- •Політологія
- •1. Політика як соціальне явище. Суб’єкти і об’єкти політики
- •2. Основні концепції політики
- •3. Структура і функції політики
- •Політологія як наука і навчальна дисципліна
- •Методологія , функції та завдання політології
- •6. Зростання ролі та значення науки про політику. Значення політології для формування політичної свідомості та культури студентів
- •Тема 2 політична діяльність і влада
- •Структура політичної діяльності: суб’єкти та об’єкти, мотиви і способи їх взаємовпливу
- •Політичне рішення. Структура політичного рішення. Типи політичних рішень
- •Поняття влади, її основні види, засоби і форми реалізації, ресурси
- •Поняття, природа, риси політичної влади
- •Проблеми легітимності політичної влади, ресурси, функції та тенденції її розвитку
- •Виборча кампанія як форма політичної діяльності. Функції виборів у демократичному суспільстві
- •Типи політичної діяльності
- •Політичні відносини. Типологія та форми політичних відносин
- •Концептуальні підходи до проблеми політичної влади
- •10. Конституційні положення про перспективи розвитку політичної влади в Україні, її подальшу демократизацію
- •Просвітництво. Раціональне трактування політики у працях французьких просвітників
- •Політичні вчення у сша в період боротьби за незалежність
- •Політико-правові вчення в Німеччині у XVIII – XIX ст.
- •Політична думка Стародавнього світу та Середньовіччя
- •Зародження політичної думки у країнах Стародавнього Сходу
- •Політичні вчення Стародавньої Греції (Сократ, Платон, Аристотель)
- •Політична думка і світоглядні ідеї Стародавнього Риму (Цицерон, Сенека)
- •Політична думка часів середньовіччя (т. Аквінський, а. Августин, м. Падуанський)
- •Епоха Відродження. Макіавеллі
- •Політичні ідеї європейського соціалізму і теорії природного права та суспільного договору
- •Розвиток зарубіжної політології у XX ст.
- •Основні віхи політичної думки в першій половині XX ст.
- •Розвиток світової політичної думки у другій половині XX ст. – початку XXI ст.
- •Розвиток політичної думки в Україні
- •12. Пам’ятки політичної думки Київської держави
- •13. Політична думка перехідного періоду (XIV – перша половина XVI ст.)
- •Українська політична думка в період від Люблінської унії до козацько-гетьманської держави
- •15. Політична думка України у козацько-гетьманську добу
- •Українська політична думка хіх ст.
- •17. Українська політична думка першої половини хх ст.
- •Тема 4 сучасні ідейно-політичні течії
- •Поняття політичної ідеології та класичні уявлення про неї
- •Функції політичної ідеології
- •Основні ідеї лібералізму і неолібералізму
- •Основні ідеї консерватизму і неоконсерватизму
- •Національна ідея та ідеологія державотворення в Україні
- •Марксизм і соціал-демократизм
- •Християнсько-демократична ідеологія та альтернативні ідейно-політичні течії
- •Тема 5 політична система суспільства
- •Держава як базовий інститут політичної системи
- •Політичні партії, партійні системи. Громадські організації і рухи.
- •Місце і роль політичної системи в життєдіяльності суспільства
- •Сутність і типи сучасних політичних систем
- •Системоутворюючі засади та основні функції політичних систем
- •Держава її властивості, місце, роль і значення в політичній системі суспільства
- •Природа, ознаки та структура держави
- •Поняття правової та соціальної держави
- •Основні елементи держави та її функції
- •Особливості становлення та розвитку держави в Україні
- •Політичні партії та партійні системи, їх роль та функції в політичній організації суспільства
- •Особливості партійної системи в сучасній Україні
- •Громадські організації та рухи
- •Значення засобів масової інформації в розвитку і функціонуванні політичної системи
- •Тема 6 економічна і соціальна політика
- •6. Демографічна проблема як напрямок реалізації соціальної політики
- •Механізм політичного регулювання економічних відносин в сучасних умовах
- •Сутність і специфіка соціальних відносин, об’єкти і суб’єкти соціальних відносин та їх роль в політиці
- •Основні напрямки соціальної політики
- •Моделі соціальної політики у країнах Заходу
- •Демографічна проблема як напрямок реалізації соціальної політики
- •Тема 7 політика та етнонаціональні відносини
- •5. Конституція України про забезпечення самобутності національних меншин
- •1. Поняття етнонаціональної політики
- •Роль і місце націй та етнонаціональних відносин у політичному житті. Етнонаціональне самовизначення
- •Зміст і сутність національної політики у житті суспільства
- •Національна політика України. Національні меншини як суб’єкти політики
- •Конституція України про забезпечення самобутності національних меншин
- •Тема 8 особистість і політика. Політичне лідерство
- •Політична соціалізація
- •Природа і соціальна сутність політичного лідерства
- •Стилі і типи, соціальна роль та функції політичного лідерства
- •4. Класифікація політичного лідерства. Функції політичних лідерів
- •5. Політика в системі ціннісних орієнтацій особи
- •6. Культура громадянськості. Права людини як критерій гуманізму в політиці
- •7. Політичний імідж
- •8. Проблеми формування політичних лідерів у сучасній Україні
- •Тема 9 політична культура
- •1. Поняття, типи, види та функції політичної культури
- •1. Поняття, типи, види та функції політичної культури
- •Історичні особливості формування політичної культури в Україні, її стан у сучасних умовах
- •Політична свідомість як форма відображення політичного буття
- •Типи політичної свідомості і політична воля
- •Тема 10 світовий політичний процес
- •5. Формування і розвиток політичної думки з проблем міжнародних відносин
- •Світовий політичний процес: поняття, суб’єкти, закономірності та тенденції розвитку на межі XX – XXI ст.
