3. Астматичний стан.

Астматичний статус (стан) – це тяжкий небезпечний для життя стан, який характеризується подовженим нападом бронхіальної астми, який погано піддається терапії рутинними антигістамінними засобами. Головними причинами порушення прохідності бронхів є набряк, запалення та обструкція слизовими пробками. Виникає частіше на тлі хронічної форми бронхіальної астми, тому мають місце й структурні порушення бронхіального дерева.

3.1.Клінічна картина.

Головні клінічні ознаки астматичного стану: експіраторна задишка з участю допоміжних дихальних м’язів, відчуття нестачі повітря, вимушене положення напівсидячи, посилене потовиділення, тахікардія часто гіпертензія, непродуктивний кашель з виділенням незначної кількості в’язкого мокротиння; вислуховується велика кількість дистанційних сухих та різнокаліберних вологих хрипів, особливо під час видиху. У дуже тяжких випадках дихання над легенями майже не вислуховується („німі” легені).

3.2. Ступені тяжкості.

Виділяють три ступені тяжкості астматичного стану:

І ступінь:бронхи наповнені мокротинням частково, АТ підвищений, біль у ділянці серця, ядуха, нормальний вдих, затягнутий видих.

ІІ ступінь:бронхи наповнені мокротинням на половину, дихання часте, поверхневе, синдром „німої легені” в окремих ділянках, зростає ціаноз.

ІІІ. ступінь:свідомість порушена – кома, бронхи повністю наповнені мокротинням, АТ знижений, дихання рідке.

3.3. Інтенсивна терапія.

1. Інгаляція зволоженого кисню через носовий катетер до 4-6 л/хв.

2. Інгаляційні β₂-симпатоміметичні засоби короткої дії (сальбутамол; фенотерол – 1-2 інгаляції).

3. Інгаляційні β₂-симпатоміметичні засоби тривалої дії з коротким початком (формотерол).

4. Інгаляцій холінолітичні засоби (іпрапротріуму бромід) або комбіновані препарати (іпрапротріуму бромід + фенотерол).

5. Металксантини короткої дії (еуфілін – перша доза 5-6 мг/кг, підтримувальна доза 0,6 мг/кг/год; обмежено у хворих із захворюваннями серця; найвища добова доза 2 г).

6. Системні глюкокортикоїди (метилпреднізолон, преднізолон, гідрокортізон, дексаметазон) внутрішньовенно краплинно або болюсно (точно оптимальну дозу ще ніхто не довів).

7. За наявності ознак дегідратації – внутрішньовенні інфузії 5% розчину глюкози до 2-3 л на добу під контролем ЦВТ.

8. Муколітичні засоби (внутрішньовенно або внутрішньом’язово амброксол або лазолван по 30 мг 2 рази на добу).

9. У разі прогресування гіпоксемії і гіперкапнії, порушення свідомості, стійкої тахікардії або значної гіпотензії показано застосування ШВЛ.

10. Неселективні β-симпатомиметичні засоби застосовують у крайньому випадку, якщо немає передозування, на тлі терапії глюкокортикоїдами, після корекції метаболічного ацидозу, за умови відсутності тяжких ускладнень з боку серцево-судинної системи та артеріальної гіпертензії. Застосовують адреналіна гідрохлорид (по 0,3-0,5 мл 0,1% розчину підшкірно), можна повторити через 30 хв; алупент (астмопент, орципреналін) – одна ін’єкція підшкірно або внутрішньом’язово 1 мл 0,05% розчину, можливо внутрішньовенно краплинно в тій самій дозі у 300-400 мл 5% розчину глюкози, повільно; тербуталін – 0,5 мл 0,05% розчину внутрішньом’язово 2-3 рази на добу.

11. Корекція тяжкого метаболічного ацидозу (рН<7,1 та ВЕ<12 ммоль/л) 4-5% розчином натрію гідрокарбонату.

Не слід застосовувати за відсутності показань діуретики, які посилюють дегідратацію та диселектролітемію, а також наркотичні та седативні засоби, які пригнічують дихання, деякі системні М-холіноблокатори (атропіну сульфат), оскільки вони погіршують виділення мокротиння.