(Теоретичний блок)

Маса не має іманентної організації і не зберігає ніяких знань про саму себе.

.. .маса не містить у собі своєї власної до­конечної мети.

.. .масу слід виховувати, оповіщати і спря­мовувати...

Звідси бере початок обов’язкова роль усіх видів пропаганди, яка поєднує діяльність вожаків з різними стратегіями народної боротьби.

М.-Л. Рукетт

У політиці використовуються спеціальні засоби для досягнен­ня особливо значущих політичних цілей. Поряд із чутками, комп- роматом, використовуються маніпулятивні технології, які відігра­ють особливу роль у політичній рекламі, пропаганді, політичному РРта ін.

Маніпуляція як різновид впливу здійснюється як спрямоване управління процесом інформування масової аудиторії щодо подій. Внаслідок цього формується потрібне ставлення до них суспіль­ства. Наприклад, однією з найпоширеніших технологій є система державних свят, яка структурує суспільно-політичне життя соціуму, наприклад, день прапора, день конституції, день незалежності, день перемоги «призначаються» на певну дату,

У різних видах політичної діяльності вироблено блоки специ­фічних засобів впливу та управління політичним процесом. Роз­глянемо, наприклад, види маніпуляції у процесі проведення по­літичної кампанії: а) вкорінення у політичну свідомість цільових груп під виглядом об’єктивної інформації бажаного для актора контенту (зокрема соціально-політичних установок і стереоти­пів); б) вплив на емоційну сферу з метою підвищення соціальної напруги і дестабілізації обстановки; в) перефокусовка суспільної уваги на вигідні для суб’єкта теми; г) формування потрібних моде­лей поведінки; д) введення в оману політичних опонентів, викрив­лення картини спільного розуміння поточної інформації; є) підміна власних цілей об’єкта впливу цілями маніпулятора і в інтересах суб'єкта політичної кампанії.

Важливим механізмом маніпуляції політичною свідомістю є апеляція до емоційної сфери індивіда. Це не вимагає раціональ­ного обґрунтування своїх аргументів. Будь-які образи, пов’язані із сильними емоціями, надовго утримуються в пам’яті людей. Такі емоції, як страх, ненависть, презирство або почуття патріотизму та гідності використовуються для створення потрібних образів та стереотипів. Психологічний тиск зводиться до закріплення одних і тих самих рефлексів, оскільки образи і стереотипи є до певної міри стимулами, які мають викликати нескладні та негайні реак­ції. Вплив на свідомість людей здійснюється інтенсивно і постійно протягом певного періоду.

Непрямими механізмами маніпуляції є дегуманізація устано­вок стосовно інших, а іноді й щодо себе. Прийом «підтасовки фак­тів», коли окремо кожен з фактів може бути правильним, проте у поєднанні вони створюють викривлене уявлення дійсності. Зва­жаючи на природу дії стереотипів (тенденції до спрощення і тен­денції до конкретизації) формують образи і стереотипи сприйман­ня своєї держави та «чужих».

Засоби створення образів і стереотипів, наприклад, у політич­ній рекламі, умовно поділяють на три типи: візуальні, слухові, змі­шані. Візуальні засоби — журнали, книги, урядові документи, пла­кати, гасла, значки містять різні види інформаційних повідомлень: послання, надруковані виступи, тексти прес-конференцій, статті й праці теоретиків політики, художня, публіцистична література. Друковані засоби мають специфіку: людина може неодноразово до них повертатися; заголовки; прийом драматизації подій (коли часткові факти перетворюються на єдино важливі); ігнорування небажаних подій; метод спрощення фактів або збільшення значу­щості події.

Слухові засоби представлені радіо («двері, в які можна входи­ти без стуку»), різними носіями звукових записів; радіовистави. Прийомами є багаторазове повторення одних і тих самих фактів; апеляція до окремих вузьких груп населення (так звана «демасо- визація» слухача); існує як фон іншої діяльності.

