86.Навести схему ознайомлення та вивчення умовних знаків на географічній карті в доп.Шк (на прикладі газу озера).

(Ріка) 1. Визначення поняття (природний водний потік, що рухається у зниженнях рельєфу). 2. Наочність:-рівнинна річка, гірська річка, річки зі змішаною течією 3. Відповідне картографічне зображення (показ зазначених річок на фізичній карті). У схемі подано асоціативний ряд, який розкриває комплекс семантичних значень знака: його істотних ознак і можливих проявів у дійсності. Спочатку вчитель демонструє учням знак на нейтральному фоні, формуючи поняття про річку взагалі. А потім показує, як змінюється прочитання знака, його значення залежно від фону (кольору), на якому цей знак зображений і як від цього змінюється весь асоціативний ряд прочитання: зелений фон, жовтий, коричневий - різних відтінків. В процесі формування в учнів нових понять пояснення поєднується з бесідою. Наприклад, під час формування поняття "ріка" вчитель показує зображення різних рік, потім пропонує учням визначити спільне для цих рік: рухається вода в річці чи ні? (Вода тече). Як утворилася річка? Потім узагальнюються найсуттєвіші ознаки визначення даного поняття: "Ріка - це великий потік води в природі [природний водний потік, що рухається у зниженнях рельєфу )", і співставляються з визначенням такі ознаки, як величина, глибина, напрям течії ріки тощо. Потім учитель пропонує учням виконати практичні роботи: замалювати схему ріки, зобразити з піску чи глини русло ріки з притокою та інші ї ї частини, далі слід порівняти річку з каналом, озером, ставком (пруд), рівнинні й гірські ріки.

87.Орієнтовні схема вивчення ріки за географічною картою. Методика визначення напрямку течії та берегів ріки.

Річка вивчається за наступною схемою: 1. назва; 2. положення на материку; 3. напрямок і відстань від нас; 4. бере початок; 5. річка тече з- пщ 6. куди впадає; 7. приблизна довжина ріки за масштабом; 8. форми поверхні, по яких вона протікає; 9. в якій частиш течії її швидкість є найбільшою і де - найменшою; 10. які протоки мас справа і зліва; 11. з яких форм поверхні Землі вони приносять свою воду; 12. яку користь людині приносить т ріка. Для визначення за планом чи картою напрямків течії ріки треба знайти її початок та гирло. При закріпленні прийому визначення напрямку течі! ріки треба розглядати ріки, які течуть у різних напрямках, а також визначити причину, за якою ріка тече в тому чи іншому напрямку (уклін місцевості).

Напрямок течії рік треба завжди співвідносити зі сторонами горнзошу. Цей напрямок визначаться відношенням початку до гирла. Щоб визначити, який берег у даної ріки лівий, а який - правий, треба встановиш напрямок течії ріки, повернутся обличчям до гирла - праворуч буде правий берег, ліворуч - лівий.

88.Наочність на уроках історії в допоміжній школі. Аналіз історичних предметів і сюжетних картин.

Наочним називається таке навчання, при якому уявлення й поняття формуються в учнів на основі безпосереднього сприйняття досліджуваних явищ або за допомогою їхніх зображень.

Принцип наочності — один з найважливіших принципів навчання в спеціальній (коррекційній) школі, значення якого не знижується при вивченні курсу історії в старших класах.

Наочність збагачує образне мислення, забезпечує міцність знань, розвиває спостережливість, уяву, мову, впливає на учнів, формує їх естетичні погляди. Наочні образи є основою для формування понять. Звичайно, роль наочності в розумовій діяльності в міру дорослішання учнів знижується, але в умовах спеціальної (коррекційної) школи не усувається повністю.

У навчанні історії учнів з порушенням інтелекту методи наочного навчання широко застосовуються, поряд зі словесними. Тим самим вчитель вносить у навчання живе споглядання, що є вихідною сходинкою пізнання.

Предметна наочність має особливу пізнавальну цінність, припускає безпосереднє сприйняття справжніх речовинних пам'ятників історичного минулого і його матеріальних слідів. Вона включає архітектурні пам'ятники (Софійський собор у Києві, Московський Кремль, Петропавловська фортеця у Санкт-Петербурзі), пам'ятні місця історичних подій (Сенатська площа в Санкт-Петербурзі, Червона Пресня в Москві); знаряддя праці, предмети побуту, транспортні засоби, зброя, твори мистецтва й т.д.

