57. Створення і діяльність партій 19-20 ст. Грушецький

Михайло Сергійович Грушевський народився у м.Холм, дитинство провів у Ставрополі та Владикавказі, вчився в одній із тифліських гімназій. Вищу освіту здобув у Київському університеті св. Володимира, де його вчителем і наставником був відомий український історик, професор В.Антонович. Під його впливом М.Грушевський сформувався як історик: копітка праця з документами, сприйняття народу як творця історії. Уже на третьому курсі Грушевський розпочав роботу над своєю першою великою роботою "Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV ст.". У 1891 р. праця з'явилася друком і була удостоєна вченою радою університету золотої медалі. Критика відзначала прекрасне знання джерел, здатність до критичного аналізу історичних концепцій, дослідницький талант автора. Друга велика робота "Барське староство. Історичні нариси"(1894 р.) стала магістерською дисертацією молодого вченого.

За рекомендацією В.Антоновича М.Грушевський посів кафедру історії Східної Європи у Львівському університеті, а згодом став ще й редактором "Записок Наукового товариства ім. Т.Шевченка". У 1897 р. він був обраний головою НТШ, яке очолював до 1914 р. Завдяки цим посадам він став однією з ключових фігур українського громадсько-політичного життя в Галичині і загалом в Україні. Завдяки своїм організаційним здібностям Грушевський згуртував плеяду українських діячів, учених, які плідно працювали на ниві української науки й громадського життя. Грушевським була задумана й почала здійснюватись ідея створення багатотомної фундаментальної праці, яка б узагальнила величезну епоху в розвитку української національної історії. Уже сама ідея подати історію України від найдавніших часів до сучасності не як "українські клапті в російській історії", а як суцільний історичний процес мала невмируще значення. Грушевський видрукував перед революцією сім томів своєї великої праці "Історія України-Руси". Крім того, він опублікував короткі історичні огляди, які відіграли чи не найбільшу роль у піднесенні української культури і самосвідомості: "Очерк истории украинского народа", що витримав з 1904 по 1911 pp. три видання, і "Ілюстровану історію України" (Київ, 1912 p.). Крім того, ним було видано три з п'яти томів "Історії української літератури". Незважаючи на те, як сприймалися ці твори в суспільстві, завдяки Грушевському відтепер наявність окремої національної історії не можна було заперечувати, так як завдяки Шевченкові — наявність окремої української мови і літератури.

Революція 1905-1907 pp. в Росії дозволила Грушевському розгорнути діяльність і на Наддніпрянській Україні. У Києві було організовано Українське наукове товариство, перенесено деякі видання з Галичини, налагоджено розповсюдження праць НТШ. Проте післяреволюційна реакція змусила згорнути роботу.

В українському національному русі на початку XX ст. не було постаті, яка б могла зрівнятися з Грушевським своїм авторитетом, і цей авторитет насамперед завдячував науковому доробку вченого і неймовірно цілеспрямованій організаційній праці.