- •Міжнародні відносини як цілісна система
- •Міжнародні організації та міжнародні політичні відносини
- •Україна в системі міжнародних відносин та її місце в сучасному геополітичному просторі
- •5. Формування і розвиток політичної думки з проблем міжнародних відносин
Просвітництво. Раціональне трактування політики у працях французьких просвітників
Настання Нового часу пов'язане з розвитком капіталізму і ранніми буржуазними революціями в країнах Західної Європи, насамперед у Голландії та Англії (XVII ст.). У цей час буржуазія вимагала
ліквідації станового ладу;
встановлення юридичної рівності;
забезпечення свободи й безпеки особи і приватної власності шляхом створення необхідних політичних і правових гарантій.
У Франції найбільшого розмаху набуло Просвітництво - європейський загальнокультурний рух за поширення раціонального знання, подолання релігійного мракобісся й невігластва мас, упровадження в суспільне життя цінностей, що базуються на повазі людської гідності.
Найвидатнішими діячами французького Просвітництва були Вольтер, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, П. Гольбах, К. Гельвецій. Найбільш завершені політичні вчення створили Ш. Монтеск'є і Ж.-Ж. Руссо.
Шарль-Луї Монтеск'є (1689-1755)- відомий філософ, історик і письменник. Його філософські й політичні погляди викладено у праці "Про дух законів" (1748). Ш. Монтеск'є був виразником інтересів буржуазії у її боротьбі проти феодалізму й політичного абсолютизму.
Автор доводив, що виникнення держави і права, багатоманітність законів та установ є результатом дії об'єктивних чинників і закономірностей, які складають "дух законів".
До таких чинників належать насамперед географічні:
клімат;
величина території;
рельєф місцевості;
грунт.
Спекотний клімат сприяє встановленню деспотичного правління, холодний - породжує прагнення людей до свободи; у гірській місцевості живуть волелюбні народи, на великих рівнинах - схильні до підкорення чужій волі тощо.
До утворення суспільства й держави люди жили за природними законами, до яких належать:
рівність;
прагнення до миру;
добування їжі;
бажання жити спільно та ін.
Людина за своєю природою не агресивна і властолюбна, а слабка й боязка істота, що прагне до рівності й миру з іншими. Слабкість людей штовхає їх до об'єднання в суспільство, в якому вони набувають сили, але втрачають рівність і мир. Війни спонукають людей до встановлення позитивних законів, до яких належать
міжнародне право (визначає відносини між народами);
політичне право (визначає відносини між правителями і підданими);
цивільне право (регулює відносини між громадянами);
Потреба людей у спільних законах зумовлює необхідність утворення держави.
Позитивні закони мають відповідати
природі;
формі правління;
географічним чинникам;
способу життя населення;
чисельності;
звичаям.
Вирішальний вплив на закони справляють природа і форма державного правління. Характер форми правління визначається в залежності від кількості тих, хто здійснює владу
республіку(верховна влада перебуває в руках усього народу (демократія) або його частини (аристократія);
монархію(правління однієї особи, здійснюване на основі законів);
деспотію(все визначається волею та свавіллям однієї особи поза всілякими законами і правилами).
