державою, юридичними та фізичними особами

Регулююча — вплив податків на різні аспекти діяльності їхніх платників

Податкова ставка може існувати в таких формах:

— середньої податкової ставки — відношення обсягу податків до величини доходу, що підлягає оподаткуванню;

— граничної податкової ставки — відношення приросту податків до приросту доходу, що підлягає оподаткуванню;

— податкові пільги — звільнення від податків або зменшення податкових ставок.

Класифікація податків

Залежно від рівня державних структур:

— загальнодержавні (встановлюються державними органами влади вищого рівня);

— місцеві (встановлюються місцевими органами влади та управління).

За об'єктом оподаткування:

— податки на доходи фізичних і юридичних осіб (заробітну плату, прибуток, ренту тощо);

— податки на майно (сплачуються постійно впродовж усього часу перебування майна у власності);

— податки на споживання (сплачуються при використанні доходів).

За методом стягнення:

— розкладні — спочатку встановлюється обсяг податкових надходжень, необхідних для потреб держави, а потім цю суму розкладають на окремі частини за територіями і, нарешті, між окремими платниками;

— окладні — встановлюються спочатку податкові ставки, а далі — розмір податку для кожного платника.

Визначальним критерієм класифікації податків є форма оподаткування.

За цією ознакою розрізняють такі податки:

Прямі — вилучаються безпосередньо у власників майна, отримувачів доходу.

Непрямі (опосередковані) — вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів та послуг, тобто перекладаються на споживача і не залежать від рівня доходу.

Прямі податки, у свою чергу, набувають двох форм:

— реальні (земельний податок, домовий, на грошовий капітал і т. ін.);

— особисті — встановлюються для конкретного платника особисто (прибутковий податок з громадян, податок на прибуток корпорацій, на спадщину, на дарування, на приріст капіталу, на майно і т. ін.).

Непрямі податки поділяють на три групи: фіскальні монополії, акцизи і мито.

Принципи оподаткування:

— обов'язковість;

— оптимальне поєднання економічної ефективності та соціальної справедливості;

— відносна стабільність у коротко- та середньостроковому періоді і гнучкість у довгостроковому періоді;

— прогресивний характер оподаткування;

— захист вітчизняного виробника;

— уникнення подвійного оподаткування.

54. Попит на гроші та фактори, що визначають його параметри.

Попит на гроші – це запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні суб’єкти економічних відносин на певний момент часу ( а не потік грошей, що визначається на певний період). Він може означати частину багатства, яким володіють учасники господарського життя у ліквідній формі грошей, як засобом обігу і засобом збереження вартості. У відповідності до цього розрізняють три групи мотивів попиту: попит на гроші економічних суб´єктів для задоволення поточних потреб, мотив завбачливості і спекулятивний мотив.

Попит на гроші як засіб обігу включає попит на ділові угоди і операції, а його теоретичне обґрунтування базується на методологічних засадах рівняння обміну І.Фішера:

М V = PQ.

Загалом це рівняння свідчить, що кількість грошей необхідна для обігу, прямо пропорційна реальному обсягові виробництва (ВНП) і обернено пропорційна швидкості обігу грошей (V). При цьому гроші як засіб обігу не залежать від рівня відсотка. Операційний попит на гроші графічно можна зобразити так:

Кількість грошей в обігу (умов. гр. од.)

Тут гроші нагромаджуються з метою створення запасів купівельних і платіжних засобів, достатніх для задоволення поточних потреб у товарах і послугах (трансакційний запас). Розмір цього запасу визначають поточною або операційною касою. Його наявність у необхідних розмірах створює значні зручності власникові, забезпечує його ліквідність і авторитет платоспроможного контрагента.

Попит на постійний запас грошей як форму багатства, що здатна примножити дохід (мотив завбачливості), і попит на тривалий запас грошей для здійснення майбутніх платежів та отримання додаткових доходів (спекулятивний мотив) зводиться до нагромадження купівельних ресурсів тривалішого характеру. За допомогою першого запасу можуть задовольнятися непередбачені потреби чи несподівані можливості, тобто він виконує роль страхового резерву.

У такому розумінні він наближається до характеру трансакційного запасу грошей, але довготриваліший і здатний приносити дохід.

пекулятивний мотив попиту на гроші формує запас грошей для перетворення у високодохідний фінансовий актив. Ідею цього мотиву Дж. Кейнс використав як основу залежності попиту на гроші від зміни ставки відсотка та регулювання грошової маси як центрального інструмента грошово-кредитної політики.

Чинники, що впливають на величину попиту на гроші: Md = f ( g, P, R, B, I, O), де Md – обсяг попиту на гроші; g - реальний обсяг ВНП; Р – середній рівень цін; R – рівень очікуваного доходу на альтернативні грошам активи; В – обсяг багатства; І – рівень інфляції; О – очікування змін ринкової кон’юнктури. Ключовим чинником впливу на попит є зміна обсягів виробництва (або обсягів національного доходу). При макроекономічному підході попит на гроші пов’язаний зі швидкістю обігу грошей обернено пропорційною залежністю: якщо попит на гроші підвищується, кожна грошова одиниця довше перебуватиме у окремого економічного суб’єкта, повільніше буде її обіг і навпаки: Md = f(V),де V –швидкість обігу. При мікроекономічному підході замість швидкості обігу грошей використовується чинник зміни норми відсотка. В міру зростання норми відсотка на альтернативні грошам активи, попит на гроші буде падати: Md = f(R),Де R – норма доходу на капіталізовані активи.