13 Бородьба за престол після Володимира Великого

Наприкінці правління Володимира I Великого, Ярослав відмовився сплачувати щорічну данину Києву, що складала 2000 гривень, і виступив проти свого батька походом. Під час приготування до походу, Володимир помер, а Ярослав, скориставшись нагодою, розпочав братовбивчу війну. Таким чином, ініціатором громадянської війни на Русі був саме Ярослав.

Після смерті свого батька Володимира I в 1015 році Ярослав I Мудрий в жорстокій боротьбі за київський престол розбив війська Святополка I біля Любеча і посів київський великокняжий престол, але 1018 під натиском польських військ короля Болеслава І, яких взяв собі на допомогу Святополк, мусив покинути Київ і утік до Новгорода. Після остаточної перемоги в битві над річкою Альтою 1019 Ярослав Мудрий став київським Великим князем. За однією з версій, у результаті братовбивчої війни саме Ярославом були вбиті святі брати Борис і Гліб та Святослав (дослідження М. Ільїна, 1964 р.^[1]). Проте, в княжій офіційній історіографії — це вбивство було приписано Святополку, якому приписали і прізвисько «Окаянний».

Прагнучи об'єднати всі руські землі під своєю владою, Ярослав Володимирович вів боротьбу проти свого брата Мстислава I Володимировича, князя тмутороканського і чернігівського. Після битви, яку Ярослав програв, під Лиственом біля Чернігова 1024 р. Ярослав мусив відступити Мстиславові Чернігівщину і всі землі на схід від Дніпра, крім Переяславщини. Згодом, після укладеного 1026 у Городку під Києвом миру, почалося порозуміння і співпраця між братами. Ярослав Мудрий допомагав Мстиславові у боротьбі з касогами і ясами у 1029 р., поширивши свої володіння до Кавказьких гір; а Мстислав — у скріпленні й поширенні держави Ярослава I Мудрого на захід від Дніпра. 1030 на півночі Ярослав зайняв землі між Чудським озером і Балтикою і там заснував м. Юріїв (нині — Тарту), у 1030 — 1031 війська Ярослава і Мстислава відвоювали Червенські городи, які 1018 захопив Болеслав І. Тоді ж Ярослав здобув від королівства Польського смугу землі між ріками Сяном і Бугом; там збудовано міста Ярослав і Белз.

Після смерті Мстислава у 1036 році Ярослав об'єднав під своєю владою лівобережні землі, ставши єдиним володарем могутньої Київської держави, окрім Полоцького князівства, яке було виділено Володимиром Святим в уділ роду Ізяслава. 1036, за літописом, Ярослав Мудрий розгромив біля Києва печенігів і нібито, за літописом, на місці перемоги над ними почав будувати у 1037 Софійський собор. Хоча останні дослідження Софії Київської спростували це твердження літопису. За аналізом графіті, а також за іноземними писемними пам'ятками, насамперед німецькими (Хроніка Титмара Мерзебурзького), Собор святої Софії був закладений раніше

14 Діяльність Ярослава Мудрого, Руська правда

Після смерті князя Володимира Великого між його синами почалася кривава війна за владу. У ній загинули Борис і Гліб. У 1019 р. у битві на р. Альті Ярослав переміг свого головного суперника — пасинка Володимира Святополка, прозваного за вбивство братів Окаянним. З братом Мстиславом Ярослав у 1026 р. уклав угоду, за якою вони розділили по Дніпру Південну Русь. Ярослав отримав Правобережжя з Києвом, Мстислав - Лівобережжя з Черніговом. По смерті Мстислава (1036 р.), у якого не було спадкоємців, Ярослав зробився, за словами "Повісті временних літ", "самовладцем Руської землі".

Ярослав Мудрий князював у Києві 35 років (1019—1054 pp.). Головну увагу Ярослав приділяв внутрішнім проблемам, а також відбудові країни та захисту її кордонів. 1036 р. він розбив і відкинув назавжди від Києва печенігів, на початку 30-х pp. XI ст. відвоював у Польщі червенські міста і Белзьку волость, здійснив успішні походи проти ятвягів і Литви. Для захисту західних рубежів держави київський князь заснував над р. Саяном місто Ярослав, підкорив племена чуді, на березі Чудського озера заклав місто Юргів (християнське ім'я Ярослав - Юрій, Георгій). З розгромом печенігів південні кордони Київської Русі на Правобережжі відсунулися від р. Стугни до Росі приблизно на 100 км. На Росі було збудовано Юр’їв (сучасна Біла Церква) та інші міста-фортеці. Київська Русь стала найбільшою державою в Європі, її кордони простягалися від Волги до Карпат і від Росі до Балтійського моря.

