30. Поетика ліричних необрядових жанрів. Родинно-побутова лірика українців. Соціально-побутова лірика українців.

Родинно-побутові пісні — це ліричні поетично-музичні твори, в яких відбиті почуття, переживання, думки людини, пов´язані з її особистим життям, подіями в сім´ї, родинними стосунками.

За тематикою вони поділяються на три великі групи: 1) пісні про кохання (дошлюбні взаємини); 2) пісні про сімейне життя (родинні стосунки); 3) пісні про трагічні сімейні обставини, пов´язані з втратою членів сім´єї (вдовині, сирітські). Ще одна група пісень виділяється за способом відображення дійсності: на відміну від трьох перших, де пісні мають серйозний ліричний характер, четверту групу становлять пісні, що стосуються усіх сімейних проблем, особистих почуттів, але висвітлюють їх у гумористичному ключі. Це — 4) гумористично-сатиричні пісні.

Поетику пісень про кохання вирізняє:

—      романтичний характер зображення дійсності, для якого властиві ідеалізація почуттів ліричного героя (наприклад, закохана дівчина ні про що більше не думає, крім свого обранця — не їсть, не спить, чекаючи на побачення з ним

—      гіперболізація душевних драм (втрата коханого сприймається, як кінець життя)

— сентименталізація — надмірна чутливість героїв (вони плачуть, зітхають під час побачень, козак ридає, коли втрачає дівчину)

—      драматизм, що виявляється у напруженості змісту, психологічній насиченості, контрастності почуттів, небуденності життєвих епізодів;

—      ліризм — поетизація людських почуттів, оспівування внутрішньої краси і величі душі.

З художньо-поетичних засобів найчастіше використовуються

епітети:      біле личко, ясні очі, уста малинові;

порівняння:         чорні очка, як терен; паралелізми; метафори.

Пісням про кохання характерна традиційна символіка. Первісне єднання з природою спричинило велику кількість архетипів та символів на основі природних явищ, рослинного, тваринного світу. Найпоширеніші з них: пара голубів — закохані

зозуля — дівчина, сокіл — хлопець

Поряд із символами використовуються персоніфіковані образи-архетипи сонця, вітру, дощу, ворона та ін.

Друга, кількісно менша тематична група родинно-побутової лірики — пісні про сімейне життя. Ці пісні різко відрізняються від пісень про кохання: у них немає романтичних картин, ідеалізованих почуттів. На першому плані — відтворення реальної дійсності, без прикрас і перебільшень, без поетизації. Елементи казковості поступаються місцем сірій буденщині, нелегкій праці, часто — жорстокій реальності. Найпоширеніша тема — нелегка жіноча доля.

З´являються персоніфіковані образи минулих років, які відповідають: молодості: «Ой де ти, моя молодість, де ти загубилась?»; долі: «Доле моя, доле, доле молодая, Чом ти не такая, як доля людськая?»

Глибина ліризму цих пісень виявляється не в опоетизації сімейного життя, а у відвертій правдивості, реальності його відтворення. Усі використовувані художні засоби спрямовані на те, щоб увиразнити картини буденного сімейного життя, не прикрашаючи їх, зворушити слухачів.

Ще з більшою виразливістю, драматизмом змальована дійсність у третій групі пісень — про трагічні сімейні обставини, пов´язані з втратою членів сім´ї.

Невипадково у цих піснях виникає образ билини в полі, яку вітер ламає, тоненької очеретини, що гнеться від життєвої бурі. Пестливі слова «матусенько», «досадонька», «серденько», «горенько» вживаються з метою викликати у слухачів співчуття до сироти, підкреслити трагічність і безвихідь сирітського життя. У цих творах мотив розмови сироти із померлими батьками перегукується з елементами культу землі. Інколи уявний діалог з землею набуває форми замовляння.

Групою творів про родинний побут, яка виділяється на основі не тематики, а способу відображення життєвих явищ є сатирично-гумористичні пісні. На них позначилась весела вдача українця, який вміє з гумором сприймати несподівані повороти долі, знаходити розраду у влучному жарті. Ці пісні торкаються різних тем — від комічних життєвих ситуацій і до зовсім невеселих подій, на які люди пробують подивитися з іронією. Тут теж нерідко зустрічаємо збережені з далекого минулого образи-архетипи води, річки, елементів світу природи. Трапляється й прийом самовисміювання.

