2. Політичне рішення. Структура політичного рішення. Типи політичних рішень

Політичне рішення – напрацювання декількох варіантів дії для ліквідації політичної проблеми, що виникла, і подальший вибір оптимального (найкращого) з них, реалізація якого має ліквідувати проблему з максимальною ефективністю (Костянтин Симонов). Роберт Даль: “політичне рішення – вибір найкращої з альтернатив”. Рой Мекрайдіс: “прийняття рішень – найважливіша соціальна функція політики” Згідно з Симоновим, політичне рішення “очолює” піраміду політичного аналізу, у підніжжі якої знаходиться ситуаційний аналіз, а у центрі – політичне прогнозування.

Структура політичного рішення (за Валерієм Бебиком):

1. постановка проблеми;

2. збір інформації;

3. виокремлення можливих альтернатив;

4. добір конкретної альтернативи для розв’язання проблеми.

Основні етапи розробки і прийняття політичного рішення (за Гербертом Саймоном):

1. інформаційна активність – дослідження вирішуваної проблеми;

2. конструктивна діяльність (розробка намірів по вирішенню проблеми);

3. альтернативна діяльність (оцінка і вибір конкретного варіанту рішення).

Етапи розробки і прийняття політичного рішення як демократичного процесу:

1. виникнення та постановка проблеми;

2. обговорення проблеми;

3. з’ясування всіх існуючих думок;

4. вибір методу прийняття рішень;

5. прийняття рішень.

Основні етапи розробки і прийняття політичного рішення (за Симоновим):

1. оцінка ситуації;

2. виявлення проблеми;

3. постановка та розробка проблеми;

4. вибір мети та засобів її досягнення;

5. вибір методу прийняття рішень;

6. прийняття рішень.

3. Поняття влади, її основні види, засоби і форми реалізації, ресурси

Влада є однією з фундаментальних засад політичного розвитку суспільства. Вона має правовий, економічний, духовно-ідеологічний характер, існує скрізь, де наявні будь-які стійкі об'єднання людей, тісно пов'язана з політичною сферою, є засобом здійснення і способом утвердження певної політики. Політична влада виникла раніше за владу державну і визначає реальну здатність соціальної групи чи індивіда виявляти свою волю. Вона є невід'ємною складовою загального визначення влади як форми соціальних відносин, якій властивий всеохоплюючий характер, здатність проникати в усі сфери людської діяльності.

Будь-яка система має системоутворюючий компонент. Для політичної системи ним є політична влада. Вона інтегрує всі елементи системи, навколо неї точиться політична боротьба, вона — джерело соціального управління, яке, в свою чергу, є засобом здійснення влади. Отже, влада є необхідним регулятором життєдіяльності суспільства, його розвитку та єдності.

Галузь політичної науки, яка досліджує владу, називається кратологією, а вчені, які аналізують її - кратологами.

Політологи по-різному тлумачать поняття “влада”, зокрема як здатності, права і можливості розпоряджатися ким-небудь або чим-небудь, вирішальне впливати на долі, поведінку та діяльність людей за допомогою авторитету, волі, примусу, сили тощо.

Влада має здібність і можливість нав’язати волю одного суб’єкта іншим суб’єктам за допомогою доступних способів як морального та ідейного впливу, так і прямого фізичного примусу. Атрибути влади – авторитет і примус.

Авторитет– необхідний елемент влади, передбачає добровільне прийняття якихось вимог на підставі довіри та поваги.

Примус– форма та спосіб якихось дій, що обов’язково повинні відбутися.

Примус – право (правомірність, обґрунтованість, виправданість) на такі дії, які будуть використовуватися як обов’язкові, необхідні.

Різновиди влади:

1. Економічна влада реалізується у відносинах власності.

2. Політична владапов’язана з можливостями використання (повністю або частково) державного апарату та примусу. Політична влада – це управління за допомогою публічної влади.

3. Військова владабазується на використанні зброї, «ієрархії», «дисципліни», «однаковості». Військова влада через перевагу в ній примусу, як форма організації та існування, має мету отримати доступ до політичної влади.

4. Духовна владапередбачає використання популярних в суспільній свідомості ідей, цінностей, орієнтацій, культурно-національних традицій.

5. Публічна влада– державна організація політичного життя, що здійснюється за допомогою спеціального апарату, легітимного використання, примусу та права видавати нормативні акти, обов’язкові для всього населення. У демократичному суспільстві публічна влада включає три владні підсистеми: законодавчу, виконавчу, судову.

Основні концепції влади:

1. Біхевіористська - розглядає владу як відносини між людьми, при яких одні володарюють, а інші підпорядковуються.

2. Телеологічна, відповідно до якої влада - це досягнення певної мети.

3. Інструменталістська, що трактує владу як здатність до мобілізації ресурсів для досягнення певних цілей.

4. Структуралістська, яка характеризує владу як особливі відносини між керівником і керованим.

5. Реляціоністська розуміє владу як взаємодію індивідів, в яких один індивід змінює поведінку іншого.

6. Структурно-функціональна розглядає владу як відносини нерівноправних суб’єктів, що грають в суспільстві різні соціальні ролі.

Основні підходи до визначення влади:

1) Біологічний. Аристотель Підкреслював, що людина за своєю природою є політичною твариною. Люди прагнуть колективного життя, підтримки і взаємодії. У їхній природі закладено розподіл на лідерів та підлеглих, на керівників і пануючих та їх підданих.

2) Психологічний. Влада - реальна поведінка людей, зумовлена їх психічною енергією. Зігмунд Фрейд та Iммануїл Кант, дослідження І. Дісанис експериментально підтвердили конформізм більшості людей та значення психологічного впливу авторитету, підпорядкованість владному впливу через групову залежність та груповий психоз (наприклад, фашизм, більшовизм чи сектантство).

3) Соціокультурний. Політичні спільності людей переходили від одного стану до іншого завдяки тому, що у дітей виховувалась повага до цінностей батьків, і перехід завжди відбувався на підставі культурних та релігійних цінностей як безпосередніх пріоритетів. Влада - це не щось нове, а форма прояву патріархальних традицій (особливо така уява про владу розповсюджена на Сході).

4) Раціоналістичний. Влада - форма прояву розуму та раціоналізму людей. Томас Гоббс і Джон Локк підкреслювали, що краще організувати владні відносини, ніж жити в хаосі та уседозволеності. Розум людини зумовив започаткування системи, де влада стає формою устрою суспільного життя. Люди підтримують уряд, оскільки він дає шанси на краще життя.

5) Ірраціональний. В основу його покладено ірраціональне тлумачення людського буття, що зумовлене страхом людини перед дією надприродних сил. Людей переконують сприймати відповідні стереотипи, міфи, легенди, роблячи з політики драматичне видовисько, в якому діють умілі та досвідчені маги. Це легендарні творці фашизму Беніто Мусолліні, Адольф Гітлер, диктатор Хуан Домінго Перон в Аргентині, "батько всіх народів" Йосип Сталін та інші.

6) Класовий. Представники марксизму та ленінізму стверджують, що влада - це форма панування одних класів над іншими, заснована на підкоренні. Доки будуть класи, доти буде політичне панування, лише усунення класових відмінностей призведе до знищення політичного панування.

7) Біхевіористський. Влада - це відмінна форма та засіб поведінки одних суб'єктів по відношенню до інших. Влада - це особлива форма поведінки, де одні суб'єкти мають можливість змінювати в бажаному їм напрямку поведінку інших суб'єктів. Так стверджують Фрідріх Ніцше та Бертран Рассел.