M00788(философия)

131

«вічної філософії» через призму існування людського «Я». (Тобто "суб’єктивізм”!).

П’єр Тейяр де Шарден у книзі «Феномен людини» первинну основу світу визначає як духовно-енергетичну субстанцію, деякий космічний «психізм», процесом еволюції якого керує надкосмічний Бог, якого філософ називає «точкою Омега». Ця «точка Омега» служить внутрішнім джерелом спонукання світових форм, у т.ч. і людини. Зовсім як у філософії суб’єктивізму: тільки у ній ця «точка Омега» поміщується у центр людського «Я». К.Ранер у книзі «До теології майбутнього»: «теологію Бога» доповнює індивідуальною «теологією людини».

Неопозитивізм. Представник – Людвіг Вітгенштейн (Австрія - Велика Брітанія). Постпозитивізм. Представники – Імре Лакатос (Велика Британія), Поль Фейєрабенд та Томас Кун (США).

На початку ХІХ ст. французьким філософом Огюстом Контом був заснований позитивізм: він став історико-філософською відповіддю на процеси бурхливого розвитку науки, стверджуючи, що спеціальні науки, або їхній синтез, дають справжнє, «позитивне» знання. Наступною формою позитивізму став емпіріокритицизм (представники – Ернст Мах та Ріхард Авенаріус): доповнив умови отримання позитивного знання дослідом, який зводив до відчуттів (це суттєво – додаються суб’єктивістські моменти в механізм отримання знання).

Історія неопозитивізму починається з того моменту, коли у 20-і рр. ХХ ст. логічні позитивісти Вєнського Гуртка (М.Шлік, Р.Карнап і ін.) поставили та дослідили актуальну проблему ролі логікоматематичних методів та штучних логіко-математичних мов у процесі пізнання та при розв’язанні філософських питань. Результати вирішення цієї проблеми виявились суперечливими, – бо вона розв’язувалась на фоні неявно вираженої, але явно присутньої, третьої проблеми: проблеми доведення неможливості філософії як раціональної (у “класичному” розумінні цього слова) галузі знання. Логічні позитивісти змушені були кваліфікувати філософські вислови як беззмістовні, як такі, що позбавлені «наукової» цінності.

Спроба подолати глухі кути логічного позитивізму була зроблена Людвігом Вітгенштейном. Він став засновником т.зв. “лінгвістичної філософії” (або лінгвістичного позитивізму). Головне завдання цієї філософії – аналіз повсякденної мови. Лише абстрактний логічний аналіз мови здатний створювати враження, начебто людське мислення

132

оточено ореолом кришталевого порядку, начебто людський інтелект втілює у собі деякий «надпорядок надпонять». Це не так. («По ідеально слизькій поверхні льоду неможливо ходити» - каже Л.Вітгенштейн) Чисто логічні вислови – це логічна ідеалізація, псевдотвердження, тільки видимість змістовного твердження. Повсякденну мовну практику людей назвав «мовними іграми», за правилами яких мова функціонує нормально та ефективно.

«Мовні ігри» – це «форми життя»; вони виникають лише у конкретних системах людської діяльності. Світ емпіричної реальності – це світ одиничностей: одиничних речей, одиничних подій, одиничних осіб. Тобто «мовні ігри» будуються на особливостях принципово емпіричної реальності (у світі одиничних подій та осіб). Знову постулюється онтологічна значущість окремої людини як тієї, хто формує (і реалізує) принципи розуміння світу. Знову "суб’єктивізм" ХХ століття. (!)

Постпозитивізм, який почав розвиватися з 70-х рр. ХХ ст., взагалі – про раціональну непорівнянність принципів та парадигм побудови різних типів знання про світ (у залежності від “кута зору” того хто дивиться). Це щось набагато більше, ніж просте заперечення, деабсолютизація можливостей формальної логіки у побудові позитивного знання. Він – констатація факту можливості множинності принципово рівнозначних позитивних поглядів на один і той самий світ. «Особа» суб’єкту логічної активності уже беззастережно оголошена самостійним началом.

Психоаналіз.

