M00788(философия)

81

використані в теперішній концепції правової демократичної держави.

8.3. Перелік літератури

Введение в философию. / Под ред. Фролова И.Т.: В 2 т. - М., 1990. Зинченко П.А. Дж. Локк. – М., 1973.

Макаров А.Д. Историко-философское введение. – М., 1967. Мировский В.В. Гоббс. – М., 1975.

Соколов В.В. Европейская философия. XV-XVII вв. – М., 1984. Философия для технических вузов. – Р.-на-Д., 2001. Философия: Учебн. / Под ред. проф. Лавриненко В.Н. – М., 2002.

8.4.Запитання та завдання для самостійної роботи

1.Дайте визначення політичної організації суспільства.

2.Держава, її сутність та роль у суспільстві: дайте аналіз.

3.Назвіть історичні типи держави.

4.Назвіть форми державного правління.

5.Назвіть основні ознаки правової держави.

6.Назвіть основних представників політичної філософії Нового часу.

7.Дайте поняття природного права.

8.Розкрийте принцип суверенності держави та принцип поділення влади.

9.Теорія суспільного договору, її політична спрямованість.

10.Соціально-економічні передумови виникнення політичної філософії Нового Часу.

11.Верховенство правового закону, сенс і значення.

8.5.Теми рефератів

1.Держава, її виникнення, ознаки, сутність, функції та роль у політичній системі суспільства.

2.Теорія правової демократичної держави.

3.Соціально-філософські погляди Ш.Монтеск’є.

4.Теорія держави Дж.Локка.

5.Соціально-політична концепція Т.Гоббса.

6.Ж.-Ж.Руссо як один з засновників теорії суспільного договору.

7.Політико-правова доктрина поділення влади та особливості її функціонування у сучасному суспільстві.

8.Сучасні концепції формування правової демократичної держави.

9.Історико-філософські доктрини теорії суспільного договору.

10.Політична філософія Нового Часу і сучасність.

82

ТЕМА 9. КЛАСИЧНА НІМЕЦЬКА ФІЛОСОФІЯ

1.Історичні умови та породжені ними проблеми, що стали завданнями німецької філософії.

2.“Критична” філософія І.Канта.

3.Діалектичні ідеї Й.Фіхте та Ф.Шеллінга.

4.Діалектична філософія Г.Гегеля. Зв’язок її системи, предмету та методу.

5.Матеріалізм Л.Фейєрбаха та кінець класичної німецької філософії.

9.1 Основні поняття та категорії

діалектика, метафізика, об’єктивний ідеалізм, матеріалізм, система, структура, елемент, антропологізм, розвиток, принцип, засади, агностицизм, апріоризм.

9.2. Короткий виклад запитань плану

Попередні зауваження:

1.Вивчаючи історію, слід знати її виміри: століття, тисячоліття і т. ін., – то кількісні (часткові) її виміри; а якісні (цілісні) –то епохи.

2.Усвідомити сенс відомого визначення філософії як “епохи, охопленою думкою” (Г.Гегель), а також іншого визначення філософії як “науки про фундаментальні засади буття людини у світі.”

3.При цьому слід пам’ятати, що структура будь-якої цілісної теорії чи науки має (мінімально) два необхідних елементи – предмет та метод. Філософія як теоретична форма знання – також.

9.2.1.Розкриваючи питання про історичні умови виникнення класичної німецької філософії, треба спиратись на “попередні зауваження”; також необхідно усвідомити, що класична німецька філософія

–то необхідна ланка в безперервному розвитку філософської думки людства.

Цю “необхідність” ще треба обґрунтувати. Також, мати на увазі, що кожна “ланка” безперервного ланцюга має свої межі: “початок” та “кінець”, – який у Новому часі становить новий “початок” іншої ланки

–нової епохи розвитку філософської думки людства. Отже, щоб розкрити сенс 1-го питання теми, слід проаналізувати епоху (1780-1830 рр.) Західної Європи: її фундаментальні проблеми як чинники історичних якісних змін предмету та методу філософії. Проблеми виникають

83

самі із життя, але усвідомлюються у цілісній (системній, епохальній) формі лише посередництвом світоглядної системи людства, теоретичною формою котрої є філософія.

