14. Соціально-економічний розвиток та політична система к.Р. 10-11ст

Київські князі в 9-10 століттях головним чином турбувалися про підвищення економічної та політичної сили держави. Вони укріплювали міста, впорядковували законодавчі норми та фіскальну систему, а також регулювали обов’язки підлеглого населення. За часів правління княгині Ольги (приблизно 946 р.) було зроблено першу спробу позбутися язичництва та запровадити християнство. Однак офіційно на Русі християнство як державну релігію було запроваджено лише в 988 р. князем Володимиром Святославовичем. Дипломатичні відносини давньоруської держави з сусідніми країнами, зокрема Візантією та Германською імперією, зміцнилися протягом 10 століття після падіння хозарського царства.

 

Військові походи руських князів відіграли важливу роль у розширенні території Київської Русі та ствердженні її могутності в очах сусідніх народів. У „Повісті минулих літ” згадується переможний похід князя Олега на Царгород в 907 р., успішність якого пов’язується серед іншого з укладанням миру з візантійським імператором. Кілька років потому руські дружини здійснили набіги на територію Арабського халіфату. В 940 р. князь Ігор (наступник Олега) кілька разів ходив військовими походами на Східний Крим та Тамань, Візантію та узбережжя Каспійського моря. Київська Русь також вела досить активну військову діяльність протягом 960-х та 970-х рр. під час володарювання князя Святослава. (964-972).

 

Створення давньоруської національної держави відбувалося за правління сина князя Святослава, Володимира (978-1015). Під його керівництвом зросли економічна та політична міць держави, авторитет князя та організація законодавства. Успішні військові походи князя також розширили кордони руської території.

 

 Процес формування давньоруської держави завершився на початку 11 століття за правління Ярослава Мудрого. Це були часи найбільшого піднесення Київської Русі. Зріс міжнародний авторитет країни завдяки династичним відносинам та дипломатії князя. Ярослав направив значні зусилля на припинення громадянської війни, яка розгорілася після смерті Володимира та на захист території країни від нападів кочових племен. Під час князювання Ярослава зросло значення міст в економічному та культурному житті країни, зміцнилися відносини між різними регіонами, що сприяло розвитку торгівлі, сільського господарства та народних промислів. Було розроблено перший давньоруський кодекс – збірку законів „Руська правда”. Нажаль, нащадки князя вели міжусобиці, які в кінцевому рахунку не могли не підірвати єдності руської держави.

15. Любецький з’їзд …

Любецький з'їзд. З ініціативи Володимира Всеволодовича (Мономаха) 1097 року в Любечі проведено князівський з'їзд.

Головні питання з'їзду:

• прийняття загального правового кодексу, у якому мали зазначатися принципи взаємовідносин між князями;

• стабілізація внутрішньої ситуації на Русі;

• подолання усобиць і забезпечення політичної єдності держави.

На з'їзді були присутні Святополк Ізяславич (із Києва), Володимир Мономах (із Переяслава), Давид і Олег Святославичі (з Чернігова), Давид Ігоревич (із Володимира) та Василько Ростиславич (із Прикарпаття). Рішенням з'їзду стало закріплення «вотчин» за конкретними династичними лініями, що мало сприяти політичному та економічному розвитку держави. Та цим самим з'їзд фактично засвідчив і узаконив подрібнення колись єдиної держави на окремі спадкоємні князівства. Іншими словами — Любецький з и 'їзд ознаменував собою офіційний початок поступового й неминучого розпаду Київської Русі.

У 1100 році знову зібрався князівський з'їзд, цього разу в с. Уветичі (Витичеві), що біля Вишгорода. Тут уклали мирну угоду князі Святополк Ізяславич, Володимир Мономах, Давид Святославич і його брат Олег (із Новгорода-Сіверського). На цьому ж з'їзді відбувся суд над князем Давидом Ігоревичем, якого звинуватили в порушенні рішення Любецького з'їзду про при­пинення міжусобиць, а також в осліпленні князя Василька Ростиславича. Як покарання в Давида відібрали Володимир-Волинський, а натомість віддали далекі землі. «Не хочемо тобі дати стіл Володимирський, бо ти всадив ніж у нас; такого ще ніколи не бувало в Руській землі», — сказали йому князі.

Проте не тільки справедливі рішення прийняли князі на цьому з'їзді. Так, сліпого Василька позбавили його володінь і наказали його братові Володарю забрати сліпого князя до себе в Перемишль. Ростиславичі звичайно не погодилися з цим і зі зброєю в руках проти­стояли Святополку, який хотів захопити їхні родові володіння.

Через рік, у 1101 році, виникла потреба скликати новий князівський з'їзд, який відбувся на Золотчі — одному зі старих річищ Дніпра, неподалік від с. Вишеньки Бориспільського району Київської області. Участь у з'їзді взяли Святополк Ізяславич, Володимир Мономах, Давид Святославич, Олег Святославич та Ярослав, волинський князь. Крім того, на цей з'їзд своїх послів прислали й половці, які просили миру з руськими князями. Сторони уклали мирну угоду й навіть обмінялися полоненими, та попри це, набіги кочівників та спустошення руських земель не припинилися.

1103 року на Долобському озері (затока дніпровського рукава Чорторию) біля Києва зібралися київський та переяславський князі. Володимир Мономах запропонував Святополку здійснити спільний похід проти половців. Київський князь і його дружина відмовилися йти в похід, мотивуючи це тим, що він принесе смердам і їхньому господарству збитки. Та іншої думки був Володимир Мономах: «Але це дивно мені, браття, що смердів жалуєте і їхніх коней. А про те не думаєте, що весною, як почне орати смерд, під'їде половчанин, заб'є смерда стрілою й забере коня того, і жону його, і дітей його, і гумно його запалить. То чому про це не думаєте?». Святополк і його дружина підтримали брата: «І загомоніла вся дружина, так воно і є». І сказав Святополк: «Тепер я, браття, і ми з тобою готові... І встали Володимир і Святополк, і поцілувалися, і пішли на половців...». Разом з ними в похід на кочівників рушили й інші князі. Вороги зазнали поразки й були відкинуті від руських кордонів