Засновник – Зігмунд Фрейд (Австрія), а також – Еріх Фромм (Германія–США), Давид Рісмен (США) і інші.

Психоаналіз, створений З.Фрейдом, – це специфічний психотерапевтичний метод, принципи якого поступово були розповсюджені на соціальну філософію, історію, релігієзнавство, культурологію тощо.

Згідно з філософією психоаналізу, психіка людини розуміється як складним чином організована система із трьох компонентів: «воно» (несвідоме), «Я» (свідоме) та «над–Я» (над свідоме). Домінуюча роль у психіці людини відводиться “несвідомому” – як особливій самостійній структурі. Несвідоме утворює особливий онтологічний пласт психіки. Через несвідоме З.Фрейд підходить до соціального у людині. Сфера несвідомого у З.Фрейда виступає джерелом феноменів людської свідомості, і відповідно будь-яких форм соціальної діяльності.

133

Таким чином, людська психіка – принципово самодостатня: окремі її процеси і структури можуть бути зрозумілі із неї самої (без відсилання до зовнішнього світу). Вона базується на принципово ірраціональному несвідомому, до якого розум у його класичному розумінні не має жодного відношення. Це знову таки – перехід до філософського суб’єктивізму Новітнього часу.

13.2.5. Зупинимося на такому аспекті “некласичної” моделі світу Новітнього часу як – що розуміє ХХ століття під наукою?

Нагадую, “класична” наука, «наука» як самодостатній історичний феномен, який був фундаментальною системою знання людини про світ, – це епоха Нового часу (ХУІ-ХІХ ст.). «Наука ХХ століття» – це уже не статична схема всесвіту, яка приводить у шанобливий трепет від надзначущості своєї гармонії та викликає естетично забарвлені думки про «божественне безумство людського духу», як це було в Античності; це і не спроби напасти на слід намірів Бога щодо світу, «анатомуючи вошу», – тобто надія відшукати шляхи та думки Бога у Його фізично сприймаємих творіннях, як це було у Середні віки; це і не динамічна схема рухів та взаємодій атомарних матеріальних тіл, яка лежала в основі класичної картини світу Ньютона (епоха Нового часу); і це навіть не спеціальна теорія відносності А.Ейнштейна початку ХХ ст. (яка не задовольнилась класичним уявленням про елементарну частинку, яка існує та рухається за відсутності інших частинок, – і пов’язала індивідуальний рух із усією практично безкінечною ієрархією систем відліку тіл та полів). Усе це – не ХХ століття. Наука у Новітньому часу – це щось принципово інше.

ХХ століття каже про принципову множинність можливих описів та інтерпретацій світу, які базуються на одних і тих самих емпіричних даних. Будь-який такий опис є “об’єктивним”, самоцінним та самодостатнім.

«Волюнтаризм» ствердився у самому підході до створення теорії. Новий час: так, «філософія є такою, який сам філософ» (Фіхте), але філософська настанова обиралась тим, хто філософствував у ХУІХІХ ст., у пошуках істини. Новітній час: мислитель шукає уже не істину світобудови (у ХХ ст. її просто немає), а сюжет для побудови світу; мотив, який годиться для обігравання.

Причина такої ситуації – не в слабкості людського інтелекту як такого. Просто розум поміщений у світ ХХ століття таким чином, що принципово не може «обійняти усе знання повністю». Істину відшука-

134

ти принципово неможливо, і не треба: 1) принципова невідповідність можливостей побудови людським інтелектом теоретичних узагальнень та складності світу; 2) описати більш-менш складне явище за допомогою однієї системи термінів неможливо; 3) будь-яка термінологічна система (мовно-термінологічна, система вихідних понять) здатна представити світ лише у певному ракурсі; множинність інтерпретацій

– це, по суті, множинність ракурсів бачення світу, кожний з яких несе про світ певну інформацію, але не більше; 4) одній й тій самій системі емпіричних даних можуть відповідати (не суперечити) самі різні «картини світу».

