Тема 6: Міжнародне сімейне право та міжнародне приватне право

6.1. Поняття шлюбу, умови його укладання та розірвання шлюбу в національному та міжнародному законодавстві

При укладення шлюбу, слід, мати на увазі, матеріальні вимоги щодо вступу до шлюбу та формальні умо­ви дійсності шлюбу. Під матеріальними вимогами вступу до шлюбу розуміються шлюбна дієздатність, а також існуючі в певних правових системах обмеження на можливість укладення шлюбу.

Повна шлюбна дієздатність виникає з моменту досягнення пев­ного віку. Так, згідно зі ст. 22 Сімейного кодексу України (надалі СКУ), шлюбний вік для жінок – 17 років, а для чоловіків – 18 років. Проте, у різних правових системах шлюбний вік не співпадає. Так, у Франції, він складає для чоловіків 18 років, а для жінок - 15 років, а за законодавством Йемену цей вік взагалі визначається індивідуально у кожному окремому випадку. Наприклад, десятирічний хлопчик і дев'ятирічна дівчина можуть бути визнані повнолітніми і, відповідно, мати право укласти шлюб, за умови досягнення ними статевої зрілості.

Ситуація зі шлюбною дієздатністю осіб у міжнародному приватному праві має певну складність, так як в різних країнах до питань духовної і фізичної зрілості є різними.

Питання шлюбної діє­здатності, так і обмеження стосовно можливостей на укладення шлюбу, встановлюються у національних актах, як імперативні.

Безумовною вимогою для укладення шлюбу є та, за якою особи, які мають намір його укласти, не повинні знаходитися у іншому законному шлюбі.

Ще однією вимогою щодо осіб, які укладають шлюб, є те, що вони не повинні бути родичами або свояками. Проте, останні відносини не за законами всіх країн є перешкодою до укладен­ня шлюбу. Родинні відносини як такі, що унеможливлюють укла­дення шлюбу, хоча і відомі всім правопорядкам, однак визнача­ються по-різному: в одних це тільки прямі родичі, в інших і прямі, і побічні, при чому коло і тих і інших може визначатися по-різному. Наприклад, в одних правопорядках заборонено шлюб між дядьками та племінницями, тітками та племінниками (ЦК Фран­ції), бокові кровні родичі не можуть укладати шлюб до третього ступеня споріднення (Франція), до четвертого – Бол­гарі, або тільки до другого – Україна, тим часом як в Угорщині подібний шлюб взагалі буде визнаним дійсним і т. ін.

За законодавством великої кількості держав безумовною вимо­гою для укладення шлюбу є добровільно і належним чином ви­словлена згода на його укладення, окрім певних винятків, наприклад за за­конодавством Йемену, вона ніякого значення не має.

Нарешті, в законодавствах окремих держав існують і специфіч­ні вимоги щодо укладення шлюбу. Так, за ЦК Іспанії не можуть укладати шлюб особи, які визнані винними у смерті подружжя; за ЦК деяких держав встановлено «траурний строк», протягом якого жінка не може вийти заміж після смерті чоловіка чи розірвання шлюбу з ним (у Франції він дорівнює 300 днів, у Німеччині – 10 місяців тощо); низкою законодавств передбачено більш або менш широке коло хвороб, які перешкоджають укладенню шлюбу. Також законодавством деяких країн забороня­ється укладення шлюбу між особами похилого віку й молодими людьми, між особами різної конфесійної приналежності, між спів­учасниками перелюбства.

За загальним правилом та за українським законодавством, шлюб – це союз чоловіка і жінки, хоча в деяких державах це не є обов'язковим (Голандія, дозволяє одностатеві шлюби).

Існують формальні умовами дійсності шлюбу, які є обов'язковими для процедури його здійснення. За цими умовами всі держави світу можуть бути розподіленими на такі групи:

1. держави, в яких офіційно визнається тільки шлюб, зареєст­рований у державних органах (Україна, Франція, Бельгія, Голландія тощо);

2. держави, де офіційно визнається як громадянський, так і цер­ковний шлюб, коли право вибору форми укладення шлюбу зали­шено на розсуд осіб, що укладають шлюб (Австралія, Англія, Бра­зилія та ін.);

3. держави, в яких укладення шлюбу можливе лише у церков­ній формі (Греція, Кіпр);

4. держави, де визнаються шлюби «соmmon law marriage» - достатньо добровільного волевиявлення стати чо­ловіком і жінкою та фактичного початку виконання шлюбних від­носин (деякі штати США, ряд провінцій Канади).

У даних держав діють різні правила укладення шлю­бу: в Англії шлюб можливий після спливу 48 годин з моменту по­дання заяви, у Франції – після 10 днів. В одних правопорядках піс­ля подаяня заяви необхідне оголошення про майбутній шлюб, в інших — це не вимагається; одні днржави передбачають ін­ститут заручин, інші - ні; в одних правопорядках має місце попе­редня перевірка заяви з видачею відповідним чиновником дозволу (сертифікату) на укладення шлюбу, в інших цього не вимагається; за одними правилами необхідним є попереднє медичне обстежен­ня, за іншими воно не потрібне; нарешті, в одних країнах на шлюб з іноземцями необхідним є попередній дозвіл органів державної влади (Індія, Ірак, Італія, Швеція тощо), в інших цього не вимагається.