Відповідно до тематики соціально-побутові пісні поділяються на: козацькі, чумацькі, ремісницькі, солдатські та рекрутські, жовнірські, бурлацькі, наймитські, жебрацькі, заробітчанські та робітничі, емігрантські, тюремно-каторжанські пісні.

У козацьких піснях символом звитяги, нездоланності духу стає насипана висока могила — пам´ятник воїнської доблесті. Ці пісні пройняті романтичним духом. На відміну від інших жанрових різновидів суспільно-побутової лірики, де здебільшого основний акцент робиться на побутовій тематиці, реаліях щоденного життя, козацькі пісні романтизують побут, створюють відчуття волі, що підкреслюється пейзажними картинами: безмежний степ, по якому козак «сім днів гуляє» на своєму коні, зелена діброва, яка «ховає» його від ворогів. Крім того, що всі епізоди козацького життя подаються на тлі природи, романтизація відбувається й в інших аспектах образотворення: передаються розмови козака з конем, орлом, зозулею, вітром. Персоніфікація сил природи надає цим пісням казковості, споріднює їх з древнім пластом національної архетип-ності, архаїчної свідомості. У романтичному ключі створений і узагальнений типовий образ козака: мужній і безстрашний в бою, він водночас надзвичайно чуттєвий (насамоті тужить за домівкою, плаче, згадуючи про кохану та ін.) — тобто йому властива психологічна душевна роздвоєність. Козацькі пісні, як найдавніший пласт суспільно-побутової лірики, зберігають також деякі елементи міфологічного мислення. У цих піснях чути відгомін легенд про життя козаків-характерників, які, маючи зв´язок з нечистою силою (продали душу дияволові, замість коня у них перетворений чорт і т. п.), проявляють надприродну силу і владу над іншими. Давність походження козацьких пісень виявляється і в їхній образності. Крім головного ліричного героя — козака, в них фігурують архетипні образи коня (який може говорити людською мовою, плаче над убитим козаком, просить прокинутись), сивої зозулі (розповідає козакові, що діється вдома, від нього несе звістку рідним), ворона, сокола; персоніфіковані образи сил природи, дерев (або всієї діброви, лісу, гаю) тощо. Для них властива й своєрідна метафорика. Так, наприклад, битва асоціюється з бенкетом (почати битву — наварити меду, наварити пива), важка виснажлива битва змальовується як спорудження мостів чи греблі, поле бою — у вигляді зораної ріллі, засіяної кулями, смерть козака — вінчання з могилою.

Поетика чумацьких пісень зумовлюється неоднорідністю цього жанру фольклору, який об´єднує твори, різні за художньообразною структурою, ритмомелодикою. Серед них є ліричні, наспівно-мелодійні пісні. Частина ж — сюжетні пісні, мелодії яких наближаються до речитативності (що передає повільний ритм ходи валки), а зміст тяжіє до філософських роздумів над сенсом життя, проблемами долі. Ці пісні з елементами споглядальності, медитативності, філософічності, своєрідною манерою розповіді, умовно можна назвати чумацькою епікою. Специфіка життя і побуту чумаків виробила оригінальну самобутню образність їхніх пісень. Центральним, звичайно, є образ самого чумака — особливо виразний образ отамана — керівника валки. Це — типовий ватажок: сміливий, мудрий, з великим досвідом. Цей образ не тільки гіперболізується, але й ідеалізується. Серед другорядних образів чумацьких пісень важливе місце займають персоніфіковані образи тварин. Але на відміну від козацьких пісень, де найчастіше зустрічається архетип коня — вірного друга, бойового товариша, в чумацьких піснях це місце відводиться волам. Воли трактуються як друзі чумака, співучасники всіх його поневірянь.

Поетиці жанру рекрутських пісень характерні прийоми, поширені у всіх ліричних піснях: паралелізми (Один сад зелений, а другий цвіте; Старший брат на службі, а менший іде...); порівняння-паралелізми (ворон кряче — мати плаче; зозуля кувала — мати сина в військо виряджала); метафори (чорна рілля ізорана ще й кулями засіяна); гіперболи (над ним коник зажурився — по коліно в землю вбився) та ін.

У кріпацьких піснях абсолютно нема романтичних рис (гіперболізації, ідеалізації ліричних героїв, обширних пейзажів, персоніфікації сил природи, фантастичних картин та ін.). Народна уява і фантазія поступається місцем змалюванню життєвої конкретики: нелегкої праці, умов побуту селян, епізодів знущання поміщиків та їхніх посіпак над кріпаками, приниження людської гідності та ін.