Історія свідчить, що епоха 1780-1830 рр. Західної Європи – то епоха революційного переходу від феодалізму до капіталізму. Адекватне усвідомлення завдань та засобів цього переходу можливо лише через революцію філософської думки (світогляду); революцію світоглядних засад свідомості людей. [У природничо-науковому контексті про ці “засади” можна сказати: “революція системи координат виміру (визначення) сенсу людського буття”]. З другого боку, цей “перехід”(епоха) є переходом від “общинницького” ладу життя до “приватного” (індивідуального). Світоглядні засади феодального (“общинного”) ладу (“попівські”) зовнішні для людини: бог, цар, авторитет, віра, догма. Метод (засіб) буття людини (“мирянина”) – рабська покора цим “засадам”.

Капіталізм потребує інших світоглядних засад, іншого засобу (методу) буття людини: не рабська покора, а вільна приватна ініціатива, що опирається вже не на зовнішні, а на внутрішні (особистісні, індивідуальні) засоби, котрі ще суттєво обтяжені феодальними (релігійними, “попівськими”) пережитками. Ця проблема (протиріччя) світоглядних засад людського буття може бути подолана: а) боротьбою “мирянина” і “попа” всередині мирянина; тобто – його самосвідомості; б) боротьбою релігійного та філософського світогляду ззовні мирянина. Обидва процеси взаємопов’язані (і цей зв’язок треба усвідомити та розкрити його сенс), але визначальним (кінцевим) є внутрішній процес самовизначення світоглядних засад самосвідомістю особистості.

Метод (засіб) світоглядної боротьби – то критика засад, “філософська” критика засад релігійного світогляду, що стає одним із головних завдань філософської думки цієї епохи; критика релігії як тормошу історичного та особистісного розвитку. Оскільки ж капіталізм неможливий без опори на науку (та техніку), то метод філософської критики релігійного світогляду повинен бути науковим, тобто теоретичним (“розумним”), що опирається вже не на релігійні почуття (“попівські” засади), а на розум, системно-теоретичне обґрунтування засад людського буття (“розумна критика”). Якраз саме цю системнотеоретичну форму та метод обґрунтування засад людського буття, си- стемно-теоретичну форму світогляду і репрезентує у всі епохи філо-

84

софська думка, або просто – філософія. Але при цій боротьбі виникають нові проблеми:

По-перше, “розумна” (філософська) критика засад релігійного світогляду має індивідуально-особистісну кінцеву цілеспрямованість, котра може звести нанівець позитивність результатів цієї критики, бо індивідуальне самовизначення, індивідуальна його свобода обтяжена індивідуальним свавіллям і суспільним хаосом. Засобом подолання цього хаосу є встановлення капіталізму як цілісної системи (суспільного організму), “розумною” основою котрої є “суспільний договір” про засади (закони) цієї цілісності, що обмежують індивідуальне свавілля, забезпечують свободу та ініціативу кожної особистості. Але ці засади (закони) ще треба було відкрити та обґрунтувати, що стає нагальною метою філософії цього часу. Де і як їх треба шукати? Релігійний світогляд – у Бога; філософія – у розумі, але не в індивідуальному, а в історичному, загальнолюдському. “ідеї правлять світом”, - ось гасло цих часів, до речі, обґрунтоване діячами “просвітництва”; підтверджене грандіозними воєнними, політичними, законодавчім і іншими успіхами Наполеона Бонапарта.

Усі вище згадані проблеми (суспільно-економічні та світоглядні) цієї епохи суттєво змінили цілеспрямованість предмету та методу філософії (порівняно с попередньою епохою).

По-перше, “розумна” критика засад релігійного світогляду потребує розібратись, що таке “розум”? Які межі його можливостей?

По-друге, оскільки філософська (“розумна”) критика є системнотеоретична форма світоглядної боротьби, постає проблема нового методу побудови нової системи теоретичного світогляду (проблема засад (законів) самого “розуму” та системно-теоретичної форми самого методу).

По-третє, оскільки “розум”, то не індивідуальний, а суспільний розум, то закони цього розуму потрібно було шукати в історії розвитку суспільного розуму. Становлення загальної ідеї “розвитку”, також пов’язаних з нею ідей (принципів) “зв’язку” та “протиріччя” як рушійної сили розвитку, можуть бути покладені в якості засад внутрішньої періодизації етапів становлення класичної німецької філософії, що в кінцевому підсумку сформулювало засади нового методу нової філософської системи світогляду – діалектичний метод. Позитивний розгляд цих етапів стає можливим лише у порівнянні зі старим, протилежним філософським методом – метафізичним, подолання момен-

85

тів котрого і становлять віхи розвитку нового методу також як і нової філософської (світоглядної) системи.

По-четверте, абсолютизація розуму (свідомості, “ідеального”) у якості “первинної” засади буття призвело до “ідеалістичних” форм розвитку класичної німецької філософії: “об’єктивно-ідеалістичної” у Ф.Шеллінга, Г.Гегеля та “суб’єктивно-ідеалістичної” – у Й.Фіхте та Шопенгауера.