Для характеристики кожної форми правління вводяться поняття "принцип правління" (те, що примушує державу діяти). У республіці таким принципом є доброчесність, у монархії - честь, в деспотії - страх.
Суть політичної свободи полягає в тому, щоб робити не те, що хочеш, а те, що дозволяють закони. Звідси його знаменитий вислів: "Свобода дає право робити все, що дозволено законами". Мислитель наголошував, що політична свобода можлива лише за поміркованих форм правління. Державою, в якій найповніше здійснюється політична свобода, є монархія. Політичним ідеалом Монтеск'є була англійська конституційна монархія.
Монтеск'є наголошував, що й за поміркованого правління політична свобода може бути лише там, де виключена можливість зловживання владою; для цього в державі необхідно здійснити поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову.
Основна мета поділу влади полягає в тому, щоб уникнути зосередження її в одних руках і зловживання нею (різні влади повинні стримувати одна одну). Визначальною в системі поділу є законодавча влада. Ідея поділу державної влади є однією з головних не лише у вченні Ш. Монтеск'є, а й у політичній науці в цілому.
Видатний філософ і політичний мислитель Жан-Жак Руссо (1712-1778) захищав у боротьбі інтереси широких народних мас. Основна праця Ж.-Ж. Руссо - це книга "Про суспільний договір, або Принципи політичного права" (1762).
Поширені в той час ідеї природного права і суспільного договору Ж.-Ж. Руссо використав для обґрунтування глибоко демократичного вчення. Природний стан він називав "золотим віком", в якому не було приватної власності, всі люди були вільними і рівними. У цьому стані був лише один вид нерівності - фізичний, зумовлений природними відмінностями людей. Але з появою приватної власності з'являються суспільна нерівність, поділ на багатих і бідних та боротьба між ними. Введені в оману багатіями, люди поступилися своєю природною свободою, щоб набути свободу громадянську, і шляхом суспільного договору утворили державу й закони, яким мали підпорядковуватися всі.
Утворення державипривело до поглиблення суспільної нерівності. Якщо спочатку виникли майнова нерівність і право приватної власності, то встановлення державної влади доповнило економічну нерівність політичною. Нарешті, виродження влади в деспотичну призводить до крайнього ступеня нерівності, коли всі рівні перед деспотом у своєму рабстві й безправ'ї.
Політичний устрій має бути таким, щоб людина, об'єднуючись з іншими людьми в суспільство, не втрачала своїх природних прав і зберігала свободу. Обґрунтуванню цього твердження слугує ідея народного суверенітету, яка є центральною у його вченні.
Основою всякої законної влади є згода людей, виявом якої виступає суспільний договір. Сутність цього договору полягає в тому, що кожна людина віддає себе під вище керівництво загальної волі й тим самим стає її учасником. Вся влада таким чином переходить до її верховного носія, суверена, яким є всі учасники договору, тобто народ. Суверенітет належить народові. У громадянському стані люди стають більш вільними й рівними, бо якщо природна свобода обмежена силами кожної окремої людини, то громадянська свобода, яка виникла в результаті суспільного договору, обмежена загальною волею суверена.
Народний суверен - це влада, яка здійснюється загальною волею більшості і є неподільною. Суверенітет не може бути переданий окремій особі, він не може бути обмежений ніякими законами. Цим самим Ж.-Ж. Руссо заперечував ідею поділу влади і представницьку форму її здійснення. Він висував ідею прямого народоправства. Суверенна законодавча влада, на його думку, має здійснюватися лише безпосередньо самим народом-сувереном. Виконавча влада створюється не на основі суспільного договору, а самим сувереном для виконання законів та підтримки політичної і громадянської свободи.
Залежно від того, кому доручається виконавча влада - всім, декільком чи одному, Ж.-Ж. Руссо розрізняє три форми правління: демократію, аристократію і монархію. Відмінності між ними, на його думку, не мають суттєвого значення, оскільки в усіх формах правління суверенітет і законодавча влада належать народу.
Наслідуючи Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо вважав, що форми правління залежать від величини території: демократія є найбільш придатною для малих держав, аристократія - для середніх, а монархія - для великих.
Народ не лише має право на опір тиранам, а й може змінити форму правління, навіть розірвати сам суспільний договір і знову повернути собі природну свободу. Ця та інші демократичні ідеї мислителя відіграли надзвичайно велику роль у процесі підготовки і здійснення Французької буржуазної революції.