(Теоретичний блок)

• 9Й, вш, баранье стадо! Аль оглохли!

Вам от бояр указ:

заутра бьіть в Кремле

и ждать там приказаний...

• А нам-то что?

Велят завить, завоєм и в Кремле.

Завоєм! Да че не завьіть.

Сцена из оперьі «Борис Годунов»

Політична свідомість є міждисциплінарною категорією, тому тлумачиться як компонент суспільної свідомості. У діалектико-ма- теріалістичній традиції — це теоретичне відображення політич­них відносин і політичних реальностей, заломлених через призму суб’єктивної, насамперед конкретно-історичної, «класової» сис­теми оцінок, що зумовлено економічним станом того чи іншого класу у суспільстві. Розрізняють два рівні політичної свідомості: теоретичний та прийняття політичних рішень («державно-бюрокра­тичний»).

У контексті політичної соціології політична свідомість визна­чається як сукупність установок і стереотипів, що сформувались у сфері політичної свідомості, а також висновки, отримані в ре­зультаті самостійного аналізу особою соціально-політичної дій­сності, де особливими факторами є ідеологічні компоненти (які впливають на політичну свідомість, викривлюючи її). Йдеться про два рівні політичної свідомості: ідеологічний та масовий.

У політичній психології політична свідомість — це образи пси­хіки, які в узагальненій формі відображують міру обізнаності особи в політиці та раціонального до неї ставлення (як протива­га колективному несвідомому в політиці). Політична свідомість взаємопов’язана з політичною культурою і в розвинених формах політичної культури є її системотвірним компонентом. Вона пов’я­зана з політичною поведінкою як раціональна основа її суб’єк­тивних механізмів. У зв’язку з політичною системою — є її суб’єк­тивним підґрунтям. Політична свідомість є варіантом суспільної свідомості, що виникає як відображення політичних, соціально- економічних умов буття людей.

У більш широкому контексті політичну свідомість визначають як всю сукупність психічного відображення політики, суб’єктивний компонент політики. Залежно від носія, тобто суб’єкта політичної свідомості, умовно розрізняють три типи політичної свідомості: а) масова, б) групова, в) індивідуальна.

Політичну свідомість трактують як масову свідомість, що має специфічні механізми детермінації, — це особлива, політизована частка масової свідомості. Вона тісно взаємопов’язана з іншими формами масової свідомості (наприклад, релігійною, філософ­ською, економічною) і виокремлюється «в чистому вигляді» для те­оретичного аналізу.

Суб’єктом масової політичної свідомості може бути: а) будь- який суб’єкт масової свідомості взагалі, оскільки вірогідно не іс­нує такого масового суб’єкта, свідомість якого б не перетинала­ся з проблемами громадсько-політичної діяльності; б) специфічні суб’єкти, які функціонують лише у сфері політики. Отже, йдеться про більш-менш чітко оформлених суб’єктів, таких як політич­ні партії, державний апарат, неполітичні громадські організації (профспілкові, національні, молодіжні та ін.), масові рухи та умовні групи громадян.

Вона містить статичні (норми, стереотипи, традиції, потреби та інтереси, цінності, звичаї, ціннісні орієнтації та соціально-політичні аттитюди) та динамічні (масові настрої, соціальні почуття, суспіль­но-політична атмосфера, суспільна думка) компоненти. У житті це має прояв у таких формах: а) сподівання людей, оцінка ними своїх можливостей впливати на політичну систему з метою їхньої реалі­зації; б) соціально-політичні цінності (які є основною ідеологічного вибору, наприклад, свобода, рівність, братерство, демократія, ста­більність, порядок); в) мінливі думки, настрої, що відображує тепе­рішню оцінку дій тих чи інших політиків, політичних акцій; г) ідеоло­гія як політико-ідеологічний плюралізм тощо.

Масова політична свідомість визначає тип і рівень політичної культури суспільства — зумовлює найбільш типові, масові варіан­ти політичної поведінки. Її досліджують переважно засобами опи­тування громадської думки з політичних питань.

Жодний з індивідуальних суб’єктів не є повноцінним носієм громадської думки. Невидима для особи влада соціальних норм зумовлюється індивідуальною інтерпретацією суб’єктивного сен­су інтеріоризованих соціальних норм. Тиск громадської думки є назагал глобальним, а основний його психологічний масив пе­реважно не усвідомлюється, хоча й переживається як не досить очевидний, знеособлений вплив. Поступово зміст соціальних ви­мог приймається як найбільш слушний, і в такий спосіб соціальні норми перетворюються на внутрішні переконання. Найважливіші норми інституціалізуються, надаючи додаткової сталості соціаль­ній структурі. Відтак діалектика їхньої сталості і мінливості виявля­ється атрибутивною властивістю соціального буття та перебуван­ня особи в соціумі (В. Васютинський).

Групова політична свідомість — це свідомість організова­них, конкретних великих груп (соціальні класи, національно-ет- нічні утворення, політичні еліти, хунта, політбюро, групи тиску), які пов’язані з політикою. Це сукупність уявлень, які визначають зміст, напрям, інтенсивність політичної активності групи. Особли­вості групової політичної свідомості зумовлюють: а) місце групи в соціально-політичній системі, б) особливості групової самосві­домості. У структурі політичної свідомості основними є політичні позиції та ідеологічні вподобання, які домінують в груповій полі­тичній свідомості. Методами вивчення є аналіз документів полі­тичного характеру, які створюють досліджувані групи тощо.

