- •12. Художні особливості жанрів історичної пісні й балади.
- •18. Образна парадигма казкового епосу.
- •22. Замовляння і заклинання. Поетика сугестивних текстів. Жанрові особливості. Структура. Символіка.
- •25. Народний гумор. Анекдот. Художні особливості жанру.
- •26. Поетика народних паремій. Прислів’я і приказка.
- •27. Загадка як особлива форма народної творчості. Поетика жанру.
- •29.Поетика ліричних необрядових жанрів. Родинно-побутова лірика українців.
- •30. Поетика ліричних необрядових жанрів. Родинно-побутова лірика українців. Соціально-побутова лірика українців.
- •31. Народна драма. Різдвяний вертеп.
- •32. Художні особливості купальської поезії.
- •34. Коломийка і її художні особливості.
- •36. Колискова пісня. Образи-символи.
34. Коломийка і її художні особливості.
Коломи́йки — традиційний жанр української фольк-музики і хореографії, — дворядкова народна пісня (співанка), кожен рядок якої має 14 складів з обов’язковою цезурою (паузою) після восьмого складу. Коломийками також називають коротенькі пісеньки, що можуть виступати як приспівки до танцю. Часто вони об'єднуються у в'язанки, які не мають, проте, сталого змісту, а залежать від уподобання співака та обставин виконання.
Активний процес творення і функціонування коломийок свідчить про життєвість цього жанру.
Специфіку коломийки свого часу визначив відомий фольклорист Ф. Колесса:
|
Коломийка — це початково танцювальна пісня, яку й досі співають до танцю, стала улюбленою формою ліричної пісні на західноукраїнській території, особливо на Покутті, де поступово витіснила з ужитку інші пісенні форми. Вона має танцювальний характер і вільне сполучення строф спільного або спорідненого змісту, іноді на підставі тільки ближчої або дальшої асоціації думок і поетичних образів. |
|
Проте на думку В. Гошовського, коломийка — це пісенний тип, значно старший за сам жанр: своїм корінням він сягає ХVІІ століття. Спираючись на відкриття Ф. Колесси, В. Гошовський досліджував пісні коломийкового типу, які були поширені не тільки в Західній, але і в Східній Україні. Коломийка є одним з популярних і улюблених жанрів у Західній Україні.
У коломийках про минуле народу чується нарікання на підневільну працю, гірку солдатчину, на бідняцьке безхліб'я, вимушену емміграцію, протест проти селянського безправ'я, звучать бунтарські молитви. Найбільший масив становлять пісеньки, в яких ідеться про особисте в житті людей, їх переживання, настрої — це твори на так звані «вічні теми», однаково актуальні для різних епох, але й у них легко виловити ознаки часу, бо ж людські стосунки розвиваються на тлі певного родинного і соціального побуту.
Схарактеризувати тематичні розгалуження жанру коломийок дуже важко, тому що "коломийки перекочують й мерехтять, наче перли розсипаного намиста, і тільки «зведені докупи в систему, що гуртує їх відповідно до змісту, вони складаються на широкий образ нашого сучасного народного життя, безмірно багатий деталями й кольорами, де бачимо сльози, й радощі, і спочивки, турботи і забави, серйозні думки й жанри нашого народу в різних його розверстуваннях, його сусідів, його соціальний стан, його життя громадське й індивідуальне від колиски до могили, його традиції і вірування, його громадські і етнічні ідеали»[4].
У коломийках розкривається світ дзвінкої краси, чистих, піднесених почуттів, дотепів, іронії, жартів — доброзичливих або й дошкульних, — влучних спостережень побутового характеру, глибоких соціальних узагальнень.
В задиристих строфах, що звучать на молодіжних гулянках, осуджується зарозумілість, лінощі, пихатість.
Котра дівка напереді стоїть пишно вбрана,
Не беріть ї, хлопці, в танець, най чекає пана!
Дістається й парубкам, які, залицяються до дівчат, шукають вигоди, багатого віна (приданого), — «брали би по штири морги, хоч би й за сліпою» (морг — 0,5 га землі).
Лаконічно, але дуже виразно, рельєфно змальований буденний і святковий побут; в коломийках-приспівках до танцю ряхтять деталі яскравого гуцульського одягу: ґердани, Тибетові хустки, капці з волочками, камізельки, вишиванки, крисані з червоною китайкою, писані ташки, дротові запаски, коралі.