Множинність можливих (наукових) «картин світу» об’єктивно властива епосі. І от: Пауль Фейєрабенд – уводить принцип «пізнавального анархізму» та «принцип розмноження теорій» (різні теорії принципово непорівняні; наука так само раціональна, чи нераціональна, як і релігія, міфологія, мистецтво). Карл Поппер – каже про принцип «методологічного плюралізму»: знання є науковим, якщо може бути не підтверджено, а спростовано дослідом (принцип верифікації замінений принципом фальсифікації); для спростування теорії потрібен не тільки факт, але і інша теорія.

13.3. Перелік літератури

Аббаньяно Н. Введение в экзистенциализм. / Пер. с итал. – СПб., 1998. Всемирная энциклопедия. Философия. ХХ век. – М., 2002. Витгенштейн Л. Философские работы. – М., 1994.

Гурман Б.Л. Современная католическая философия: человек и исто-

рия. – М., 1988.

Долгов К.М. От Киркегора до Камю. – М., 1990. Зарубіжна філософія ХХ ст. (читанка). – Кн.. 1-6. – К., 1998.

Зотов А.Ф., Менвиль Ю.К. Западная философия ХХ века. – М., 1994. Камю А. Бунтующий человек: Пер. с франц. – М., 1990.

Кимелев Ю.А. Современная западная философия религии. – М., 1989. Кун Т. Структура научных революций. – М., 1977.

Лейбин В. Фрейд: психоанализ и современная западная философия. –

М., 1990.

Лук’янець В.С., Соболь О.М. Філософський постмодерн: Навч. пос. –

К., 1998.

Малахов В.С. До характеристики герменевтики як способу філософствування. // Філос. і соціол. думка. – 1991. – № 6.

135

Мареев С.Н., Мареева Е.В., Арасланов В.Г. Философия ХХ века (истоки и итоги): Учебн. пос. – М., 2001.

Маритен Ж. Философ в мире. – М., 1994. – С. 5-23.

Ницше Ф. Сочинения: в 2 т. / Сост. Свасьян К.А. _ М., 1990. Основы современной философии: Учебн. для вузов. – СПб., 1999. Поппер К. Логика и рост научного знания. – М., 1989.

Проблема сознания в современной западной философии. / Под ред. Кузьмина А.В. – М., 1989.

Реале Дж. Западная философия от истоков до наших дней. – СПб., 1994.

Самосознание европейской культуры ХХ века. – М., 1991. Соболь О.М. Постмодернізм і майбутнє філософії. – К., 1997. Современная западная философия: словарь-справочник. – М., 1991.

Современная философия: словарь и хрестоматия. / Отв. ред. Коханов-

ский В.П. – Р.-н-Д., 1997.

Социальная философия в конце ХХ века: Сб. научн. ст. – М., 1991. Фейерабенд П. Избранные труды по методологии науки. – М., 1986. Философия ХХ века: Учебн. пос. – М., 1997.

Философская антропология ХХ века. – М., 1989. Философы ХХ века. – М., 1999.

Фрейд З. Психоанализ. Религия. Культура. М., 1992. Хайдеггер М. Время и бытие. – М., 1991.

Хюбшер А. Мыслители нашего времени: Справочник по философии Запада ХХ века. – М., 1994.

13.4.Запитання та завдання для самостійної роботи

1.Які засади повороту до “некласичної” моделі буття у філософії ХХ ст.?

2.Класичне та некласичне розуміння буття: порівняйте.

3.Окресліть особливості та провідні тенденції розвитку філософії у

ХХст.

4.Окресліть сучасне розуміння сутнісних сил людини.

5.Класичне та некласичне розуміння науки: порівняйте.

6.Що таке філософський постмодерн? Які тенденції розвитку філософії проявились у його ідеях?

7.До якого філософського напрямку сучасної філософії належите (або схиляєтесь) Ви?

8.Чи врятує сучасна філософія сучасний світ?

136

13.5.Теми рефератів

1.Особливості та місце філософії ХХ ст. в історії європейської філософії.

2.Становлення нової картини світу і філософія ХХ ст.

3.Буття світу та буття людини: ХХ століття.

4.Філософія про діяльність людини у сучасному світі. Діяльність та самодіяльність.

5.Проблема людського безсмертя: різні виявлення та аспекти в світі Новітнього часу.