Якщо зробити короткий підсумок, то головне завдання філософії цієї історичної доби: побудувати самодостатню всеохоплюючу філософську систему знання (світогляду), котра дала б розуміння буття від “початку” до “кінця”, де кінець замикається на початок; знайти адекватний метод побудови цієї теоретичної системи знання. А на рівні буденної свідомості” знайти філософський камінь”, тобто знайти відповіді на всі питання, знайти універсальний засіб вирішення абсолютно усіх проблем... Це “завдання” було на меті на протязі всіх етапів становлення класичної німецької філософії. Тільки вирішивши його (піднявшись на “вершину”) могли відкритись нові горизонти, нові завдання, нові етапи розвитку предмету та методу філософії. І тільки сенс цієї “новизни” розкриває позитивність “кінця” класичної німецької філософії та “початку” нової історичної форми філософської думки людства – марксизму. (див. Роботу Ф.Енгельса “Людвіг Фейєрбах та кінець класичної німецької філософії”), а також роботу К.Маркса “Тези про Фейєрбаха”.

9.2.2. Внесок І.Канта у розвиток усіх складових частин філософії величезний, але у межах семінарського заняття важливо зосередитись на питаннях розвитку предмету та методу філософії, що пізніше набули статусу “класичних”.

По-перше, – “критика” можливостей теоретичного розуму як передумова створення теорії пізнання: межі розуму і доповнення (за його межами) вірою; форми теоретичного розуму – категоріальні форми та їх обмеженість; витоки межі та зв’язок чуттєвого і раціонального розуму (апріоризм та частковий агностицизм). Складність аналізу філософських здобутків І.Канта полягає у методологічній основі критики “критичної” його філософії. Ця основа – діалектико-матеріаліс- тична ідеологія критики метафізичних залишків його філософії, хоч розглядаючи внесок І.Канта у розвиток предмету та методу філософії, слід обов’язково ставити його “Небулярну теорію” походження Сонячної системи планет, метод побудови котрої базується на діалектико-

86

матеріалістичних засадах (принципах “зв’язку”, “розвитку”, “протиріччя”). Щодо внеску І.Канта у розвиток інших складових частин філософії, особливо – у світоглядному аспекті, – слід підкреслити його гуманізм: піднесення індивідуальної свободи до рівня головної засади самовизначення сенсу буття особистості (етика).

9.2.3.І Фіхте, і Шеллінг виконували головне завдання філософії свого часу – намагались створити всеохоплюючу філософську систему знання. Якщо Шеллінг створював її на об’єктивно-ідеологічних засадах, то Фіхте – на суб’єктивно-ідеалістичних. Але обидва зробили спільний суттєвий внесок у розвиток діалектики як загального методу побудови системної теорії (об’єктивної і суб’єктивної діалектики). Треба звернути особливу увагу на діалектичні моменти аналізу природи у Шеллінга, та індивідуальної свідомості – у Фіхте.

9.2.4.Слід звернути увагу на необхідний та послідовний зв’язок філософської проблематики попередніх філософів: Кааса, Фіхте, Шеллінга, Гердера і ін. З філософським змістом послідовників. Г.Гегель продовжив розгляд цієї проблематики (предмету та методу філософії). Але він не тільки продовжив, а й завершив, тобто виконав головне завдання філософії свого часу – створив цілісну, завершену всеохоплюючу систему філософського знання, що претендувала на універсальний засіб відповіді на будь-які світоглядні, чи методологічні питання.

Але головним його здобутком стала робота у сфері методології пізнання – створення діалектного методу як цілісної системи, що має статус теорії: засади (принципу), системи законів та категорій. При цьому слід звернути увагу, що це „створення” Гегелем мало свої передумови – діалектичні здобутки попередників, ще заражені рисами “метафізичного” методу, долаючи котрі Гегель з цих “елементів” побудував цілісну систему діалектичного методу. Але головним предметом Гегеля була історія людського пізнання, аналізуючи котру, він відкрив його загальні засади: зв’язок, розвиток та протиріччя (у якості рушійної сили), – загальні закони розвитку: закони єдності кількісних та якісних змін, закон єдності та боротьби протилежностей, закон заперечення та необхідні елементи “засад” та “законів” – категоріальні форми теоретичного розуму.

