- •Семінарське заняття № 5 Тема: «Соціальна взаємодія, соціальні відносини та соціальний контроль»
- •2. Форми взаємодії.
- •3.Форми масової поведінки та організованого протесту.
- •4. Типологія соціальних рухів.
- •5. Соціальні зв’язки.
- •6. Соціальні відносини, види.
- •7. Поняття соціального контролю. Агенти формального та неформального контролю.
- •8. Соціальні норми та санкції. Самоконтроль.
- •Тема: «Соціальні зміни та соціальні процеси»
- •2. Види соціальних змін.
- •3. Соціологічні теорії соціальних змін.
- •4. Сутність соціальних процесів.
- •5. Класифікація соціальних процесів.
- •Семінарське заняття № 7 Тема: «Соціальні інститути та соціальні організації»
- •3. Види і функції соціальних інститутів.
- •4. Зміст поняття “соціальна організація”.
- •5. Основні риси соціальної організації.
- •6. Типи соціальних організацій. Формальні та неформальні соціальні організації.
- •7. Роль соціальних інститутів і соціальних організацій у житті суспільства.
- •Тема: «Особистість у системі соціальних зв’язків»
- •1. Поняття «людина», «індивід», «особистість».
- •2. Сутність, структура, статуси і ролі особистості.
- •3. Становлення соціального «я».
- •4. Типологія особистостей.
- •5. Процес соціалізації. Агенти та інститути соціалізації.
- •6. Десоціалізація та ресоціалізація.
- •7. Девіантна та делінквентна поведінка.
- •Тема: «Культура як соціальний феномен»
- •2. Основні елементи культури, їх різновиди, фактори формування, взаємозв’язок.
- •3. Функції культури.
- •4. Закономірності і категорії культурного життя.
- •5. Поняття «цивілізація», «культура суспільства».
- •6. Особливості культурного процесу.
- •7. Субкультури. Молодіжна субкультура.
- •8. Сучасні проблеми взаємодії національних культур.
4. Типологія особистостей.
Розвиток особистості знаходиться у тісному взаємозв'язку з суспільним устроєм, рівнем демократизації, місцем і роллю окремого індивіда у державі. Все різноманіття життя складно привести до суворої форми типологій і класифікацій, однак спробуємо умовно виділити п'ять рівнів розвитку особистості.
І рівень− «примітивна людина». Особистість як така ще не сформувалася. Свідомість і самосвідомість на цьому рівні примітивні, людина відчуває себе «гвинтиком» якогось складного механізму, свої функції виконує тільки під тиском і суворим контролем, здатна реагувати тільки на матеріальні стимули.
ІІ рівень − «однозначна особистість». Така людина не здатна зрозуміти всю складність і взаємозумовленість оточуючої дійсності, підтекст сказаного, прихований зміст того, що сталося, її судження зайве категоричні, ґрунтуються на критеріях «біле¾чорне», «добро¾зло», «правда¾брехня», «друг¾ворог».
III рівень− «здоровий глузд». На цьому рівні людина здатна сприймати навколишню дійсність у всім її різноманітті і складності, розуміти підтекст, символіку. Однак творчі можливості її обмежені. Це пояснюється тим, що їй складно відірватися від дійсності, погодитися з ідеями, що радикально відрізняються від загальноприйнятих, визнати генія з його парадоксальними поглядами.
IV рівень− «обдарована особистість». Це, безумовно, талановита людина з високим творчим потенціалом, нестандартним мисленням. Вона ініціативна, самостійна, відповідальна і ризикована.
V рівень− «геній». Це парадоксальна особистість, незрозуміла багатьом, її майже неможливо характеризувати з точки зору здорового глузду. Природа далеко не всіх наділяє такими здібностями, а реалізувати їх і стати геніями можуть тільки одиниці.
Дана класифікація, як і раніше наведені типології, умовна (вона базується на деяких теоретичних дослідженнях у даній області, практичному досвіді) і не може претендувати на винятковість. Вивчаючи проблему особистості, варто пам'ятати, що природні задатки можна розвинути, а можна і втратити. Також важливо знати, що вибір особистісного шляху, поля діяльності − результат вільного волевиявлення людини. Тому особистість немислима поза феномена волі, за словами Г. Гегеля, природа людини є «свобода, вільна духовність».
5. Процес соціалізації. Агенти та інститути соціалізації.
