Напрямки в екзистенціалізмі

• Релігійний (Марсель, Ясперс) закликає до руху від світу до Бога, до самозаглиблення, що зробить можливим досягнення трасцендального виміру буття. Самозаглиблення – розширення лише індивідуального «Я» (підривається егоїстична замкнутість і відкриваються горизонти зв’язку зі своєю епохою і вічністю).

• Атеїстичний (Сартр, Камю) є значно послідовнішим. Вчить, що навіть, коли Бога немає, то все ж є, принаймні, одне буття – людина. Сартр: людина спочатку існує, зустрічається, з’являється у світі, а потім вона визначається. Немає заданої людської природи, ніяка зовнішня сила, крім самого індивіда, не може зробити його людиною.

Концепція людського буття Ясперса: буття – 1)предметне буття; 2)екзистенція, або вільне людське існування; 3) трансценденція – раціональна незбагнена мета будь-якого буття та мислення.

Проблеми смерті: Камю заявив, що основним питанням філософів має бути питання самогубства.

Філософська антропологія

Це філософське вчення про природу і сунтність людини. Течія західної філософії 20 ст. Представники: М. Шелер, Г. Плеснер, А. Гелен, Е. Ротхакер, Хенстенберг, Больнов.

• Ідейні джерела: філософія німецького романтизму, «філософія життя», принципи трансценденталізму Канта, трансцендентальна феноменологія Гуссерля, трансцендентальна аналітика людського буття Хайдегера.

• Наука про метафізичне походження людини, про її фізичне, психічне, духовне начала в світі, про ті сили, які рухають нею і які вона приводить у рух.

• Завдання: показати, яким чином із основної структури людського буття випливають усі специфічні монополії, звершення й справи людини: мова, совість, інструменти, зброя, ідеї справедливого і несправедливого, держава, керівництво, мистцеітво, міф, релігія, наука. Об’єднати конкретно-наукове, предметне вивчення різноманітних сторін і сфер людського буття з цілісним філософським його осягненням.

• Центральне питання – про сутність людини.

Антропологічні концепції:

1. Біологічна (Гелен, Портман) – людина – «біологічно недостатня» істота (їй не вистачає інстинктів).

   1. Не завершена і не закріплена у тваринно-біологічні організації (не має можливості вести виключно природне існування)

   2. Людина віддана сама собі і тому змушеня шукати відмінні від тваринних засоби відтворення свого життя.

   3. Історія, суспільство – форми доповнення біологічної недостатності людини.

2. Культурологічна. Завдання: подолання абсолютизації як предметності, так і духовності людини, у розгляді її як живої і творчої історичної особистості. 3 складові: 1)тваринне життя людини; 2)визначене пориваннями та почуттями Воно; 3)мисляче і самоусвідомлене «Я». Людина – творець і носій культури. Культура – специфічна форма висловлення творчої відповіді особистості на виклик природи, як стиль життя і спосіб орієнтації у світі. Ротхакер: людина має світ, який в результаті її діяльності лише тоді звужується до певного «середовища проживання», коли із загального світового цілого вичленовуються певні «духовні ландшафти».

3. Релігійна. Відтворюються та розвиваються Шелерівські уявлення про «об’єктивність людського духу», про його здатність до неупередженого ставлення до світу. Шелер: людині властива деяка природжена прихильність, любовне ставлення до речей, до інших людей, яку неможливо висти з її біофізичної природи. Становлення людини як духовної істоти є одночасно втіленням, здійсненням божественного в людині.