Створюючи свою всеохоплюючу систему філософського знання, Г.Гегель як син свого часу і послідовних традицій, абсолютизує розум

уякості основної засади цієї системи [“відриває” загальний розум від людства та його історії і „закидає” його у безкінечність часу та прос-

87

тору в якості першооснови, першоджерела всього сущого – “абсолютна ідея”, саморозвиваючись, перетворюється (матеріалізується) у природу, а потому, через людство, його історію пізнання (науки та філософію, що інтегрує всі здобутки пізнання) повертається до себе – „кінець” (завершення) пізнання, історії...]. Таким чином його система набуває об’єктивно-ідеалістичної форми, метод-діалектика – то діалектика виключно розуму – суб’єктивна діалектика – ідеалістична форма діалектики.

Незважаючи на складність розуміння його філософії, Гегель Ії викладав у вищому навчальному закладі – Геттінгемському університеті. І філософська думка, і особливо влада сприймали його філософію досить позитивно, не усвідомлюючи всієї критичної сили його діалектичного методу. У роботі Ф.Енгельса “Людвіг Фейєрбах та кінець німецької класичної філософії” приводиться з цього приводу один з важливих висновків Гегеля: “Усе дійсне є розумним; усе розумне – дійсним”.

Метафізично мислячі (тобто, оперуючи тільки одним визначенням у відриві від його протилежності – “ядро” діалектики) представники влади тлумачили цей висновок так: “Ми дійсні (тобто вже існуємо), отже – розумні, а все що ми робимо, повинно бути дійсним”. Приємно... Але, якщо оперувати поняттям “дійсність” та “розумне” діалектично, тобто у парі з їх протилежностями: “не дійсне” та “не розумне”, – то вислів Гегеля має зовсім інший (“неприємний” для влади) сенс – величезний заряд революційності. Так, усе дійсне – розумне.., але воно дійсне, поки воно розумне... З часом розумне вичерпує свій потенціал і стає не розумним, а потому повинне стати не дійсним. І загальний висновок – усе, що існує, заслуговую на загибель.

Філософія Гегеля зробила великий вплив на розвиток німецької (а потому і світової) філософії, надавши Ії риси “класичності” (довершеності та завершеності). Вона набула статусу пануючої... Але послідовників бентежив ідеалізм його системи: “Чому це загальні поняття передують одиничним речам, тоді як досвід та здоровий глузд стверджують протилежне?” Та й діалектичний метод таїв у собі „тріщину”: Чому “система (предмет) філософії передбачає у своїй завершеності “кінець” розвитку (пізнання, історії людства і т. ін.), коли метод стверджує “безкінечність” розвитку?” Ці протиріччя: ідеалізму та матеріалізму, „системи” та „методу” філософії Гегеля призвели до необхідності її критики послідовниками, що призвела до суттєвих змін щодо

88

предмету та методу філософії. Але ці зміни (і ця критика) стали можливими лише завдяки генію Г.Гегеля, котрий виконавши головне філософське завдання епохи – створив всеохоплюючу філософську систему знання і тим самим піднявшись на її вершину, відкрив нові горизонти бачення завдань філософії.

9.2.5. Найбільш непримиренним критиком ідеалізму взагалі та ідеалістичної філософії Г.Гегеля був Людвіг Фейєрбах, утверджуючи матеріалістичні засади філософії. Щодо філософії ідеалізму він справедливо стверджував: “Ніяких понять самих по собі нема. Поняття – то лише форми свідомості, що відображають загальні риси (властивості) речей (“матерії”). Буття, матерія – первинна, свідомість (поняття)

– вторинна,” – що цілком співпадає з досвідом людей та їх здоровим глуздом.

Головна критика Л.Фейєрбаха була направлена проти релігії. У ідеалістичну філософію, особливо об’єктивно-ідеалістичну, він вважав теоретичною формою релігії. Своє “матеріалістичне” завдання Л.Фейєрбах вбачав у необхідності звести засади релігійної свідомості “з неба” на землю. Не відмінити релігію взагалі, бо без неї люди захлинуться від індивідуального свавілля, а виробити засади “земної” релігії, “Бог” котрої не на небі, а на землі – це сама Людина – головний предмет і „земної” релігії і філософії. Це все – “предметні” завдання, досить благородні. Але кінцеві результати добрих намірів залежать від вибору адекватним цілям методів (методу). Критикуючи ідеалізм Гегеля, Л.Фейєрбах не зміг достатньо оцінити здобутки Гегелівської філософії у сфері методу (методології пізнання) – діалектику як нову теорію метода, методологію, логіку і теорію пізнання. Відкидаючи філософію Гегеля як ідеалістичну цілком, разом з “предметом” він відкинув і діалектичний “метод”. Але філософія не може бути без методу, тому його (Л.Фейєрбаха) матеріалістична філософія мала метафізичний метод, що звело нанівець усі позитивні наміри його філософії: онтології та гносеології, етики та соціології. Ці риси “метафізичності”: “антропологізм”; “споглядальність” та “абстрактність”, де відірвані їх суттєві протилежності: “суспільна”, “діяльна” та “конкрет- но-історична” “природа” людини. Ствердження ним матеріалізму у філософії стало (внутрішнім) етапом “кінця” (ідеалізму та посягань філософії на всеохоплюючу систему філософського знання – “абсолютну” істину) доби “класичної” німецької філософії і “початком” нових предметних та методологічних горизонтів філософії. Сенс цього “кін-

