27. Загадка як особлива форма народної творчості. Поетика жанру.

Загадки — своєрідний і дуже давній вид народної творчості. В сиву давнину загадкам надавали магічного значення, вони були пов'язані з культовими обрядами й звичаями, в них помітні сліди первісного світогляду. Вміле відгадування загадок вважалося ознакою розуму і щасливої вдачі. Загадки служили засобом випробовування мудрості, зрілості людини. Згодом вони втратили свою колишню функцію і використовувались як одна з форм культурної розваги.  І. Франко аналізував духовну культуру народу в зв”язку певних епох. Він класифікував загадки на:  1) Анімістичні – в яких неживі предмети, сили і явища природі представлені як живі істоти, тобто персоніфіковані або одухотворені.  2) Зооморфічні – загадки, де сили природи зображені у вигляді звірів.  3) Антропоморфічні – такі, де явища природи і реалії дійсності порівнюються з людьми і людськими взаєминами.  4) Четверта група – в яких явища чи предмети порівнюються з іншими явищами чи предметами. 

Загадка – це лаконічний, афористичний, фольклорний твір, який побудований на інакомовності, метафорі, алегорії, описові предметів, явищ у запитальній чи розповідній формі. Сенс тексту – надати відповідь.  Основними рисами художньої форми загадок є стислість, лаконічність, сконденсованість думки й вислову.  Структура загадки подібна до діалогічної єдності, що зумовлено насамперед тим, що функціонування загадки передбачає щонайменше двох співрозмовників. Це зближує умовний діалог загадки зі сценічним діалогом. Проте в драматичному творі репліки належать певним особам, тоді як загадки й відгадки анонімні: вони є виразниками загальнонародної, колективної свідомості. Діалогічна єдність, на відміну від тексту загадки, може мати три або й більше реплік. Загадка ж завжди обмежена тільки двома висловлюваннями.  

29.Поетика ліричних необрядових жанрів. Родинно-побутова лірика українців.

Загальноприйнято усі ліричні пісні поділяти на два великі розряди: 1) родинно-побутові; 2) суспільно-побутові.  Як бачимо, цей поділ здійснено на основі тематики. Родинно-побутові пісні відображають особисте життя людини (кохання, життя в сім´ї, родинні стосунки, особисті драми, конфлікти та ін.), а у суспільно-побутових відтворене соціальне життя (суспільні явища, загальнонародні проблеми, пов´язані з історичними, економічними, політичними процесами, що стосуються всього народу), вони відтворюють життя не окремої особи, а певної верстви населення, суспільної групи (козаків, рекрутів, бурлаків та ін.) Тобто в основі поділу протиставлене особисте—суспільне. Ця визначальна ознака тематики зумовлює відмінності у характері, поетиці, художньообразній структурі пісень двох розрядів.  Родинно-побутові пісні за своїм походженням давніші, ніж суспільно-побутові, оскільки особисті духовні і сімейні проблеми, родинні стосунки, закони співжиття завжди хвилювали людей; особисті драми і конфлікти безпосередньо впливали на духовне життя, моментально породжуючи відповідні емоції, психічні реакції (одна з яких — висловити свій біль, тугу, радість, ненависть, поділитися своїми переживаннями з іншими; звідси і тяга до художньої творчості, пісні, в якій мелодією можна вилити те, що не завжди вдається висловити словами). Для того ж, щоб аналізувати і виявляти своє ставлення до суспільної дійсності, необхідний певний рівень національної свідомості, який виробляється в процесі історичного буття народу, що супроводжується певними політичними, економічними, соціальними явищами. Тому суспільно-побутові пісні виникають дещо пізніше, коли національна свідомість здатна аналізувати державотворчі процеси і суспільні явища, тобто кожна людина усвідомлює себе частиною певної національної спільноти та соціальної групи. У родинно-побутових піснях відображено родинне життя і побут людей. "Разом взяті, - вважає Г.К. Сидоренко (див."Родинно-побутова лірика в українській народній поетичній творчості". - К., 1964),- такі пісні складають ніби велетенську епопею родинного побуту, руйнуючи традиційний поділ поезії на ліричну та епічну. У своїй цілісності — це лірика, яка глибиною й багатосторонністю відображення народного сімейного укладу стоїть на грані епосу". У піснях про родинне життя висвітлюються теми любові і злагоди в сім'ї, родинні відносини і соціальна нерівність, лиха свекруха, сирітська, вдовина доля, жаль за батьківським домом, за матір'ю. Найхарактерніші риси пісень про кохання - ніжність, долання перешкод до щастя закоханих, образи ворогів та розлучників. Пісні виконуються хором під час весільного застілля, на родинах, хрестинах, толоці. Українські жартівливі родинно-побутові пісні відзначаються багатством тематики, художньо-зображальних засобів. Характерна риса цих пісень - гумористичне світосприйняття та відображення побутової дійсності. Структурний засіб пісні - прийом-самохарактеристики, коли герой розповідає про себе в гіперболізованій або гротескній формі. Чільне місце в жартівливих піснях посідають такі засоби досягнення комізму, як модифіковані контрасти: молодий і старий, кум і кума, багата і бідна, нелюб і любий, щедрі та скупі, роботящі і ліниві, кмітливі і недотепи. Наприклад: „Багатая чубатая, як у воза дишло", „Убогая красивая, як у саду вишня". Поширеним комічним засобом є нагромадження однотипних деталей („А в нашого Омелечка").