18. Образна парадигма казкового епосу.

Умовними є і казкові персонажі. Вони — типи, а не індивідуальності, відтак змальовуються загальними рисами, часто ідеалізуються, звеличуються, гіперболізуються. Головні образи тут завжди антагоністичні: один уособлює добро, прекрасне; інший є втіленням зла, потворного. Звідси — усі їх характеристики — дії, вчинки, наміри, мова тощо.

Відповідно до функцій, що виконують персонажі в казках, Л.Ф. Дунаєвська поділяє їх на добротворців, злотворців та знедолених. Їх кількісне співвідношення у різних творах може бути різним, але кожен образ, на думку дослідниці, повинен бути віднесений до однієї з трьох груп.

Здавна дослідники вказували на різноманітність художніх форм казки як її суттєву жанрову ознаку. В. Пропп навіть висловив думку, що групи казок, об'єднані на основі особливостей їх форми і поетики, є не жанровими різновидами, а окремими жанрами.

1. Франко у своїй спробі класифікації виділив: 1. Казки звірині.

2. Казки властиві: а) казки чудесні; б) казки легендарного характеру; в) казки-новели; г) казки про дурного чорта або велетня.

3. Анекдоти. Але М. Грушевський критикував такий поділ, вважаючи основною помилкою те, «що він класифікує не прості мотиви, а доволі складні комбінації їх, і притім занадто притримується германських казкових тем...». М. Грушевський не подає класифікації казок, а виділяє головні казкові мотиви-образи чи «мікротеми». Тут розглядаються космічні сили чи космогонічні образи, образи змія, баби-яги, Кощія, тваринні персонажі тощо.

21. Поетика весільної лірики українців.

Тематика весільних обрядових пісень така: 1.Жаль(дочки за домівкою,батьків за дочкою); 2.Гірка жіноча доля 3.Величання,поздоровлення молодих; 4.Жарти. Від часів язичництва зберігаються у весіллі риси тотемізму,фетишизму та анімізму:очисна роль вогню,культ природи(гільце-дерево життя),солярні обряди(згадки про сонце,місяць,зорі у піснях,кругові обходи навколо стола по ходу сонця).З поселенням християнства стало обов’язковим вінчання. Значна кількість обрядів тепер відійшла у минуле. Але в цілому весілля зберегло свої стародавні прикмети.

Символіка весільної пісні багатюща. Якщо для ліричної родинно-побутової пісні характерні асоціативні символи, для календарно-обрядової магічні, то весільній родинно-обрядовій ліриці властиві два типи символів. Там, де переважає лірична тема, зустрічаємося із символами асоціацій (калина в піснях не завжди наречена, але тема нареченої незмінно викликає певний словесний символ). Напр.: "Під калиною три парубки говорять до дівочки" (1, с. 168). Там, де у весільних піснях помітно відчувається обрядово-магічний момент, символ буде точним (символічна дія і пов’язані з нею слова-символи – напр.: покроплення свяченою водою, посипання зерном означають бажане благополуччя, багатство, достаток, здоров’я). Функціональне значення обрядів землеробського культу, пов’язаних з використанням зерна, перш за все служили символом плодючості, вічності життя. О.Потебня зазначав, що молодих на весіллі обсипають зерном, щоб хліб родився колосистий, щоб зберігались краса і здоров’я молодих. У весільних піснях наголошується: "Обсип, мати, вівсом, червоною калиною, кропи свяченою водою, долею щасливою" (1, с.146) ; чи в іншому варіанті: "житечком обсипайте, до шлюбу випроводжайте" (2, с. 235). Як бачимо, ритуал обсипання, як і кроплення свяченою водою, має на меті уберегти від порчі молодих, зробити їх багатими, здоровими, веселими і зумовити щасливе подружнє життя. За Х. Ящуржинським, у міфічному значенні хлібні зерна вважали символом дощу, тому ритуал обсипання наречених, з цього погляду, символізував плідність. Обрядово-магічний момент відчутний у випіканні короваю, прибиранні гільця, розплітанні коси, покритті наміткою голови дівчини – точних символах. Коровай на весіллі – символ плодючості, продовження роду; з’єднання молодих у сім’ю; щастя; спільної долі (3, с. 73).