89

ця” і нового “початку” світової філософії розкрили К.Маркс та Ф.Енгельс.

9.3. Перелік літератури

Антология мировой философии. В 4-х т. – К., 1991. Гулыга А.В. Кант. – М., 1981.

Гулыга А.В. Немецкая классическая философия. – М., 1986. История диалектики: Немецкая классическая философия. – М., 1978. Кузнецов В.Н. Немецкая классическая философия. – М., 1989. Маркс К. Тези про Фейєрбаха. // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – Т. 3. Философия Гегеля: проблемы диалектики. – М., 1987.

Енгельс Ф. Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії. // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – Т.21.

9.4.Запитання та завдання для самостійної роботи

1.Філософія як цілісне відображення епохи у філософській думці. Головні проблеми епохи 1780 – 1830 рр.

2.Головне філософське завдання епохи 1780 – 1830 рр. Західної Європи.

3.Внутрішні етапи та персоналії у становленні класичної німецької філософії, її предмету та методу.

4.Критика засад агностицизму І.Канта.

5.Протиріччя системи та методу філософії Гегеля.

6.Метафізичні риси філософії Л.Фейєрбаха.

7.Філософський сенс “кінця” класичної німецької філософії.

9.5.Теми рефератів

1.Соціальні проблеми епохи 1789-1830 рр. Та їх світоглядний сенс.

2.Гносеологічні проблеми філософії І.Канта.

3.Розвиток діалектичних ідей в філософії Шеллінга та Гердера.

4.Суб’єктивна діалектика філософії Фіхте.

5.Наука логіки Г. Гегеля.

6.Матеріалістична критика релігії Л.Фейєрбаха.

7.Засади подолання метафізичності філософії Л.Фейєрбаха та ідеалізму діалектики Г.Гегеля.

90

ТЕМА 10. ФІЛОСОФІЯ МАРКСИЗМУ ДІАЛЕКТИКО-МАТЕРІАЛІСТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ СУСПІЛЬСТВА

1.Соціально-історичні й теоретичні передумови виникнення марксизму.

2.Матеріалістичне розуміння історії.

3.Закони розвитку та функціонування суспільно-економічних формацій.

4.Сучасна інтерпретація марксизму.

10.1. Основні поняття та категорії суспільство – сукупність історично сформованих форм спільної дія-

льності людей, конкретно історичний тип соціальної системи і суспільних відносин; суспільне виробництво – виробництво людьми свого громадського життя і насамперед людини; охоплює: матеріальне і духовне виробництво; відтворення суспільних відносин і формування особистості; суспільні відносини – різноманітні зв'язки між громадянами, соціальними групами, націями, державами, а також усередині них у процесі економічної, соціальної, політичної, культурної діяльності; суспільні відносини поділяються на: матеріальні відносини – головні, визначальні; економічні виробничі відносини, що носять об'- єктивний характер; ідеологічні відносини – політичні, правові, моральні й інші, виникають на основі матеріальних відносин і попередньо проходять через свідомість людей; суспільно-економічна формація – історично визначений тип суспільства, що охоплює всі боки громадського життя і закономірності їх взаємозв'язку; є конкретним способом виробництва; суспільне буття – соціально-історична діяльність людства і насамперед праця, виробництво матеріальних цінностей, спрямовані на зміну суспільних відносин; суспільна свідомість – духовне життя суспільства; сукупність ідей, теорій, традицій, у яких відбиває матеріальна діяльність людей і усвідомлюються інтереси і потреб; є відображенням суспільного буття, виражена в політичній і правовій ідеології, моральності, релігії, науки, філософії, мистецтві; спосіб виробництва – конкретно історична система взаємодії продуктивних сил і відповідних або виробничих відносин; продуктивні сили

– система суб'єктивних (людина) і матеріальних (засобу виробництва) факторів, необхідних для перетворення природи в потрібні людині