Психоаналіз

Ідейна течія 20 ст., що виникла як підхід до лікування неврозів. З часом його теоретичні положення та установи застосовують у філософії для пояснення особистісних, культурних, соціальних феноменів. Психоаналіз – комплекс гіпотез та теорія, що пояснюють роль несвідомого в житті людини. Виділяють 3 аспекти: пізнавальний, соціально-культурний, лікувально-практичний.

Зігмунд Фрейд – засновник психоаналізу, психолог, невропатолог, психіатр. Психоаналіз Фрейда – спроба синтезу 2 напрямків дослідження природи людини: 1) розкриття психічних поривань внутрішнього світу, смислу людської поведінки; 2)аналізу впливу культур та со. Середовища на формування психічного життя людини та її психічних реакцій. Головне у психоаналізі: виявлення несвідомого, його філософське осмислення та тлумачення. Психіка людини роздвоюється на 2 сфери: свідоме і несвідоме ( визначають суттєві характеристики особистості).

• Поділ психіки на свідоме і несвідоме – основна передумова психоаналізу ( дає змогу зрозуміти і піддати науковому дослідженню часто спостережувані патологічні процеси духовного життя). Психоаналіз не може вважати свідоме сутністю психічного, а має розглядати свідомість як якість психічного, яка може приєднуватись чи не приєднуватись до інших його якостей.

• Психіка представлена 3 інстанціями: 1)несвідоме – частина психіки, де концентруються несвідомі бажання, витіснені із свідомості ідеї; 2)перед свідоме – зміст душевного життя, який у даний час не усвідомлюється, але легко може стати усвідомленими (пам’ять, мислення); свідомість – сприймання зовнішнього світу.

• Джерело психічної динаміки – бажання сфери несвідомого, що прагнуть розрядки через дію. Для цього необхідно, щоб вони включились у сферу свідомості, яка управляє реалізацією актів поведінки. Можливим це стає за посередництва перед свідомого, які здійснює цензуру бажань несвідомого.

• Фрейд уточнює: психічна діяльність несвідомого підкорюється принципу задоволення, а психічна діяльність перед свідомого – принципу реальності. Приклади психічної діяльності: сновидіння, асоціативне мислення, гіпнотичне навіювання, дотепність, психопатологія буденного життя (забування імен, прізвищ, дублення речей).

• Головний рушій поведінки – інстинкти: 1)самозбереження; 2)сексуальний (лібідо).

• Лібідо – психічна енергія, яка лежить в основі всіх сексуальних проявів індивіда, Сила, що кількісно змінюється і якою можна вимірювати всі процеси та перетворення в сфері сексуального збудження. Психічна енергія інтерпретується як енергія лібідо, а також субстанція, що кількісно змінюється. Інстинктивний імпульс може бути розрядженим у дію, витісненим назад у несвідоме, або ж енергія сексуальних потягів відхиляється від прямої мети і спрямовується до несексуальних (соц..) цілей (сублімація). Процес психічного розвитку людини – біологічно детермінований процес перетворень її сексуального інстинкту.

• Фрейд переглянув структуру інстинктів (воля до влади, сексуально-еротичний, інстинкти марнословства) через труднощі, пов’язані із: 1)зведенням усієї людської поведінки до проявів сексуальності; 2) впливом 1 св. Війни; 3)критика опонентів.

• У праці «Я і Воно» Фрейд розгортає структурну концепцію психіки, виділяючи в ній 3 сфери: «Воно» (несвідоме), «Я»(свідоме), «Над-Я» (над свідоме). Воно – найпримітивніше субстанція, яка схоплює усе природжене, генетично первинне, найглибинніший плас несвідомих потягів, що підкоряється принципу задоволення і нічого не знає про реальність, ні про суспільство. Вимоги «Воно» мають задовольняти «Я». «Я» - сфера свідомого; посередник між несвідомим та зовнішнім світом, що діє за принципом реальності. Прагне зробити «Воно» прийнятним для світу і привести світ у відповідність до бажань «Воно». «Над-Я» - джерело моральних та релігійних почуттів; внутрішня особистісна совість, інстанція, що уособлює в собі установки суспільства. «Воно» зумовлене генетично, «Я» індивідуальним досвідом, «над-Я» - результат впливу інших людей.

• Всю історію людства, соц.. події, суспільне життя Фрейд тлумачить з позиції психоаналізу та біогенетичного закону. Індивідуальний розвиток людини відтворює основні стадії розвитку людського роду. Психіка – засіб взаємозв’язку всіх епох. Соціокультурні стереотипи поведінки визначаються сімейно-сексуальними відносинами. Буття тлумачиться як постійна боротьба між «інстинктом життя» (еросом) та «інстинктом смерті» (танатосом). Заперечує соціокультурні закономірності. Вважає, що культура існує за рахунок сублімованої енергії лібідо. Процес культури є справою Еросу.

• Релігія – загальнолюдський нав’язливий невроз, аналогічний до відповідного дитячого неврозу (комплекс Едіпа); форма масового божевілля.

• Комплекс Едіпа – сукупність неусвідомлюваних уявлень та почуттів, які концентруються навколо несвідомого потягу дітей до одного з батьків протележної статі.

• Проводить ідею культурної танатології (приреченості людської цивілізації). Людство розвивається неправильно, тому не буде великої трагедії, якщо цивілізація загине. Побудував єдину внутрішньо взаємопов’язану картину психіки.

• Увів до наукового обігу ідеї та проблеми, які показали, що рівень свідомості є невіддільним від інших рівнів психічної активності, без вивчення природи яких неможливо зрозуміти природу людини.

• Запропонував нові способи лікування хвороб, новий підхід до пізнання людини, її духовного світу.

• Але Фрейд не зміг до кінця розкрити роль соціального фактора у формуванні і розвитку свідомості та психіки людини. Деякі положення його концепції виявили свою обмеженість і практичну безперспективність.