Змішані засоби — коли працює слухова та зорова система сприймання — це телебачення, відеофільми, кінохроніка, публічні виступи політиків у прямому ефірі.

Система політичної реклами і пропаганди спирається на по­чуття глядача, слухача до комунікатора, їхню довіру до нього. Чим більшою є довіра до диктора, коментатора, популярного кіноактора або політичного діяча, тим більше позитивних емоцій стосовно нього переживає населення.

Засобами маніпуляції є масова культура, яка здійснює непря­ме політичне научіння через зміст популярних розваг, коли поси­люються основні соціально-політичні міфи про «добро» і «зло», «на­ціональну долю» і т. п.

Цілісними засобами впливу є маніпулятивні технології, які відрізняються діючими психологічними механізмами, а саме:

а) створення сприятливих установок виборців на рекламований політичний «товар» — політику, програму, партію. Йдеться про спе­ціальний порядок тем і проблем, яких торкаються у повідомлен­нях, які створюють особливий стан свідомості й очікування, після чого у певний момент вводиться необхідна тема, що викликає по­трібну реакцію населення; б) трансформування інформаційного потоку (викривлення інформації у формі відкритої брехні; тран­слювання напівправди; використання в семантичному полі таких понять, які з огляду на певну віддаленість не відображають дій­сності; використання спеціально дібраних аргументів і фактів, які не враховують протилежну точку зору; замовчування інформації; класифікація інформації в категорії таємної (тим самим підвищу­ючи її статус); в) створення інформаційного галасу (що перешко­джає критичному сприйманню подій); г) використання підсвідомих і підпорогових інформаційних стимулів різних модальностей (ауді- альних, візуальних, тактильних та ін.).

Маніпуляцію, залежно від цілей, розділяють на негативну і по­зитивну. Метою будь-якої політичної маніпуляції є зміна політичної поведінки шляхом зміни системи образів і стереотипів реципієн­та, які лежать в основі його поведінки.

Впровадження у свідомість особи системи ідеологічних та полі­тичних принципів називають індоктринацією. Індоктринація насе­лення — це насичення певним (вигідним для уряду або політичної організації, партії) змістом масової свідомості населення країни в соціальному, ідеологічному, політичному і психологічному ви­мірах у формі системи переконань, образів, установок, стереоти­пів. Індоктринація охоплює всі прошарки населення. Йдеться про побудову водночас кількох доктрин, пов’язаних одна з одною, які взаємодоповнюються і взаємодіють («антикомунізм», «можливість перемоги у ядерній війні»).

Доктрина як система переконань пов’язана із образами і сте­реотипами. Політичні переконання можуть бути стереотипами за формою. Чим більше стереотипізованою є свідомість актора, тим легше засвоюється доктрина, стає ефективним керівництвом до дії. У масовій політичній свідомості створюється своєрідна «культу­ра» стереотипного сприймання певних політичних явищ.

Індоктринація уніфікує свідомість людей, створюючи схожі системи переконань, внаслідок чого зменшується кількість інако­мислячих. Політичні доктрини мають сигнальну функцію, оскільки інформують населення про втілюваний курс, основні принципи по­літичної влади в даний історичний момент. На базі сформованих політичних установок формується життєва позиція особи і групи. Будь-яка доктрина, доведена до політичної свідомості громадян, націлена на створення довгострокової готовності до дій у заданому політичному напрямі. Вживаючи в семантичному полі індоктринації слова «оборона», «безпека», «геополітичний інтерес» тощо, політики намагаються виправдати у свідомості громадян свої агресивні по­літичні дії. У такий спосіб здійснюється раціоналізація політичної діяльності. У будь-якому політичному режимі існує специфічна сис­тема державних інститутів, установ, які є відповідальними за стан політичної свідомості громадян, наприклад, відділ пропаганди; цен­зура, яка здійснюється на всіх рівнях інформаційного поля соціуму.