Умови укладення шлюбу в різних державах досить часто можуть не співпадати, внаслідок чо­го шлюб, укладений з дотриманням всіх вимог в межах певного правопорядку, зовсім не обов'язково буде визнаним в іншому, а це призводить до виникнення явища, яке отримало назву «шкутиль­гаючих шлюбів». У зв'язку з цим можна назвати такі універсальні конвенції шлюбно-сімейних відносин:

1. Нью-Йоркську конвенцію про згоду на вступ у шлюб, міні­мальний шлюбний вік, реєстрацію шлюбу від 10.12.1962 р.;

2. Гаазьку конвенцію про укладення і визнання дійсності шлю­бів від 14.03.1978 р.

Однак ці конвенції, з одного боку, не знайшли широкого розповсюдження, Україна в них участі не бере.

Найбільш відомими регіональними уніфікаціями є:

1. Кодекс Бустаманте, учасником якого є 15 латиноамериканських держав;

2. Мінська конвенція (10 держав СНД), ст. 26 встановлила, що умови укладання шлюбу визначаються для кожного з майбутнього подружжя окремо за законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої він є, а для осіб без громадянства - законодавством Договірної Сторони, яка є місцем їх постійного проживання. Крім того, стосовно перешкод на укла­дення шлюбу повинні бути дотриманні вимоги законодавства До­говірної Сторони, на території якої укладається шлюб.

Системи законодавства, які регламентують сімейні відносини:

1. Найпоширенішою є система lex loci celebrationis, за якою вирішальне значення надається місцю укла­дення шлюбу:

- шлюб, дійсний у місці його укладення, є дійсним у будь-якому іншому місці;

- шлюб, недійсний у місці його укладення, повинен бути визнаним недійсним будь-де.

Але у Кодексі Бустаманте з приводу даної системи зазначено, що держава, законодавство якої вимагає для шлюбу здійснення релігійного обряду, може відмовити у визнанні дійсності шлюбів, укладених їх громадянами за кордоном без до­тримання зазначеної форми.

2. Система підкоряє шлюб особистому закону особи, що йо­го укладає, якщо особисті закони осіб, які укладають шлюб, є різними, шлюб буде дійсним лише у тому випадку, коли дотримані мате­ріально-правові умови його укладення за особистим законом кож­ної з цих осіб. Що стосується формальних вимог дійсності шлюбу, то вони визначаються за правом, яке є дійсним у місці та під час укладення шлюбу.

3. Змішана система визнання шлюбу, ко­ли застосовним вважається або закон громадянства, або закон до­міцилію, або, нарешті, комбінація одного з цих законів та закону місця укладення шлюбу.

Коли йдеться про змішані шлюби, слід мати на увазі, що се­ред них окремо виділяється – закордонний шлюб – це шлюб громадянина відповідної держави з іноземною особою, та шлюб громадян цієї держави між собою, які укладені поза межами території відповідної держави.

Найбільш поширеною формою укладання подібних шлюбів є так звані консульські шлюби – це шлюби, що укладаються в дип­ломатичних або консульських установах відповідних держав за кордоном. Для того щоб такі шлюби отримали визнання на тери­торії держави перебування консула, необхідно щоб консул мав на це повноваження своєї держави та згоду держави акредитації на те, щоб консул укладав ці шлюби на її території як між громадя­нами держав, які досягли відповідної згоди, так і громадянином своєї держави з особою із третьої держави.

Україна регламентує процедуру укладення шлюбу відповідно СКУ, а саме згідно ст. 21 СКУ, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Релігійний обряд шлюбу не породжує відповідних юридичних прав і зобов'язань, окрім випадків, коли цей обряд відбувся до створення або відновлення зазначених державних органів. Держа­вна реєстрація шлюбу підтверджується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

Шлюб в Україні грунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, які можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.

У шлюбі між собою не можуть перебувати:

1. особи, які є родичами прямої лінії споріднення;

2. рідні як повнорідні, так і неповнорідні брат і сестра;

3. двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник чи племінниця;

4. усиновлювач та усиновлена ним дитина.

Про реєстрацію шлюбу до органу РАЦС подається заява.

Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, вважаються за­рученими. Заручини не створюють обов'язку вступу в шлюб. Проте, особа, яка у подальшому відмовилась від шлюбу, зобов'язана від­шкодувати іншій стороні витрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля, за винятком випадків, коли ця відмова була викликана протиправною, аморальною поведін­кою нареченої чи нареченого або приховуванням певних істотних обставин.

Шлюб реєструється після спливу 1 місяця від дня подання відповідної заяви. Однак, у разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя наре­ченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання заяви. Шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Шлюб між гро­мадянами України, якщо хоча б один з них проживає за межами України, може укладатися в консульській установі або дипломатичному представництві України згідно з правом України. Укладення шлюбу між іноземцями в консульській установі або дипломатично­му представництві відповідних держав в Україні регулюється пра­вом акредитуючої держави.

Шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між грома­дянином України та особою без громадянства, що укладений за ме­жами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання щодо громадянина України вимог СКУ щодо підстав недійсності шлюбу.