6.Філософія ХХ ст. про людину в пошуках сенсу буття та власного життя.

7.Сучасне розуміння людини: філософські аспекти.

8.Людина та сучасний світ.

9.Філософські проблеми сучасної фантастики.

10.Проблема сутності та існування в екзистенціалізмі.

11.Екзистенція людини та її екзистенціали (згідно філософії екзистенціалізму).

12.Основні ідеї філософії неопозитивізму та постпозитивізму та їх значення для розвитку пізнання.

13.Ставлення до науки у філософії ХХ ст.

14.Технократичні та антитехнократичні утопії ХХ ст.

15.Персоналізм як напрямок філософії ХХ ст.

16.Вихідні ідеї фрейдизму та неофрейдизму, їх вплив на духовне життя ХХ ст.

17.Психоаналіз та його місце у культурі ХХ ст.

18.Провідні напрямки релігійної філософії ХХ ст.

19.Філософія та соціальні процеси в сучасному українському суспільстві.

137

ПЕРЕЛІК ЗАПИТАНЬ ДО ЕКЗАМЕНУ

з курсу “Філософія” для студентів денної форми навчання

1.Що таке філософія: основні визначення. Роль філософії у сучасному світі.

2.Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, наука, філософія.

3.Предмет філософії. Основні функції філософії. Місце філософії в суспільстві.

4.Структура філософського знання: онтологія, гносеологія, логіка, аксіологія, соціальна філософія і ін.

5.Коло філософських проблем: проблема буття та свідомості. Категорії “буття”, “свідомість”, “самосвідомість”. Свідомість та мислення.

6.Коло філософських проблем: проблема матеріального та ідеального. Основне питання філософії.

7.Проблема матеріальності світу. Категорії “буття” та “матерія”. Поняття руху, простору та часу як засобів та загальних форм буття матерії.

8.Коло філософських проблем: проблема пізнаваності світу. Гносеологія в структурі філософського знання.

9.Східна парадигма філософського знання. Основні філософські школи та проблеми філософії Давньої Індії.

10.Східна парадигма філософського знання. Основні філософські школи та проблеми філософії Давнього Китаю. Філософська система даосизму.

11.Східна парадигма філософського знання. Основні філософські школи та проблеми філософії Давнього Китаю. Соціальна філософія Конфуція.

12.Основні поняття та категорії східної філософії: “сансара”, “нірвана”, “карма”, “дао”, “медитація”, “чотири благородні істини” і ін. Особливості східного типу філософствування.

13.Єдність та відмінність східної та західної філософії.

14.Філософія філософів-досократиків у філософії Давньої Греції: проблема першооснови світу у Фалеса, Анаксимена, Анаксимандра, Піфагора, Геракліта.

15.Атомістичний матеріалізм Демокріта та Левкіппа. Вчення про атоми та порожнечу.

138

16.Предмет філософії та основні принципи філософствування за Сократом (формула “Пізнай самого себе”).

17.Філософська теорія Платона: “вчення про ідеї”.

18.“Лінія Платона” (античний ідеалізм) – “лінія Демокріта” (античний матеріалізм) у філософії Давньої Греції.

19.Філософське вчення (метафізика, теорія пізнання та формальна логіка) Аристотеля.

20.Принципи побудови держави в філософії Платона та Аристотеля. Вчення про ідеальну державу у Платона. Типи держави за Аристотелем.

21.Перша модель ортодоксії середньовічної філософії – Аврелій Августин: вчення про універсальну сутність та природу Бога.

22.Друга модель ортодоксії середньовічної філософії – Фома Аквінський: основні принципи середньовічної схоластики.

23.Номіналізм та реалізм – як середньовічний варіант боротьби матеріалізму та ідеалізму.

24.Особливості філософії епохи Відродження (М.Кузанський, Дж.Бруно і ін.).

25.Проблема людини в філософії епохи Відродження. Соціальна філософія Відродження.

26.Філософська методологія Нового часу: Рене Декарт. Принцип “cogito ergo sum” (“мислю, отже, існую”). Раціоналістичнодедуктивна програма освоєння світу.

