Тема 8. Українське «постшістдесятництво». Феномен «Київської школи поетів» (в.Кордун, в.Голобородько, м.Воробйов)

Поява «Київської школи поетів» у кінці 60-х років ХХ століття, її склад (В.Голобородько, В.Кордун, М.Воробйов, В.Рубан, С.Вишенський та ін.). Естетична парадигма митців цієї школи, невизнання «соціального режиму», духовний опір проти колоніального становища України. Відбиття в ліриці справжнього драматизму народного буття, екзистенціального духу народу; захист самодостатності мистецтва, його незаангажованість; прагнення зреалізувати в поезії «триєдність свободи» – свободу творення, свободу особистості та свободу народу.

В.Кордун – самобутній митець, лідер «Київської школи поетів» українського постшістдесятництва. Культивування модерних форм поезії, зокрема верлібру (вільного вірша), наповнення його національним світом образів та ідей. Органічне поєднання модерного мислення людини ХХ століття з українською народною міфологією, символікою, архетипними образами, що позначають велич і духовну міць людини. Заборона його творів протягом 1968–1982 рр. в Україні. Збірки «Земля натхненна» (1984), «Пісеньки з маминого наперстка» (1986), «Славія» (1987), «Кущ вогню» (1990), «Сонцестояння» (1992), «Білі псалми» (1999).

Значення творчості В.Голобородька. Заборона творів поета радянським режимом і визнання митця у світі, вихід за кордоном збірки «Летюче віконце» (1970), антології «Модерна поезія. Від Рабіндраната Тагора – до Василя Голобородька» (1983). Поява в Україні збірок «Зелен день» (1988), «Ікар на метеликових крилах» (1990), «Калина об Різдві» (1992), «Слова у вишневих сорочках» (1999). Проблематика творів, система образів та мотивів; закоріненість творів поета в національні джерела. Верлібр як універсальна поетична форма під пером поета.

Модерністичний дискурс М.Воробйова, його збірки «Пригадай на дорогу мені» (1985), «Місяць шипшини» (1986), «Ожина обрію» (1988), «Прогулянка одинцем» (1990), «Верховний голос» (1992). «Іскри в слідах» (1994). Екзистенціальні мотиви. Концепція абсурдного світу й людини в ньому.

Семінарське заняття: Творчі принципи «Київської школи поетів».

Тема 9. «Київська іронічна школа» 70–80-х рр. Творчість в.Діброва, б.Жолдака

«Київська іронічна школа» 1970–1980-х років як попередник літературного постмодерну в Україні. Створення представниками київської іронічної прози гротескно трансформованого образу «маленької людини», образу «зайвої людини», «жертви системи», використання прийому театру маріонеток та ідеології театру абсурду.

Мовна гра як важлива стихія Б. Жолдака-постмодерніста (збірники оповідань «Спокуси: Фантастичні та інші історії», «Яловичина (Макабреска)»). Пародійність та іронічність прози Б.Жолдака. Ненормативна лексика (суржик) як об’єкт пародії Б.Жолдака. Суржик – явище постмодерної ситуації в Україні: гібридність мов, поліморфізм мовних форм, гетероглосія дискурсів.

Цикл оповідань В.Діброва «Пісні Бітлз»: проблематика, символіка, образна система, манера викладу. Зображення абсурдності пізньототалітарної системи та маріонетковості «верхів» і замаскованості «низів».

Самостійна робота: «Київська іронічна школа» як попередник літературного постмодерну в Україні.