Тема 13

— нормативними актами органу, що згідно Із законодавс­твом України здійснює нагляд за страховою діяльністю;

— нормативними актами органів місцевої виконавчої вла­ди, якщо окремі питання регулювання страхової діяльності були делеговані цим органам за рішеннями Президента Укра­їни або Кабінету Міністрів України.

Поетапне входження України до міжнародного страхового ринку передбачає вступ до міжнародних організацій, діяль­ність яких пов'язана зі страхуванням; удосконалення порядку оподаткування страхової діяльності; визначення вимог до по­рядку створення та діяльності страхових організацій; розви­ток інфраструктури страхового ринку; розроблення системи поступової адаптації національного законодавства до вимог європейських директив із питань страхування.

*0 і Т»

1-14. Вторинний страховий ринок (перестрахування і співстрахування)

Перестрахування — система економічних відносин, у про­цесі яких страхувальник (цедент, перестрахувальник) з метою створення збалансованого портфеля договорів страхування, за­безпечення фінансової стійкості й рентабельності страхових операцій, беручи на страхування ризики, певну частку відпові­дальності за них (з урахуванням фінансових можливостей) пе­редає на узгоджених умовах іншим страхувальникам (пере-страховикам) у частині, що перевищує допустимий розмір власного утримання. Цедент продовжує нести перед своїм стра­хувальником відповідальність у повному обсязі договору стра­хування.

Співстрахування — особливий вид спільної діяльності страховиків, коли одночасно два або кілька страховиків за уго­дою про співстрахування приймають на страхування великі страхові ризики одного страхувальника з дотриманням при­нципу пропорційної відповідальності. Кожен із цих страхови­ків відповідає за свою частину страхових зобов'язань безпосе­редньо перед страхувальником. За наявності відповідної угоди

між страховиками і страхувальниками один із страховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах зі страху­вальником, залишаючись відповідальним перед ним у розмірі

власної частки.

Наочно процедури перестрахування і співстрахування по­дано нарис. 13.4 і 13.5.

Однією з форм перестрахування є факультативне пере­страхування — індивідуальна угода, що стосується тільки од­ного ризику. Цей договір дає сторонам, які підписали його, повну незалежність: цеденту — у вирішенні питання, яку час­тину ризику залишити собі (власне утримання) і на яких умо­вах передавати іншу частину ризику; перестраховику (цесіо-нарію) — у розв'язанні проблеми про взяття ризику в повному обсязі.

На відміну від факультативного перестрахування договірні відносини мають обов'язковий, тобто облігаторний характер. Облігаторне перестрахування зобов'язує цедента передати пе­рестраховику в межах певної частини всі ризики одного виду.

Якщо участь перестраховика в кожному переданому йому ризику визначається заздалегідь і зумовлена часткою участі цедента в цих ризиках, то таке перестрахування називають пропорційним. У практиці пропорційного перестрахування роз­різняють квотні, ексцедентні й квотно-ексцедентні договори.

Непропорційне перестрахування використовується за до­говорами страхування цивільної відповідальності власників транспортних коштів за збитки, завдані третім особам, а також в усіх видах страхування, якщо немає верхньої межі відпові­дальності перестрахувальника. Різновидами договорів є ексце-дент збитку й ексцедент збитковості, тобто покриття поши­рюється на абсолютний та відносний рівні збитків як недоот-римання доходів.