27.Філософська методологія Нового часу: Френсіс Бекон. Емпірикоіндуктивна програма освоєння світу. Вчення про “ідоли свідомості”.

28.Особливості філософії Французького Просвітництва (Ш.Монтеск’є, Вольтер, Ж.-Ж.Руссо, Б.Паскаль, Д.Дідро і ін.).

29.Політична філософія Нового часу (Н.Макіавеллі, Т.Гоббс, Дж.Локк).

30.Особливості та основні філософські проблеми німецької класичної філософії.

31.Сутність філософії та філософського методу пізнання І.Канта.

32.Сутність філософії та філософського методу пізнання Г.Гегеля. Філософія Гегеля як найвище досягнення німецької класичної філософії.

33.Антропологічний матеріалізм Л.Фейєрбаха.

34.Проблема методу в філософії Нового часу: метафізика та діалектика.

139

35.Діалектика як теорія: принципи, категорії, закони.

36.Діалектика як теорія: система законів діалектики.

37.Діалектичний закон єдності та боротьби протилежностей. Категорії “тотожність”, “розходження”, “протилежність”, “протиріччя”. Види протиріч.

38.Діалектичний закон взаємного переходу кількісних та якісних змін. Категорії “кількість”, “якість”, “міра”, “властивість”, “діалектичний стрибок”.

39.Діалектичний закон заперечення заперечення. Категорії “заперечення”, “подвійне заперечення”, “зняття”.

40.Сутність філософії та філософського методу пізнання в філософії марксизму.

41.Філософія марксизму: загальна характеристика. Діалектичний матеріалізм та історичний матеріалізм.

42.Філософія марксизму: діалектико-матеріалістична концепція суспільства. Поняття “суспільно-економічна формація”.

43.Проблема людини в філософії марксизму.

44.Особливості, основні етапи та філософські проблеми вітчизняної філософії. Розвиток філософська думки в Україні як складової української духовної культури.

45.Зміна парадигми філософського мислення наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Філософія А.Шопенгауера та Ф.Ніцше. “Філософія життя” та вчення про “надлюдину” Ф.Ніцше.

46.Основні філософські школи та напрямки в філософії ХХ ст.: загальна характеристика.

47.Провідні напрямки філософського суб’єктивізму ХХ ст.: феноменологія, екзистенціалізм.

48.Провідні напрямки філософії ХХ ст., пов’язані із захистом та оновленням раціоналістичних філософських традицій: неопозитивізм, постпозитивізм.

49.Погляд на людину у психоаналітичній філософії З.Фрейда. Співвідношення “свідомого” та “несвідомого”, “біологічного” та “соціального” у людині.

50.Проблема людини в філософії. Обґрунтуйте філософськими аргументами той факт, що людина різних епох відрізняється одна від одної.

140

51.Проблема пізнання в філософії. Види, рівні та форми пізнання. Чуттєве та раціональне (логічне) пізнання та їх форми (відчуття, сприйняття, уявлення; поняття, судження, умовивід).

52.Наукове пізнання; його структура, форми та методи.

53.Свідомість як філософська проблема (проблема походження свідомості, суттєві ознаки свідомості, свідомість і мова). Структура та функції суспільної свідомості.

54.Суспільство як система: основні елементи, їх взаємозв’язок. Особливості філософського вивчення суспільства. Основна проблематика соціальної філософії.

55.Культура та цивілізація: поняття “культура” та “цивілізація”, їх суттєві ознаки та взаємозв’язок; національні культури та культура загальнолюдська. Глобальні проблеми сучасної цивілізації.

56.Філософія про історичний розвиток та роль науки і техніки в суспільстві. Співвідношення суспільного та науково-технічного прогресу.

57.Суспільство, людина, природа: філософія про їх взаємозв’язок. Типи взаємодії суспільства (людини) та природи. Глобальні екологічні проблеми сучасності та нова екологічна свідомість.

58.Філософія посеред інших систем знання про світ: діалектика філософії, міфології, релігії та науки в історії людства.

59.Філософія науки: співвідношення філософської, релігійної та наукової картин світу.

60.Філософія як система філософських напрямків, систем, шкіл, проблем: загальна характеристика. Основні етапи історії філософії.