Тема 7. Полемічне письменство

Полемічне письменство як новий етап у вдосконаленні художніх форм. Тяжіння в ньому до вищого рівня аналітичності, культивування та дослідження причин розходжень православної та католицької церков через щедре використання теологічних аргументів, різноманітних джерел попередників і сучасників. Наповнення творів символікою та метафорами в інтерпретації традиційних сюжетів. Чотири підходи до теми християнського віровчення в національному письменстві: православний, греко-католицький, протестантський та єзуїтський.

Творча спадщина письменників-полемістів з Острога. Демократичні засади світогляду та суспільних позицій Герасима Смотрицького в передмові “До народів руських”, творах “Ключ Царства Небесного”, “Календар римський новий”.

Посилення православної ідеології в трактатах “Про єдину дійсну православну віру” Василя Суразького, “Казання святого Кирила” Стефана Зизанія, листах Клирика Острозького до Іпатія Потія та його ж “Історія про листрикійський… Флоридський синод”.

Посилення художніх тенденцій на засадах бароковості в трактаті “Апокрисис” Христофора Філалета. Авторська позиція стосовно національно-визвольного руху козацько-селянських верств. І.Франко про “Апокрисис”.

Творчість Мелетія Смотрицького, її гуманістична спрямованість.

Творчість Касіяна Саковича – початок відновлення полеміки між конфесіями. Памфлет “Перспектива” (1642).

Полемічна творчість Іоаникія Галятовського та основна її проблематика. Антикатолицько-уніатське спрямування диспуту "Білоцерківська розмова" (1676), трактат “Фундаменти” (1683). Наповнення останнього теологічним, історичним і побутовим матеріалами. Барокові засади публіцистики письменника.

Збірка “Ключ розуміння” (1659, 1665) та трактат “Наука, або Спосіб складання казання” Іоаникія Галятовського як вершинне досягнення практика й теорії барокової проповіді. Особливості композиції. Роль і місце теми в творі. Використання логічних і курйозних запитань, порівнянь, алегорій, метафор як обов’язкових складових поетики. Орієнтація проповідників на рівень освіченості аудиторії. Місце і роль прикладів у композиції проповіді. Сюжети вставних новел, оповідань (прикладів). Образи героїв творів: Богородиці, Ісуса Христа, апостолів, святих.

“Огородок Марії Богородиці” (1672), “Вінець Христовий” (1688) Антонія Радивиловського як визначне явище барокової проповідницької белетристики. Орієнтація автора на широку демократичну аудиторію. Використання вставних новел-прикладів різноманітного книжного походження.

Тема 8. Українська поезія хvіі – хvііі століть

Жанрове розмаїття поезії. Удосконалення жанру епіграми в творчості Віталія Дубненського (“Діоптра”, 1612). Особливості інтерпретації автором традиційних мотивів.

Формування та розвиток барокової панегіричної поезії. “Вірші на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного…” (1622) Касіяна Саковича – вершинне явище ранньої національної барокової поезії панегірико-декламаційного спрямування. Синтез національних і ренесансно-класицистичних традицій: патріотичне наснаження твору. Спроба створення художньо-біографічної історії видатних діячів історії. Особливості поетики твору. Образ гетьмана Сагайдачного та запорізького козацтва. Використання поетики ораторського мистецтва. Порівняння дій і постаті гетьмана з героями світової історії.

“Лабіринт” Хоми Євлевича як ренесансно-просвітницька поема барокового письменства. Образи Мудрості, автора. Акцентування уваги на потребу широкого розвитку науки та її важке пробивання шляху до сердець і розуму людей. Дидактичне спрямування твору.

Героїко-патріотична тематика в батальних поезіях “Дії турецькі і змагання козацькі” Мартина Пашковського, “Дніпрові Камени” Івана Домбровського, “Пам’ять війни турецької” Бартоломея Зиморовича.

Розробка мотивів кохання, буденної жіночої праці, прагнення особистого щастя. Зображення образу жінки-українки в “Селянках” (1614) Симона Симоніда (Шимоновича).

Жанрове розмаїття ліричної поезії Феофана Прокоповича. Побутові реалії в мотивах епіграм. Гуманістичні та світські мотиви творів.

Розвиток метафізичної поезії та її тісний зв’язок із конкретними потребами своєї епохи. Вкраплення в духовну лірику світських мотивів. Культивування мотивів людських чеснот, поваги до людей, любові до них; засудження аморальності, переваги матеріального прагнення над духовним змістом життя, відчуженості від потреб ближнього. Барокові засади духовної поезії.

“Перло многоцінне” (1646) Кирила Транквіліона-Ставровецького – збірка прозових і поетичних творів.

Використання барокових засобів у збірках “Дзиґар цілий і напівдзиґарик” (1690), “Молоко…” (1691) Івана Величковського.

Бароковий консептизм збірки “Аполлонова лютня” (1671) Лазаря Барановича.

“Руно орошене” (1680) Дмитра Туптала. Розробка автором поетичних образів Богородиці, Ісуса Христа, янголів, великомучениці Варвари, Миколи-чудотворця, Івана предтечі, страстей Христових.

Різнобічна тематика поетичної творчості Івана Максимовича. Звернення до жанру великих епічних форм: поеми «Алфавіт» (1705), «Богородице Діво» (1707). Розробка поетом жанру вірша-притчі («Герасим Йорданський», «Цар Олександр» та ін.).

Розвиток жанру «нищ енських віршів». Творчість Петра Поповича-Гученського. Використання засобів гумору для відтворення смішних і кумедних сценок із життя бурсаків, спудеїв, їхніх мандрівок.

Епіграматична та філософсько-медитативна лірика збірки “Світ, по частинах розглянутий” (1697) Данила Братковського. Гуманістичні засади змісту.

Віршована спадщина Климентія Зіновіїва – енциклопедія суспільно-культурного життя Вкраїни кінця ХVІІ – початку ХVІІІ ст. Традиційність і новаторство поета в ідейно-тематичній спрямованості творчості. Жанрове розмаїття збірки, провідне місце віршів-епіграм.

Поезія Івана Мазепи як роздум над долею Вкраїни в епоху руїни. Зв’язок її з поетикою та ідейним спрямуванням козацького епосу, лірикою митців ХVІІ ст. Патріотичні мотиви, елегійний пафос.

Семінарське заняття: Жанрове розмаїття поезії.

Самостійна робота: План-конспект прочитаних творів.