Демонстрація предметної наочності не є провідним методом повсякденних уроків історії як у загальноосвітній школі, так й у спеціальній (коррекційній) школі, оскільки з одного боку, небагато пам'ятників дійшло до нас у незмінному виді, а з іншого боку, вони однаково не можуть бути об'єктом безпосереднього сприйняття для більшості учнів. Речовинні пам'ятники музейних експозицій більше доступні для використання в навчальному процесі. У цих цілях вчителя історії планують проведення навчальних екскурсій у музеях (історико-краєзнавчих, художніх, меморіальних і т.д.).

Образотворча наочність припускає використання науково обґрунтованих реконструкцій архітектурних пам'ятників, предметів праці й побуту, художніх композицій, — відзначено в «Методиці викладання історії в середній школі» Знаряддя праці різних епох, зовнішній вигляд людей, їхніх жителів - все це вчитель описує за допомогою показу зображень цих предметів. Скільки б ми не говорили про гончарне коло, розумово відсталі не будуть уявляти собі ці середньовічні знаряддя праці, поки не побачать їхні зображення на картині або у вигляді схематичного малюнка на дошці, або у вигляді найпростішої моделі, або макета»

Умовно-графічна наочність відображає сутність історичних явищ, їхній взаємозв'язок і динаміку мовою умовних знаків. Вона представлена картами, схемами, планами, діаграмами й графіками. При використанні умовно-графічної наочності на уроках історії в спеціальній (коррекційній) школі виникають складності, пов'язані з тим, що конкретність мислення учнів з порушенням інтелекту не завжди дозволяє їм правильно переробити інформацію, представлену в умовній формі, і використати її як джерело історичних знань.

На уроках історії в спеціальній (коррекційній) школі використовуються такі ж наочні приладдя, як й у загальноосвітній школі, але вчитель повинен установити, що із цих посібників варто взяти, а що видозмінити й спростити.

Пропонована на уроках історії наочність повинна відповідати наступним вимогам:

1доступність сюжету;вірогідність змісту;2достатній формат для фронтальної роботи;3барвистість й яскравість зображення;4відповідність змісту досліджуваного матеріалу;5акуратність й естетичність саморобних наочних приладь;Дозування наочних приладь, щоб урок не був ними перенасичений; час демонстрації наочного приладдя (посібник повинен з'являтися в потрібний момент уроку й убиратися після завершення роботи з нього

Серед засобів образотворчої наочності у викладанні історії велике місце займають картини на історичні теми, що дають цілісне, конкретне й барвисте подання про історичне явище, подію, герої.

1Подійні картини відображаютьють важливі події, неповторні факти громадського життя, військового минулого, класової боротьби («Ранок на Куліковом поле», «9 січня 1905 року»).2Типологічні картини відображають явища, типові для певної історичної епохи, багаторазово повторювані (« Полюдье »,« Партизани »).3Історичні пейзажі — це зображення давніх міст, споруджень, архітектурних пам'ятників й ансамблів («Софійський собор у Києві», «Кремль при Дмитрові Донському»).

1. Історичні портрети передають образи типових подань суспільних груп і класів, що видаються історичними діячами («Цар Іван Грозний», «Петро Великий»).При навчанні учнів спеціальної (школи найбільший ефект від використання історичних картин досягається при їхньому оптимальному сполученні з живим словом вчителя (оповідальною або описовою розповіддю, бесідою). На уроці використовується, як правило, одна картина, рідше - дві, якщо вони допомагають краще пізнати подію, явище, показавши його з різних сторін. Подійна картина найчастіше використовується вчителем як основа для побудови яскравої сюжетної, оповідальної розповіді, що зможе більш глибоко розкрити драматизм і динаміку зображеної події. Заміна розповіді бесідою з подійної картини знижує емоційний тонус уроку, його освітній і виховний ефект. Іноді зміст картини взагалі неможливо розкрити методом бесіди, тому для цього учні повинні мати певний запас історичних знань. Наведем приклад роботи із подійною картиною: 1Підготовка учнів до сприйняття картини 2 Демонстрація картини й продовження розповіді вчителя 3Узагальнююча робота з картини:

. Говорячи про специфіку роботи з картини в старших класах допоміжної школи, А.Н. Граборов уважав, що «продемонструвавши картину, поставивши ряд питань, вчитель вимагає того, щоб діти осмислили зміст її, а потім зробили аналіз в назві картини, потім вчитель пропонує скласти розповідь, у якій розповідаються події. Можна одній групі учнів запропонувати скласти розповідь про події, іншим описати епізод картини, третім дати події наступні