57. Повноваження нбу в сфері валютного регулювання і контролю

У більшості країн центральний банк є провідником державної валютної політики, хоча, наприклад, в Італії, Естонії, Литві, а також у Гонконгу і Сінгапурі валютну політику розробляють і реалізують поряд з центральним банком спеціально створені відомства - валютні бюро.

У компетенції центрального банку - виконання таких функцій:

^ нагромадження та управління валютними резервами країни, здійс­нення операцій з їх розміщення;

^ визначення сфери й порядку обігу на території країни іноземної валюти;

^ визначення і регулювання курсу національної грошової одиниці відносно валют інших країн;

^ встановлення правил і видача ліцензій комерційним банкам на здійс­нення ними банківських операцій з валютними цінностями та ін.

Окрім названих функцій, центральні банки представляють інтереси своєї держави у відносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях.

Довгострокова валютна політика передбачає заходи, спрямовані на забезпечення макроекономічної стабільності та створення умов довіри внутрішньої економіки й іноземного бізнесу до національної валюти, стимулювання розвитку експорту, повернення в країну заробленої іноземної валюти тощо.

Завданням короткострокової валютної політики є забезпе­чення стабільного функціонування національної валютної системи, сприяння збалансованості платіжного балансу, гармонізації інтересів експортерів та імпортерів.

Виходячи з інтересів держави у забезпеченні стабільності економічного розвитку суспільства, а не з інтересів окремих суб'єктів та соціальних груп, керуючись основними принципами грошово-кредитної політики щодо зміцнення грошової системи, Національний банк України здійснює валютну політику держави таким чином, щоб вона найбільш визначено сприяла досягненню економічних цілей держави. Отже, валютну політику Національний банк здійснює у загальному контексті єдиної державної грошово- кредитної політики з визначенням курсової політики, яка є складовою частиною політики фінансової стабілізації.

Основною метою валютної політики НБУ як складової монетарної політики є стабілізація курсу національної гро­шової одиниці та збалансованість платіжного балансу країни.

58. Інструменти валютної політики

валютна політика - сукупність заходів у сфері міжнародних економічних відносин відповідно до поточних і стратегічних цілей економічної політики держави.

Інструментами валютної політики є валютні інтервенції й (в тій чи іншій мірі) деякі інструменти грошово-кредитного регулювання (дисконтна політика, операції на відкритому ринку, встановлення резервних вимог тощо). Таким чином, валютна політика тісно пов'язана з грошово-кредитною політикою. Вони є практично невід'ємними частинами економічної політики держави, мають спільні цілі. У багатьох розвинутих країнах не робиться різ­ниці між валютною і грошово-кредитною політикою й для їх позна­чення використовується один термін - "монетарна політика".

Усі інструменти валютної політики залежно від способів їх використання та особливостей впливу на валютні операції можна умовно поділити на економічні та адміністративні

 Економічні інструменти валютної політики передбачають використання різних засобів стимулювання економічної зацікавленості суб’єктів ринку у здійсненні тих чи інших валютних операцій з метою впливу на динаміку обмінного курсу та інші макроекономічні параметри розвитку національного господарства. До складу основних економічних інструментів реалізації валютної політики центрального банку належать: 1) дисконтна політика; 2) девізна політика; 3) диверсифікація валютних резервів; 4) регулювання режиму валютного курсу; 5) девальвації і ревальвації валют.

 Адміністративні інструменти валютної політики передбачають сукупність заходів з нормативно-правового регулювання різноманітних аспектів функціонування валютного ринку країни та діяльності його учасників. Основним напрямом адміністративного регулювання валютних операцій є політика валютних обмежень.

Валютні обмеження — це сукупність регулятивних заходів, які передбачають установлення законодавчих або нормативних правил щодо заборони, лімітування і регламентації операцій резидентів і нерезидентів з валютою і валютними цінностями

Валютні обмеження — один із найважливіших інструментів реалізації валютної політики держави. Його ключовим завданням є формування правового поля реалізації суб’єктами валютного ринку валютних операцій передусім шляхом регламентування порядку їх здійснення через систему законодавчих і нормативних актів.

В Україні основними законодавчими актами, що регламентують діяльність валютного ринку і валютні операції економічних агентів, є насамперед Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а також закони України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», крім того, нормативну базу, що формує систему валютних обмежень, утворює сукупність відповідних постанов Національного банку України.

60. Д-сть ЦБ з управління золотовалютними резервами.

Управління золотовалютними резервами країни є органічною складовою валютної політики ЦБ, що безпосередньо впливає на можливості ефективного викор ним основних інструментів вал регулювання, зокрема таких, як девізна політика, установлення режиму вал курсу, ревальвації та девальвації тощо.

Золотовалютні резерви — це належні державі вал активи, що включають золото та міжнар платіжні засоби і можуть бути викор для міжнар розрахунків та погашення зовн боргів.

Призначенням золотовалютних резервів є забезпечення міжнар торговельно-економ і кред-фін відносин, що здійснюються на рівні держав, належною кількістю платіжних засобів, покриття дефіциту платіжного балансу, а також проведення девізної політики центральним банком через валютні інтервенції на ринку.

Структура золотовалютних резервів значною мірою залежить від особливостей елементів діючої у даний історичний період світової валютної системи, особливостей міжнародних розрахунків, ролі різних країн у світовій торгівлі та міжнародному поділі праці. Сьогодні структура резервів центральних банків значною мірою визначається оцінкою перспектив економ розвитку США та Західної Європи, що впливає на частку, відповідно, долара і євро у складі золотовалютних резервів.

Основними завданнями ЦБ щодо формування структури золотовалютних резервів за складом валютних активів, які до них включаються, є: 1)відповідність цієї структури спрямуванню платежів за зовнішньоеконом операціями та обслуговуванню зовн боргу; 2)недопущення знецінення резервних активів унаслідок коливання курсів різних валют; 3)забезпечення по можливості прийнятного рівня дохідності вкладень, розміщених у валютних активах, за мінімального ризику.

Склад золотовалютних резервів, що формуються ЦБ, включає, як правило, чотири основні компоненти: іноземна валюта; резервна позиція в МВФ; спеціальні права запозичення (СДР); золотий запас.

Одним із головних завдань ЦБ в процесі реалізації валютної політики є ефективне управління офіційними золотовалютними резервами країни. Його цілями є забезпечення покриття дефіциту платіжного балансу країни і вплив на обмінний курс нац валюти через девізну політику, а також вплив на динаміку обсягів грош маси всередині країни з метою досягнення цінової стабільності як стратегічної мети грошово-кред регулювання загалом.

Важливим завданням у процесі управління золотовалютними резервами є забезпечення належної їх диверсифікації за видами валют з метою уникнення ризиків, а також приведення цих резервів у відповідність до структури зовнішньоторговельного обороту країни, тобто до валют, у яких укладаються угоди.

Оскільки золотовалютні резерви країни безпосередньо впливають на процес формування грош бази, яка, у свою чергу, визначає величину грош маси, необхідним елементом ефективного управління резервами є уникнення ЦБ дестабілізуючого впливу процесу формування резервів на стан грош обігу.

Таким чином, оптимальна структура золотовалютних резервів, правильне управління ними визначає можливості ЦБ ефективно проводити не лише валютну, а й грош-кред політику, забезпечуючи досягнення відповідних стратегічних цілей монетарного регулювання загалом.