Політична свідомість як властивість і якість особистості акто­ра характеризує сприймання політики, її оцінку, спрямованість власних дій у політиці. Визначає типові характеристики і структур­ні компоненти свідомості й поведінки людини в політиці як у спе­цифічній сфері людської діяльності. Вона формується в процесі політичної соціалізації, коли засвоюються способи оволодіння груповими і масовими варіантами політичної свідомості та виро­бляється власна політична свідомість. Механізми функціонування політичної свідомості індивіда поділяють на дві групи: 1) мотива­ційні складові (політичні потреби, цінності, установки, почуття та емоції); 2) пізнавальні складові (знання, інформованість, інтерес до політики, переконання).

Динаміка та етапи політичної свідомості досліджуються на всіх рівнях — масовому, груповому, індивідуальному. Це дає змогу буду­вати прогнози, оцінювати варіанти модифікації політичних систем. Дослідження проводяться у двох напрямах: 1) вивчення послідов­них етапів трансформування політичної свідомості в межах одного суспільства (наприклад, перехід від тоталітарної до авторитарної політичної свідомості); 2) порівняльний політико-психологічний аналіз (метод зрізів), аналіз типів і видів політичної свідомості, які існують у різних суспільствах (крос-культурні дослідження).

Розрізняють дві форми політичної свідомості залежно від рівня теоретичного узагальнення — буденну та теоретико-ідеологізова- ну (систематизована форма). Властивостями буденної політичної свідомості є змістовна дифузність, смутність, суперечливість, урив­частість, підвищена емоційність, стереотипність, випадковість компонентів, які її утворюють, стихійність становлення, розвиток під впливом побутових уявлень про політику (так званий житей­ський здоровий глузд).

Теоретичній політичній свідомості властиві: цілісна раціональна система поглядів і суджень, визначений світогляд (який пояснює навколишню політичну дійсність на основі певної ідеологічної кон­цепції). ідеологія стає можливою тоді, коли виникає предмет дис­кусії, розбіжності точок зору з приводу суспільного устрою. Вона неминуче спотворює дійсність, гіпертрофуючи одні її аспекти, за­мовчуючи або відводячи в тінь інші, у такий спосіб «допомагаючи» усвідомити соціально-політичну сферу життя.

Можливості взаємопереходів певних компонентів політичної свідомості з однієї форми в іншу є одним з показників соціально- політичного розвитку. За критерієм ідеології розрізняються типи політичної свідомості: консервативна, ліберальна, реформатор­ська, революційна, тоталітарна, авторитарна, демократична та ін.

Поряд з уявленнями про політичну дійсність у актора виробля­ється відносно стійка усвідомлена система уявлень про самого себе в соціально-політичному контексті, що називають політич­ною самосвідомістю. На основі політичної самосвідомості суб’єкт ставиться до самого себе та цілеспрямовано будує свої взаємини з іншими суб’єктами і об’єктами політики як всередині соціально- політичної системи, так і за її межами.

Сам процес усвідомлення є включеним у сукупну суспільно-по­літичну діяльність, в межах якої (з метою спілкування) індивіду­альний політичний досвід виражається у значеннях завдяки чому суб’єкт і може його усвідомити. До усвідомлення призводить про­цес вираження знання в знаково-опосередкованій і соціально- нормативній формі. Політична самосвідомість може трактуватися як один із рівнів пізнання актором самого себе як індивідуальнос­ті, в тому числі й становища у політичному середовищі, ставлення до різних його явищ і об’єктів.

Політична самосвідомість частково містить зміст політичної «Я-концепції» громадянина, яка є більш стійкою часткою політичної самосвідомості тією мірою, у якій політична Я-концепція потенцій­но усвідомлюється. З огляду на це розрізняють три аспекти по­літичної самосвідомості: 1) когнітивний, 2) емоційний, 3) оцінно- вольовий.

Когнітивний аспект — набір усвідомлених знань про своє міс­це в політиці: наявність певного інформаційного рівня; в ході по­літичної соціалізації формується політична самосвідомість окре­мої особистості, атрибути політичного громадянина (наприклад, зв’язок власних можливостей та вимог суспільства), це знання двох етапів: «до» і «після» набуття певного соціально-політичного статусу.

Емоційний аспект — суб’єктивне ставлення до знання свого об'єктивного політичного статусу. Містить явища самоповаги, са­моприниження, політичного себелюбства (наприклад, індивідуаль­ні амбіції політичних діячів).

Оцінно-вольовий аспект політичної самосвідомості характе­ризується як прагнення підвищити політичну самооцінку, здобути політичну повагу, зміцнити політичний вплив, авторитет, політичну владу.

Політична самосвідомість містить не лише стабільне знання, але й є процесом і результатом неперервного (перцептивного і розумового) моніторингу станів і політичної поведінки суб’єкта. Вона може мати різні форми: на рівні індивідуального суб’єкта — як боротьба за масову підтримку певного кандидата на виборчу посаду; на груповому рівні — це, наприклад, лобістські тенденції стосовно просування до влади своїх представників; на соціально­му макрорівні — масове прагнення пригнобленого прошарку до визвольної революції.

Три названі аспекти політичної самосвідомості утворюють ці­лісний політичний Я-образ, який існує незалежно від рівня розви­тку актора, в усіх реальних (і віртуальних, наприклад, створених пропагандою) суб’єктів політичного життя. Я-образ має складові, які відображують ступінь розвиненості, деталізації, розгорнутос- ті політичної самосвідомості у просторі й часі: Я-реальне (знання, можливо реальні уявлення про політичне життя і про себе в тепе­рішньому); Я-ідеальне (уявлення про те, яку роль сам актор пови­нен відігравати у суспільстві); Я-динамічне (уявлення про те, яким актор має стати у найближчий час, так звана соціально-політична програма-мінімум). Політична самосвідомість є передумовою і на­слідком соціально-політичної взаємодії, політичного самовизна­чення, що, своєю чергою, зумовлює характер політичної поведін­ки актора.

ПСИХОЛОГІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ПОВЕДІНКИ