Могутність Київської держави була визнана всією Європою, і правлячі династії почали вступати з родиною київського князя у шлюбні відносини. Самого Ярослава Мудрого звали "тестем Європи". Його дружиною була дочка шведського короля Інгігерда (Ірина). Сестра князя Добронега була дружиною польського князя Казиміра. Одна його дочка Анна стала французькою королевою, друга, Єлизавета, — норвезькою, третя, Анастасія, — угорською. Син Ярослава Всеволод одружився з дочкою візантійського імператора Костянтина Мономаха Марією; від цього шлюбу народився майбутній київський князь Володимир Мономах.

Ярослав розбудував Київ, спорудивши величне "місто Ярослава", головною окрасою якого стали Золоті ворота та Софіївський собор. У 1051 р. на схилах Дніпра був заснований Печерський монастир — майбутній центр утвердження християнства й культури на Русі. Загалом у Києві в той час нараховувалось 40 церков. Із розвоєм християнства Ярослав у 1051 р. призначив київським митрополитом видатного письменника — русина Іларіона. Тим самим була послаблена залежність Русі від візантійського імператора.

З ім'ям Ярослава пов'язаний розквіт давньоруської культури, писемності й наукових знань. За любов до книжок і науки його й прозвали Мудрим. З ім'ям Ярослава Мудрого пов'язане створення першого літописного зводу 1037—1039 pp.

та першого писаного зводу законів — "Руської правди". Об'єднання звичаєвих правових норм у збірник законів вважається однією з найбільших заслуг Ярослава Мудрого.

Нині відомо понад 100 списків "Руської правди". Більшість дослідників поділяють їх на три редакції: коротку, поширену і скорочену. Складається "Руська правда" з "Правди Ярослава", або "Найдавнішої правди" (її датують 1016 p., коли вона була дана Ярославом новгородцям), "Правди Ярославичів" (датують 1072 р.) і окремих законодавчих постанов. "Правда Ярослава" дороблялася й остаточно під назвою "Суд Ярослава Володимировича" упроваджена 1036—1037 pp. Разом з "Уставом Володимира Всеволодовича" (Мономаха) вона складає Поширену редакцію "Руської правди". Скорочена редакція розглядається здебільшого як найпізніша, створена шляхом вилучення застарілих норм із Поширеної редакції у XIV—XV ст. Кожна з редакцій "Руської правди" відбиває певний ступінь зрілості феодальних відносин, що в цілому дає змогу характеризувати цю збірку як пам'ятку феодального права. Закріплюючи в офіційному документі норми звичаєвого права і таким чином суттєво обмежуючи феодальну сваволю, "Руська правда" загалом увічнювала феодальну нерівність, усебічно захищала інтереси і власність феодалів, створювала умови для закабалення феодально-залежного населення. Коли за вбивство селянина платилося 6, то за князівського дружинника — 80 гривень. Однак законодавець певною мірою дбав і про права "низів", зокрема захищав від господарської сваволі закупів, не допускав протиправного обернення їх на холопів тощо. Основним об'єктом захисту стало життя, тілесна недоторканість людини, хоч і різні за її фінансовою оцінкою. На відміну від багатьох аналогічних європейських юридичних пам'яток (так званих "варварських правд"), "Руська правда" не передбачала застосування смертної кари, відрубування рук, ніг чи інших аналогічних покарань. А кровна помста хоча й допускалася за часів Ярослава Мудрого, проте вже його синами була категорично заборонена. Замість неї вводилася грошова компенсація. "Руська правда" відіграла важливу роль у соціально-економічному розвиткові суспільства, поступі державності і складанні державного управління.

За Ярослава Володимировича Київська Русь сягнула зеніту свого розквіту й могутності, стала в ряд з головними країнами середньовічного світу — Візантією та Германською імперією. Та його сини не змогли підтримати державу на тому рівні, на який вона піднеслася за їхніх діда й батька.