7.3. Клініка і діагностика.

Клінічно гіпертермічний синдром характеризується підвищенням температури тіла вище 38,5 °С, що викликає значні порушення гемодинаміки, дихання, обмінних процесів і функцій ЦНС. Розрізняють декілька клінічних варіантів гіпертермічного синдрому, залежно від етіології.

Інфекційна гіпертермія спостерігається при інфекційних і запальних захворюваннях, характеризується швидким підвищенням температури, ціанозом слизових оболонок, блідістю шкірних покривів, тахіпное, тахікардією. Її розвиток супроводжується ознобом. Метаболічна гіпертермія розвивається при порушеннях окислювально-відновних процесів з наростанням теплопродукції і зниженням тепловіддачі за рахунок вазоконстрикції, зменшення потовиділення. При цьому варіанті гіпертермії ознобу не буває, терапія антипіретиками неефективна.

Центральна гіпертермія розвивається в результаті травм головного мозку, природжених чи набутих захворювань ЦНС. Супроводжується різними вегетативними порушеннями, у тому числі ознобом і тахікардією, можлива наявність загальномозкової чи осередкової неврологічної симптоматики.

7.4. Інтенсивна терапія гіпертермічного синдрому і методи зниження температури.

При гіпертермічному синдромі інтенсивна терапія проводиться в двох напрямках: боротьба з гіпертермією і корекція життєво важливих функцій організму. Для зниження температури використовують медикаментозні і фізичні методи. До фізичних відносяться: обкладання льодом голови і пахвинних ділянок, обтирання тіла розчином спирту або оцту, обдування тіла за допомогою вентилятора, промивання шлунка через зонд холодною водою (температура води близько 4-5 С), промивання товстої кишки. Всі розчини, що вводяться внутрішньовенно, повинні бути охолодженими до 4-5 С. З медикаментозних препаратів застосовують НПЗП.

Слід пам’ятати, що температуру не потрібно знижувати нижче 37,5 С, бо після застосування антипіретичних засобів при температурі 37 С вона продовжує знижуватися самостійно.

Крім зазначених методів, спрямованих на збільшення тепловіддачі, застосовуються і методи обмеження теплопродукції: введення нейроплегіків, снодійних, нейролептиків (дроперидол, натрію оксибутират, седуксен, аміназин, антигістамінні препарати). Особливо ефективне застосування цих засобів при психомоторному збудженні та судомах. Корекція життєво важливих функцій проводиться відповідно до виявлених порушень.

8. Судомний (епілептичний) синдром

8.1.Етіопатогенез.

Судомний синдром може виникати внаслідок різних причин. Епілептиформні судоми відображають клінічні прояви пароксизмальних і ексцесивних розладів передачі імпульсів церебральними нейронами і можуть вказувати на різноманітні неврологічні і системні порушення. Залежно від локалізації надмірно збуджених нейронів, судоми можуть виявлятися як будь-які комбінації ушкодження свідомості і порушення моторних, сенситивних чи автономних функцій.

Фактори судомного синдрому поділяють на первинні та вторинні.

Первинні: генетичні та ідіопатичні.

Вторинні.

Дегенеративні – при таких захворюваннях, як безпосередній міоклонус; розсіяний склероз; міоклонічна мозочкова дисинергія; пресенільна деменція; синдром Старджа-Вебера; горбатий склероз.

Інфекційні – при абсцесі мозку; енцефаліті; хворобі Джакоба-Крейцфельда; менінгіті; нейросифілісі; паразитарних інфекціях.

Метаболічні – при хворобі Аддісона; порушеннях водно-електролітного балансу; печінковій недостатності; гіперкапнії; гіперосмолярному статусі; гіпоглікемії; гіпотиреоїдизмі; гіпоксії; природженому порушенні метаболізму; порфирії; дефіциті піридоксину (вітаміну В₆); респіраторному алкалозі; тиреотоксикозі; уремії.

Неопластичні – при первинних пухлинах ЦНС; метастатичних пухлинах ЦНС; перинатальних інфекціях; метаболічних розладах; передчасному розвитку; травмах.

Токсичні – при інтоксикації наркотиками або їх передозуванні; отруєнні тяжкими металами і рослинними токсинами.

Травматичні – при контузії мозку; епідуральних чи субдуральних гематомах.

Судинні – при атеросклерозі; артеріовенозній мальформації; інфаркті мозку; субарахноїдальних чи внутрішньомозкових крововиливах; вазоспазмі (мігрені).

Різні внаслідок таких причин: опікова енцефалопатія; еклампсія; лихоманка; гіпертензивна енцефалопатія; менструація.

Таким чином, причинами судомних нападівможуть бути:

• ЧМТ;

• інтоксикації різного генезу;

• абстиненція;

• гіпоглікемія;

• гіпоксія;

• набряк мозку;

• менінгоенцефаліт;

• арахноїдит;

• ГНН та ХНН;

• захворювання печінки;

• гіпер- або дегідратація;

• абсцеси та пухлини мозку;

• ГПМК;

• еклампсія;

• гіпертензивний криз;

• гіпокальціемія;

• гострі отруєння ФОС і психотропними препаратами.