Агенти соціалізації — конкретні люди, які навчають людину культурним нормам і допомагають засвоювати соціальні ролі.
Агенти первинної соціалізації — люди, які складають найближче оточення особи (батьки, родичі, друзі). Вони виконують багато функцій (батько — вихователь, друг, опікун, учитель тощо), їхні функції взаємозамінні (скажімо, батько за певних умов може взяти на себе виконання функцій матері щодо дитини). Разом із тим, кожен агент дає індивіду в процесі соціалізації саме те, що він може дати. Наприклад, батьки можуть дитині замінити друзів, але вони не зможуть навчити її того, що вона вчиться у своїх друзів: битися, хитрувати, порушувати певні соціальні норми, бути лідером у групі, поводитися з ровесниками.
Агенти вторинної соціалізації — представники адміністрації ніколи, вищого навчального закладу, армії, підприємства, партій, засобів масової інформації та ін. Контакти з цими агентами є коротшими, а їхній вплив, як правило слабший, ніж в агентів первинної соціалізації. Кожен із них виковує не більше однієї-двох функцій. їхні функції спеціалізовані, а тому не можуть бути взаємозамінними (наприклад, функції міліціонера і священика). Особливістю цих агентів є те, що вони, як правило, отримують грошову винагороду за виконання своїх функцій.
Інститути соціалізації — установи, які впливають на процес соціалізації, спрямовують його. Вони розвивають особистість, розширюють її знання про світ, її розуміння того, якою є бажана і небажана соціальна поведінка.
Інститути первинної соціалізації — сім’я, компанія друзів, може бути колектив однокласників, чи одногрупників.
Сім’я формує найперші і найміцніші суспільні зв’язки. У сім’ї людина починає володіти мовою, засвоює головні елементи культури. Сім’я формує ідентичність людини в категоріях статі, раси, нації, релігії, певної соціальної страти.
Психологи вважають, що 20 % майбутнього свого інтелекту людина набуває до кінця першого року життя, 50% — до чотирьох років, 80% — до 8 років, а 92% — до і3 років. Припускають, що вже в цьому віці можна з достатньо високим ступенем ймовірності передбачити як сферу, так і “стелю” майбутніх можливих досягнень індивіда.
Якщо повернутися до нашого прикладу з “дівчинкою-вовчицею”, то очевидно, що перетворити її на людину не вдалося саме тому, що у ранньому дитинстві відбулася “соціалізація” Камали у зграї вовків. Активно спілкуючись з членами зграї, дівчинка набула достатньо завершену (а тому стійку) психіку вовка.
Компанія друзів, на відміну від родини, складається з індивідів однакового віку й однакового суспільного статусу. Якщо суспільний статус у сім’ї особа набуває автоматично, то у групі ровесників його треба заробити. Особливістю соціалізації в компанії друзів є те, що процес соціалізації тут відбувається без будь-якого плану, на відміну від сім’ї і школи, де соціалізація особи відбувається за певним планом. Компанія друзів виконує функцію послаблення зв’язків дитини з сім’єю. Вона пропонує дитині додаткові моделі поведінки норми і цінності, іноді альтернативні щодо тих, які пропонує сім’я.
Інститути вторинної соціалізації — армія, суд, церква, засоби масової інформації та ін.
Школа — це соціальний інститут, який безпосередньо відповідає за надання особі певної інформації, формування вмінь, навичок і прищеплення цінностей, які суспільство вважає необхідними для життя у ньому.
Школа показує дитині цілком інше оточення, ніж те, яке вона пізнала у сім’ї. У школі дитина прилучається до світу “чужих”: вчитель трактує всіх дітей однаково, оцінює дітей за те, що вони роблять, а не за те, ким вони є. У школі діти знайомляться з формалізованою системою оцінювання: балами, табелями, відзнаками, грамотами. Це докорінно інша система, ніж практика неформального оцінювання в родині. У школі діти вчаться також багатьох інших вмінь, що є важливими в міжособистісних стосунках: робити що-небудь почергово, ділитися з іншими, бути в порівнянні з однолітками.
Засоби масової комунікації (радіо, телебачення, кіно, книги, газети і журнали, Інтернет, касети і компакт-диски, тощо) впливають на соціалізацію, пропонуючи додаткові, часто альтернативні моделі соціальних ролей, суспільних норм і цінностей.