35. Жанрова парадигма дитячого фольклору.
«Дитячий фольклор – багатожанрова система, що складається із прозових, речитативних, пісенних та ігрових творів. До дитячого фольклору зараховують як творчість самих дітей, так і твори, що виконуються для дітей дорослими. Такий поділ виникає з того, що ігрові і ритміко-інтонаційні можливості дітей залежать від віку. У ранньому віці (з перших днів народження і десь до трьох – трьох з половиною років) емоційний, моторний і розумовий розвиток дитини лежить цілком на обов'язку дорослих. Дорослі виконують для дітей раннього віку колискові пісні та різні забавлянки (утішки)… Другу частину дитячого фольклору становлять твори, виконувані дітьми середнього і старшого віку. До них належать твори, що співаються або ритмічно промовляються: ігрові пісні, дражнилки, лічилки, небилиці, заклички, жартівливі пісні, а також прозові приповідки, скоромовки, загадки, казки. Частина з них складена дорослими для дітей, але велика кількість – це творчість самих дітей» (Анатолій Іваницький). Усі жанри дитячого фольклору умовно можна поділити на три групи: 1) тексти, створені дорослими для дітей; 2) твори, які перейшли у дитячий фольклор із загального фольклорного доробку; 3) твори самих дітей. ЖАнри дит. Фольклору:
Колискові пісні – жанр народної родинної лірики, специфічний зміст і форма якої функціонально зумовлені присиплянням дитини в колисці. Визначальний у колисковій пісні не смисловий, а звуковий (ритмо-мелодійний) компонент
«Забавлянки, або утішки, потішки, чукикалки – жанр дитячого фольклору, коротесенькі пісеньки чи віршики гумористичного, жартівливого змісту ігрової спрямованості. Вони активізують (стимулюють) єдність слова та моторики дитини, не тільки супроводяться відповідними рухами, а й розвивають мовлення дитини. Незважаючи на свою простоту, забавлянки позначені евфонічною культурою, сприяють жвавому спілкуванню з довкіллям, привчають до чуття прекрасного» (Наталія Сивачук).
«Заклички – короткі поетичні твори, пов'язані з вірою давніх людей в магічну дію слова, в яких звучать звертання до природних явищ, стихій, об'єктів, з метою вплинути на погоду, довкілля чи саму людину» (Зоряна Лановик, Мар'яна Лановик).
«Примовки… подібні до закличок, але не містять звертання із безпосередньо висловленим проханням, виражають почуття, викликані якимось явищем (наприклад «сліпим» дощем) чи вказують на бажання, не називаючи його» (Зоряна Лановик, Мар'яна Лановик).
«Скоромовка – поетичний жанр, живлений джерелами дитячого фольклору, зумовлений потребами етнопедагогіки. В основі скоромовки – дотепна гра спеціально скомпонованих важковимовних слів, призначена для тренування артикуляційного апарату дитини».
«Лічилка – один із жанрів дитячого фольклору, римовані лаконічні вірші від п'яти до десяти (іноді – більше) рядків, призначені для розподілу ролей під час гри, послідовності участі в ній. Виконуються в чіткому ритмі».
Мирилки – це короткі віршовані твори, які говорять діти на знак примирення, за призначенням вони протилежні до прозивалок і використовуються з метою відновлення товариських стосунків.
«Страшилки – короткі розповіді про страшні неймовірні події з рисами містики та фантастики, які розповідають діти ровесникам, щоб викликати в них страх. У страшилках збережено основні риси епічних жанрів. Оповідь, як правило, ведеться від третьої особи, розгортається простий сюжет з усіма його компонентами (подекуди кульмінація збігається з розв'язкою). Найпоширеніша тема – загадкова смерть чи вбивство, спричинені або викликані незвичайними обставинами чи речами, які пагубно впливають на людське життя. Основне в характері страшилок – таємничість, яка створюється передусім елементами пейзажу… і описом надприродних явищ… Ефект переляку досягається не лише за допомогою незвичайного, містичного змісту, але й формальними чинниками: повторами, ретардаціями і т.п. Атмосфера нагнітається шляхом використання відповідних епітетів. У кольористиці переважають чорний і червоний – кольори смерті та крові; також вживаються інші означення – темна кімната, отруйна їжа, страшний чоловік. Події драматизуються екзотичними елементами побуту (карета з кучером, незвичайний інтер'єр, одяг)» (Зоряна Лановик, Мар'яна Лановик).