Пропаганда — це «управління колективними аттитюдами шля­хом маніпулювання значущими стимулами. Поняття аттитюду ви­користовується для позначення тенденції діяти відповідно до пев­них оцінних комплексів» (Г. Лассвелл). Роль пропаганди полягає у впливові на аудиторію за допомогою стимулів, які знаходяться за порогом свідомого спостереження і регулюються за допомогою почуттів (Р. Девісон).

Пропаганда поділяється щонайменше на два типи: віншуваль­на і така, що є буденна. Перша — славословить і увічнює (напри­клад, цитування «видатних вчителів»), друга — спрямована на підрив, залучення, підбурення або переконання. Зародження про­паганди у таких формах відбувалося водночас з виникненням ор­ганізованої влади. Проте пропаганда як постійний культурний спо­сіб дії, що має свої практичні цілі, належить XX ст. — епосі, коли здобуття, утримання і здійснення влади немислимі без продумано­го впливу на маси (М.-Л. Рукетт).

Пропаганда не має специфічних описових або аргументуваль- них схем; вона послуговується схемами будь-якого соціального пізнання. Під схемами розуміють загальні способи обробки інфор­мації, які визначають структурні можливості пізнавальної систе­ми завчасно (наприклад, стратегіальними мисленнєвими тенден­ціями), перед тим, як вмістити в неї певний конкретний зміст. Ці схеми відповідають матрицям знання, які застосовуються до будь- якого предмета.

Взаємозв’язок між пропагандою та її векторами є простою взаємозалежністю, вишуканість прийомів не пояснює умиснос­ті послання або особливостей його змісту, а також і його дієвос­ті. Можливості впливають на реалізацію задуму, але не задають напряму доленосним рішенням. У пропаганді послуговуються уні­кальними засобами впливу різних видів мистецтва. Наприклад, використовують потенціал музики як універсального часового виду мистецтва. В політичних піснях йдеться про велич країни, па­тріотизм: «Широка страна моя родная, много в ней лесов полей и рек, я другой такой станьї не знаю, где так вольно дьішит чело- век». Марш «Священна війна», написаний у розмірі вальсу. Вони стали символами епохи радянського життя.

Новітні електронні технології музичних комунікацій зумов­люють техногенний адаптаціогенез, в якому значущим стає вра­хування біотичних параметрів звуку, оскільки така інформація потенційно може стати однією з форм тотального впливу на сві­домість і поведінку громадян. (Такий вплив частково використову­ють у виборчих перегонах під час проведення масових заходів).

Пропаганда існує в часі й у формі політичного плакату, де ху­дожній знак виконує сигнальну функцію. Поширення і сприймання плакату характеризується сукупністю рис, які визначають спільні рамки «плакатної ситуації» і, в різних випадках, придатних як опо­ри впливу. Спочатку плакат мав форму прокламації (текст без зо­браження, оскільки зображуваним образам не вірили на початку

20. ст.). Здебільшого плакат має зображення, яке супроводжується достатньо коротким текстом у формі гасла. Зображувальна мода стала для влади засобом завоювання мас і управління ними.

Плакат існує в численній кількості екземплярів. Тому його ба­чить найбільша кількість осіб і, можливо, кілька разів. Таке по­ступове інтенсивне насичення має подвійний ефект. Плакат встановлює спільність, долаючи межі соціальної приналежності реципієнтів. Повторення саме по собі є суттєвим аргументом. Пла­кат виконує ту ж саму функцію, що й уніформа: посил, який він несе і з яким стикаються всюди, може стати опізнавальним знаком, па­ролем спільноти.

У більшості країн плакат є постійною складовою міського жит­тя. Пропаганда та реклама втрачають відмінності під час виборчої кампанії, коли плакати кандидатів і партій не відрізняються від комерційної реклами. Плакат не обов’язково має бути самодо­статнім, оскільки використовується як складова системи засобів впливу, а його інформація включається в мережу значень. Плакат є мало придатним для обговорення в середовищі тих, для кого він призначений. Він адресований кожному персонально (і в цьому його особливість).

