2. Категорія «трагічне»: аналіз і оцінка її значення в естетиці.

Трагічне – це категорія естетики, що відбиває діалектику свободи та необхідності, втілюючи найбільш гострі життєві протиріччя між необхідністю чи бажанням та неможливістю їх здійснення. В центрі трагічного – конфлікт між тим, що людина може (необхідність), і тим, чого вона бажає (свобода), або ж між тим, що людина має (обов'язком) і чого хоче (бажанням). Тобто конфлікт між прагненнями різного рівня - особистими та соціальними.

Трагічний герой – це особистість, яка свідомо і вільно обирає свій шлях, розуміючи, що його неминуче за цей вибір чекає страждання або навіть смерть.

3. Г.-Г.Гадамер «Актуальність прекрасного».

БІЛЕТ 23

1. Мистецтво як об’єкт естетичного аналізу.

2. Загальні тенденції естетики постмодернізму.

3. Естетична спадщина Платона.

БІЛЕТ 24

1. Понятійний апарат естетики: калокагатія.

Калокагатія (від гр. kalos - прекрасний, agathos - обрий) – стародавня ідея виховання людини Досконалої, передбачаючи гармонійну єдність у людині тілесного складу та духовно-соральнісної сторони, Краси та Добра. Одна з перших згадок про калокагатію, що відповідає сучасним уявленням про цей термін, пов’язано з ім’ям давньогрецького філософа Платона, котрий у своїй знаменитих діалогах «Тімей» та «Критій» вустами єгипетських жреців згадував про неї, як про норму виховання, що існувала ще за часів Атлантиди. У діалозі «Критій» Платон писав: "Такими они были, и таким образом они справедливо управляли своей страной и Элладой; во всей Европе и Азии не было людей более знаменитых и прославленных за красоту тела и за многостороннюю добродетель души". У еллінів був ше один важливий сенс цього поняття то агатон, що означав атрибут Бога «благість» - бажання давати, не отримуючи нічого натомість. Ідея калокагатії збуджувала у період Античності великі розуми того часу. Вона була особливим предметом роздумів Сократа, а для його учня Платона вона була найвищим виховним еталоном. Платон вважав, що: "На последних пределах достижимого мира находится идея добра. Заметить ее трудно, но нельзя видеть её, не заключив, что она-то и есть причина всего того, что есть прекрасного и хорошего. В видимом мире она создает свет и дающее его светило. В невидимом мире она дает доброту и мудрость. Поэтому к ней и надо возвращаться взором, чтобы мудро вести частные и общественные дела". Ідеї калокагатії володіли також і розумами Богів, що створили пращурів майянського народа кіче. Ось як про це сказано у знаменитому епосі кіче «Пополь-Вух»: «Они были хорошими и красивыми людьми… Они были наделены проницательностью; они видели, и их взгляд тотчас же достигал своей цели. Они преуспевали в видении, они преуспевали в знании всего, что имеется на свете. Когда они смотрели вокруг, они сразу же видели и созерцали от верха до низа свод небес и внутренность земли. Они видели даже вещи, скрытые в глубокой темноте; они сразу видели весь мир, не делая (даже) попытки двигаться; и они видели его с того места, где они находились. Велика была мудрость их… Таким образом были сотворены и созданы наши праотцы, наши отцы Сердцем небес, Сердцем земли». У післяантичні часи калокагатія відійшла на другий план аж до 20ст., коли вона знову стала предметом уваги вчених, і головна роль у цьому питанні належить Лосєву. Передтечією створення калокагатії у сучасності є думки Нікола Тесли, який писав: «Я уверен, что единый Космос объединен в материальном и духовном смысле. В космическом пространстве существует некое ядро, откуда мы черпаем всю силу, вдохновение, которое вечно притягивает нас. Я чувствую его мощь и его ценности, посылаемые им по всей Вселенной и этим поддерживающие её в гармонии. Я не проник в тайну этого ядра, но знаю, что оно существует. Когда я хочу придать ему какой-либо материальный атрибут, то думаю, что это СВЕТ. Когда я пытаюсь постичь его духовное начало, тогда это — КРАСОТА и СОЧУВСТВИЕ. Тот, кто носит в себе эту веру, чувствует себя сильным, работает с радостью, ибо ощущает себя частью общей Гармонии».