У наш час політичні акції є масовим заходом. Аналізуючи умо­ви оброблювання масової інформації, С. Московичі встановив іс­нування трьох комунікативних систем, які виконують певні функції та цілі: а) поширення; б) розподіл; в) пропаганда. Усі вони існують у сучасному суспільстві й можуть використовувати схожу політичну тематику. Проте типи публіки, на які діють ці системи, є різними. Поширення адресоване до найбільшої кількості людей і спрямо­вано мінімізувати соціокультурні відмінності (наприклад, телепе­редачі в найкращий час ефіру). Актуалізовані цінності є спіль­ними, знання не є спеціалізованими, у рівні мовлення відсутні суттєві відмінності, наведені приклади використовуються більше у зв’язку зі своєю емоційною значущістю, ніж з метою доведення або переконання. Звична реклама найбільше пристосована саме до засобів поширення.

Розподіл є адресованим до певної ідеологічної групи з метою стимулювання її подальшого розвитку. Здійснюється свідомий від­бір, пристосування, інтерпретація змін у світі. Вживаються різні види узагальнення, передовиці, колонки оглядачів, тематичні стат­ті. Знання є відносно спеціалізованими, теми — більш вузькими, мовлення типізується (зі сфери релігії, екологічних рухів, із сере­довища профспілок і тощо). Передбачаючи конфлікт, пропаганда виконує дві додаткові функції: регуляційну (самоствердження іден­тичності групи) і організаційну (зовнішня і внутрішня організація, яка працює на уявленнях з метою їхнього підтвердження, покра­щання, внесення змін).

Вплив у політичній комунікації залежить від природи рефера­тивних систем комунікацій і налаштованості адресатів стосовно об’єкта. Ці два джерела варіацій є координаторами маси, які ви­значають мікроструктури соціально-політичної взаємодії.

Простота пропагандистського послання набуває зорової ком­пенсації: чим спрощенішою є аргументація, тим ретельнішою є розробка видовища. Так влаштовують демонстрації в цілях різної пропаганди: паради в комуністичних країнах, з’їзди партій тощо. Видовищність врівноважує скудність того, що варто відрефлексу- вати. Політикою шельмування підміняється культура ведення спору.

Політична пропаганда втілюється у троїстій категоризації: пропаганда, яка проводиться діючими політичним особами; про­паганда ставками і цінностями; пропаганда засобів. Вона не є обов’язковою сукупністю можливого. Лексика пропаганди вира­жає ідеологію.

Політичний РЯ — форма політичної комунікації; сукупність технологій, які сприяють створенню стереотипів і поширенню їх шляхом реклами і мас-медіа у свідомості людей з метою форму­вання довіри до політика і підвищення його рейтингу. Політична РВ-програма ґрунтується на таких принципах; 1) постановка цілей і замір результатів; 2) еквівалент рекламної вартості не вимірює цінності РК-роботи і не дає інформації для побудови РР-активності в майбутньому; 3) вимірюваність соціальних медіа та ін.

Розрізняють види політичного РЯ за кольором: а) білий, коли дотримуються етичні норми, журналісту забороняється ставати на бік тієї чи іншої політичної сили, робити узагальнення й висновки, які прямо не стосуються конкретного епізоду політичної боротьби; оперувати недостатньо перевіреною інформацією тощо; б) сірий (інформація яка є об’єктивною, проте висвітлює не найважли­віші моменти, які не завжди стосуються політики, але спрямова­на на реабілітацію політика); в) чорний (відносно правдоподібна інформація, яка має мету компрометувати політика); г) жовтий (розпалювання скандалів, коли апелюють до представників поп- культури, які висловлюються про політиків); д) рожевий (ґрунтуєть­ся на цілісній політичній міфології; він спрямований на функціону­вання споживацького суспільства) та ін.

ПОЛІТИЧНЕ МЕДІА-СЕРЕДОВИЩЕ